Довгий шлях до відкритого неба

Обіцянки про підписання Україною угоди з ЄС про Спільний авіаційний простір, так зване “відкрите небо”, лунають від українських чиновників, починаючи ще з 2007 року. Пройшовши десятки раундів переговорів, програма так і не досягла успішного втілення.

Програма “Відкрите небо” була створена для скасування повітряних бар’єрів між європейськими країнами. Це означає, що в країнах, які приєднались до ініціативи, існують рівні права та можливості для всіх авіаперевізників. Завдяки “відкритому небу” авіакомпанії можуть не лише здійснювати будь-яку кількість рейсів між різними країнами. В них також з’явилась можливість здійснювати каботаж, тобто внутрішні перельоти всередині іншої країни. Приміром, це дозволило ірландському лоукостеру Ryanair літати не лише з Дубліна в Берлін, але й із Кракова в Гданськ, які розташовані в Польщі.

Українська угода про САП передбачає інкорпорування в українське законодавство 64 регламентів і директив ЄС. Фактично після підписання договору будь-яка компанія ЄС зможе літати в Україну без погодження з чиновниками, а лише після переговорів з аеропортом. Без угоди про САП ці польоти регулюються міжурядовими угодами, які обмежують не лише кількість авіакомпаній, але й кількість польотів.

Перша стадія роботи над САП

Переговори між ЄС і Україною про „Відкрите небо” розпочалися у грудні 2007 року на виконання Указу Президента України Віктора Ющенка від 19 жовтня 2007 року № 981 «Про делегацію України для участі у переговорах з Європейським Союзом щодо укладення Угоди між Україною та Європейським Союзом про Спільний авіаційний простір», тоді ж було поставлено за мету завершити переговори до кінця 2010-го. Згодом дату підписання Угоди про спільний авіаційний простір перенесли на 2011 рік. Обговорення цього питання стало активнішим напередодні “Євро-2012”. У лютому 2012-го президент України Віктор Янукович розпорядився завершити переговори про спільний авіапростір з ЄС до 2 липня 2012 року, але угоду так і не було підписано.

Читайте також ТОП-5 кращих парків розваг Європи

На час футбольного чемпіонату, впродовж двох місяців, Міністерство інфраструктури України під керівництвом Бориса Колеснікова спростило умови для іноземних авіакомпаній щодо додаткових нерегулярних рейсів для перевезення вболівальників. Для цього їм потрібно було дотримуватись чинного законодавства та укладених міжнародних угод, а також отримати відповідний слот (тобто часовий інтервал для здійснення зльоту і посадки). Про підписання ж угоди про повноцінне “відкрите небо” мова не велася.

Наприкінці вересня 2012 року Віце-президент Європейської Комісії Сіім Каллас заявив, що Єврокомісія до 2015 року планує укласти угоди про єдиний авіаційний простір з Україною та низкою сусідніх країн. 28 листопада 2013 року у Вільнюсі відбулося парафування (попереднє підписання договору) Угоди про Спільний авіаційний простір між Україною та ЄС. Проте, заплановане на 5 червня 2014 року, остаточне підписання Угоди було відкладено європейською стороною. Причина – й досі не узгоджено позиції Іспанії та Великої Британії щодо формулювання в цій Угоді статті про територіальне застосування у частині Гібралтару.

Проблема Гібралтару

Двостороння суперечка між Іспанією та Великою Британією щодо цієї території сягає 1704 року, коли Гібралтар, який на той час належав Іспанії, був завойований Англією. У 1713 року між державами було підписано Утрехтський договір, згідно з яким Іспанія “довічно” передала Гібралтар Великобританії з правом відновлення свого суверенітету над територією у випадку, якщо Великобританія втратить такий контроль.

Відповідно до Утрехтського договору, Іспанія поступилася містом, замком, портом і фортецею Гібралтар, втім сам текст договору не містив карти території. На початку ХХ століття через суперечки у точному визначенні території під юрисдикцією Великобританії перешийок від скелі Гібралтар до Іспанії було названо нейтральною територією. Саме на цій території у 1934 році Великобританія побудувала аеропорт.

У 2006 році в місті Кордоба (Іспанія) в рамках тристороннього форуму “Діалог по Гібралтару” було опубліковано Заяву ради міністрів. Відповідно до неї, аеропорт Гібралтару був поступово включений до правового поля ЄС. Окрім того, Іспанія зобов’язалась припинити свої намагання зупинити дію майбутніх норм та директив ЄС для аеропорту Гібралтару.

Ситуація змінилась після перемоги правоцентристської Народної партії на парламентських виборах 2011 року в Іспанії. Народна партія на чолі з Маріано Рахоєм відмовилась від домовленостей, досягнутих у Кордобі в 2006 році. У вересні 2013 року на Генасамблеї ООН прем’єр-міністр Іспанії Рахой заявив, що Гібралтар – єдина територія в Європі, що очікує деколонізації. Він також заявив про бажання відновити двосторонній діалог з Великобританією без залучення представників Гібралтару.

Саме в той час, коли Іспанія та Британія вийшли на черговий виток протистояння, Україна завершила переговори з Євросоюзом. Україна пропонувала виключити цей пункт з тексту Угоди, щоб не зачепити нічиїх територіальних інтересів. Однак спірний пункт залишається в тексті документа. В ході низки зустрічей сторона ЄС повідомила, що вирішення зазначеного питання можливе лише у політичній площині та наголосила про необхідність порушувати це питання на високому політичному рівні.

Робота над САП після 2014 року

У 2015 році, коли міністром був Андрій Пивоварський, про “відкриття неба” оголосили аеропорти Львова та Одеси, хоча повної лібералізації повітряного простору в обох містах так і не відбулося. Проте, вже в 2016 році літня навігація у Львові показала істотне зростання пасажиропотоку, а в 2017-му зростання склало 46%. В Одесі пасажиропотік також збільшився на 18%, незважаючи на втрату російського напрямку, яке становило до 20% обсягу перевезень.

Також у липні 2015 року було підписано Угода про “відкрите небо” з США, яка передбачає зняття обмежень щодо кількості авіаперевізників з кожної сторони, рейсів і географії польотів. Поки що особливого ефекту від цієї угоди не відчутно, оскільки жоден американський авіаперевізник не відкрив прямі рейси в Україну, але всі можливості для цього є.

Як тимчасове рішення, доки не підписана угода про САП, українські органи влади, зокрема Міністерство Інфраструктури під керівництвом Володимира Омеляна, працюють над над двосторонніми угодами про лібералізацію повітряного сполучення з країнами-членами ЄС (і не тільки з ними).

Україна в процесі переговорів з ЄС вимагала визнання української системи сертифікації повітряних суден. У 2017 році, після 10 років переговорів, нарешті було підписано Робочу домовленість щодо зближення систем сертифікації. Одним з її наслідків має стати визнання ЄС сертифікатів, виданих Україною, зокрема, для продукції ДП “Антонов”. Є також низка інших напрямків інтеграції з ЄС у сфері цивільної авіації. Зокрема, це робота над документом впровадження Єдиного європейського неба в Україні (LSSIP).

Угода про спільний авіаційний простір між ЄС та Україною все ще чекає свого підписання. В Міністерстві Інфраструктури очікують, що це відбудеться у 2019 році після Brexit’у, коли Велика Британія вийде з ЄС.

Віталій Трубников