Головний локомотив, що тягне за собою туризм Хмельниччини — Кам’янець-Подільський. Він розташований на півдні області. Але наш край цікавий весь. І північна, волинська частина, і вражаюче гарне Поділля у центрі та на півдні. Ми маємо середньовічні замки, неймовірні каньйони, довжелезні печери, панські палаци та яскраві фестивалі.
💡 Ми створили цей путівник до повномасштабного вторгнення рф в Україну за підтримки підтримки страхової компанії VUSO. Хмельниччина є відносно безпечним регіоном, тому ми вирішили опублікувати цей путівник зараз та плануємо ще два іншими безпечними регіонами України.
Наші інші путівники регіонами та цікавими місцями України – тут.
Місто Хмельницький
“Поїхали!” у нашому випадку дуже часто починається з Хмельницького. Невиразний Проскурів (назва міста до 1954 р.) із творів російського класика Олександра Купріна перетягнув-таки на себе статус обласного центру завдяки великому залізничному вузлу. А прославився Хмельницький завдяки монструозних розмірів ринку, куди у нульові приїздили навіть з-за кордону.
Мешканці Кам’янця-Подільського ніколи не зможуть примиритися, що їхнє місто, багатовікову столицю Поділля, дискваліфікували до райцентру. Але факт: центр області зараз у Хмельницькому. Сюди просто дістатися потягом або автівкою. З літаками важче: аеропорт є хіба у Кам’янці – і той лише для малої авіації.
Хмельницький не сприймають як туристичне місто, але якщо він на шляху неминучий, чому ж не подивитися? На симпатичній пішохідній Проскурівській зі спорудами у стилі цегляного модерну – Музей історії міста (вул. Проскурівська, 30. Сайт) і Хмельницький обласний художній музей (вул Проскурівська, 47. Сайт).
З родзинок міста:
- дитячий майданчик у парку Шевченка, дивацький витвір скульптора Миколи Мазура;
- механічний трубач на вежі колишньої пожежної каланчі навпроти «Либідь-плази» (його встановив у 2019 р. львівський дзигармайстер Олексій Бурнаєв);
- алея кованих лавиць поблизу схожого на весільний торт Палацу урочистих подій;
- пам’ятник-фонтан барону фон Мюнхгаузену в дворі будинку по вул. Кам’янецькій, 48. Героя творів Рудольфа Еріха Распе створили за зразком схожого монументу в німецькому Боденвердері.
Хмельницький — радість для ока для закоханих у радянський модернізм. Тут все як в старій рекламі: квадрат, практіш, гут. Ну і бетоніш, звісно. Крім лаконічного масивного театру варто подивитися на продовольчий ринок, дітище пізніх 1980-х. З неба три круглих павільйони нагадують спінер. Диво модернізму, яке тягне на архітектурну візитівку міста, з усіх боків забудували МАФами.
З вічних цінностей – пляж на Південному Бузі з островом Кохання та, ймовірно, найпрогресивніша і найсміливіша з усіх філармоній країни (вул. Гагаріна, 7. Сайт). За нагоди обов’язково відвідайте її концерти. Біля будівлі на товстоногому коні з 1993 р. вимахує булавою бронзовий гетьман Богдан (скульптор В. Борисенко, архітектор М. Копил) – один із чотирьох Хмельницьких Хмельницького. Лідер національно-визвольної війни у Проскурові ніколи не був, але як вже на його честь назвали, то на монументи не скупилися. Ще один Богдан (1955 р.) стоїть поруч із залізничним вокзалом.
Найстаріший храм міста – Собор Різдва Богородиці (1835-1837 рр) – знаходиться у дворі за адресою вул. Соборна, 14. Це ротонда у стилі російського класицизму. На вул. Пекарській є діюча синагога, зведена у 1890 р. Костел Христа на проспекті Миру, 55 (1992-1995) серед нових кварталів міста – один із нечастих у країні зразків сучасної сакральної архітектури.
На обід чи вечерю варто піти у “Ресторацію Шпігеля”- тут затишно і неймовірно смачно. Кухня тут подільська, але сучасна, з елементами ф’южну. Тому там подають не просто борщ, а зі щічками та козячим сиром (готується на буряковому квасі за старовинним рецептом). Також можна спробувати гастрономічну візитівку області – зіньківську ковбасу, журек (традиційний польський суп на житній заквасці з зіньківською ковбасою), подільський відкритий пиріг із сиром (подається з соусом песто з волоських горіхів та ліщини), подільський відкритий м’ясний пиріг із коноплею, лосось із чорнобривцями (рецепт 1912 р.!) та ін. Ресторація має власну сироварню — варто вибрати щось з її асортименту, скажімо, подільську рікотту зі шпинатом та в’яленими томатами. Назва закладу пояснюється просто: він розташований у кам’яниці проскурівського нотаріуса Ісаака Шпігеля (поч. 20 ст.) навпроти скверу ім. Шевченка (Адреса: вул. Володимирська, 63, 067 310 00 93, Сторінка на ФБ).
А ще у Хмельницькому є великий і сучасний аквапарк “7 океан” (вул. Тернопільська, 7, Сайт)
Навколо Хмельницького
На північний захід від Хмельницького лежить селище Чорний Острів із цілою колекцією пам’яток: маєток графів Пшездецьких (тут музична школа та музей. Збереглися прегарні керамічні пічки), Преображенська церква (18 ст.), ратуша (19 ст., після пожежі у стані руїни), костел (1797 р., всередині сучасні фрески у візантійському стилі).
21-річна донька графа Кароля Пшездецького Лаура померла у 1874 р. в Італії. Тіло її перевезли в Чорний Острів через два роки потягом (у 1876 р. відкрили нову гілку Південно-Західної залізниці). Батьки замовили у талановитого скульптора Віктора Бродзького (був родом з Волині, а творив у Ватикані) чотиритонний надгробок із карарського мармуру. Зараз це – один із найцінніших експонатів Кам’янець-Подільського музею-заповідника та мрія чорноострівчан. У селищі вірять: якщо вони повернуть скульптуру, до Чорного Острова відразу потягнуться туристи.
В палаці Пшездецьких у 1847 р. великий піаніст Ференц Ліст написав і вперше виконав свій головний шедевр — Угорську рапсодію № 2.
Село Гвардійське (25 км на захід від облцентру, колишня назва – Фельштин) знаходиться у Списку ЮНЕСКО. Не завдяки бароковому костелу св. Войцеха (1753), а завдяки Дузі Струве. Вона простягнулася від норвезького Хаммерфеста до Чорного моря на 2 820 км. Дуга названа за іменем астронома Фрідріха Георга Вільгельма фон Струве. Це перше у світі точне вимірювання сегмента меридіана. Воно допомогло вченим визначити розміри і форму Землі. Пам’ятний знак знаходиться за селом у городоцькому напрямку.
За 35 км на захід від Хмельницького лежить Меджибіж. З траси у гарну погоду можна розгледіти башти фортеці. Найкращий ракурс на неї — з моста над греблею на Південному Бузі. Величний форпост віддзеркалюється у водах ріки. В таких місцях мріється про романтику — от вона. У 1790-х рр., в часи боротьби за єдність Речі Посполитої Меджибіж став штаб-квартирою Тадеуша Костюшка (1746-1817), національного героя Польщі і США. Тут 44-річний генерал закохався у 18-річну подолянку Теклюню Журовську і просив її руки. Але батько дівчини, на жаль, відмовив Костюшкові.
Вся історія Поділля сконцентрована у пам’ятках Меджибожа: замок, руїни пізньоготичного Троїцького костелу (1600 р.), колони на могилах турецьких воєначальників, каплиця-ротонда з 17 ст., могила засновника хасидизму Баал-Шем Това (Бешта) посеред старих мацев.
Палац Сенявських на території фортеці відроджують останні кілька років. Хмельницька філармонія часом проводить у замку чудові заходи, а музеї місцевого історико-архітектурного заповідника точно варті відвідин (Сайт).
В Меджибожі в 1740 р. оселився засновник хасидизму (містичного відгалуження юдаїзму) мандрівний філософ Ізраїль бен Еліезер Баал-Шем-Тов (Бешт, 1700 або 1698 – 1760 рр). Щотравня хасиди з усього світу з’їжджаються в Меджибіж на святкування Шавуот – свята дарування Тори на горі Синай. Могила Бешта – головна ціль паломництва. Більшість будинків на вуличці, що веде до могили, викуплені хасидами. Тут навіть таблички з назвами вулиць на ідиш.
13 км від Меджибожа на північ – Западинці. Дорога сюди – зачарований ліс, густий і похмуро-казковий. А за цією зеленою стіною – хвилясті ландшафти і миле село в стилі “післявоєнний вінтаж”. Місцева спеціалізація – індиче м’ясо та чорнослив. Триверха Михайлівська церква — красуня з 18 ст.
За 55 км на схід від Хмельницького — колишній райцентр Летичів. Туристична привабливість його лежить на трьох китах: замково-монастирському комплексі, могилі Устима Кармалюка та знаменитому рибному базарі.
Базар не проминути: торговці рибою розташувалися поблизу обох в’їздів у місто. Плесо величезного озера по обидва боки від дороги до Летичева часто сердиться білими хвилями — здалеку абсолютно морськими. Думаєте, щуки та лящі звідси, з місця злиття річок Вовк та Південний Буг? Ні: риба привозна, дністровська та одеська.
Замок проминути теж неможливо. Стара башта, підніжжя якої охороняє бронзовий Кармалюк, та костел Успіння Діви Марії, що славився чудотворною іконою Богоматері — розташовані у центрі містечка.
Північ області
За якусь годину автівкою можна подолати 49 км на північ і дістатися Старокостянтинова. Небо тут часто пошматоване слідами реактивних літаків: у місті стоїть військова частина. Але дивитися пропонуємо на замок Острозьких (16 ст., зараз відновлюється) неподалік від злиття річок Ікопоть та Случ. На протилежному березі, до котрого добрих півкілометра, стоїть величезний старовинний млин (1905 р.), зараз закинутий. Ближче до центру міста з води стирчать химерні залізні скульптури — дітище скульпторів Мазурів, батька та сина. З їхньою творчістю ми вже познайомилися у Хмельницькому. Варті уваги костел Івана Хрестителя та оборонна вежа-дзвіниця (16 ст.) біля руїн домініканського монастиря.
За 15 км на схід від Старокостянтинова — Самчики з палацово-парковим комплексом Чечелів. Там чудовий музей! (Сайт). Самчики славляться унікальним народним розписом. Про петриківку чули всі, просамчиківку теж варто. Яскравими орнаментами з великим зубчастим малюнком і сміливими поєднаннями кольорів розписані тут і хати, і зупинка, і магазин з поштою.
В 28 км на захід від Старокостянтинова лежать Антоніни. Від колись шикарної резиденції Потоцьких залишилися флігель, у ньому невеликий, але стильний сучасний музей (Сайт), манеж, де Потоцькі розводили породистих рисаків, та огорожа зі сторожкою. Та западають у серце Антоніни фахверковою забудовою центру. Колись графи Потоцькі побудували прекрасні вілли своїм управителю маєтком, ветеринару, механіку, агроному та іншим спеціалістам. І це неймовірно інстаграмні будинки. У деяких із них живуть, у інших розташовані навчальні заклади, а у гаражі магнатів взагалі квартирують селищна рада та відділок поліції. Повірте: красивішого гаража ви в житті не бачили.
Одне з найбільш старовинних міст області, Ізяслав, лежить у стороні від трас – і туристів тут небагато. І даремно: тут є залишки замку та палацу Сангушків, костели св. Йосипа (діючий) та Івана Хрестителя (в руїні), старі торгові ряди, синагога. Найкрасивіший із храмів Ізяслава — бернардинський монастир — роздивитися можна хіба здаля: у ньому в’язниця.
Ідеологічно заіржавілий Музей письменника Миколи Островського (1979) в Шепетівці варто сприймати як архітектурне диво, яке оцінять любителі модернізму. Такого рівня проєкти у райцентрах зустрінеш нечасто.
Центральна частина області
Колишній райцентр Городок, мала батьківщина співзасновника групи компаній «Епіцентр К» Олександра Гереги – один із найбільших центрів католицизму в Україні. Тут три діючих костели на 17 тис. мешканців, а ще семінарія та Інститут богословських наук. Після турецької окупації 1672-1699 рр. власник поселення Замойський заселяв місто мазурами з-над Вісли. Так і повелося.
Храм св. Станіслава (1970-ті) – перший костел, зведений у УРСР.
Чорний квадрат… ну добре, куб у центрі міста – краєзнавчий музей, відкритий у 2021 р. Сайт.
А ще Городок має амбіції стати лавандовою столицею Хмельниччини. Пахучу квітку на вулицях міста насаджують не бізнесмени – це ініціатива громади.
11 км на схід від Городка – Жищинці, і ми додали їх у цей путівник з дещо наївними сподіваннями, що увага туристів зможе врятувати прегарний палац, колишню школу. Родинному гніздечку панів Свідерських лишилося недовго. Жищинецький палац – один із найбільш симпатичних маєтків Поділля. Кілька років тому обвалилася стіна бічної вежі, дах протікає. Пам’яткою ніхто не опікується — і серце від цього крається.
В 26 км на захід від Городка, над Збручем лежить бальнеологічний курорт Сатанів, одне з найцікавіших містечок Поділля. Тут є замок, котрий із 1895 р. працював цукроварнею. Кругла вежа на замчищу споруджена задовго до першої згадки про місто (1404 р.). Найкращий вид на фортецю – з тернопільського боку Збруча. Хоча майже всі пам’ятки міста — фортифіковані: і міська брама, і синагога у мавританському стилі, відроджена у 2014 р., і оборонний Троїцький монастир у колишній Слобідці Сатанівській. Зберігся єврейський цвинтар-кіркут зі старовинними надгробками. Останнім часом туристів у Сатанові побільшало: їдуть у парк хижаків “Арден” – найбільший у країні реабілітаційний центр для диких тварин площею 32 га. Він розташований на території найбільшого українського національного природного парку “Подільські Товтри”. Сайт.
Якщо у Правдівці, котра славиться своїми придорожніми пиріжками, звернути ліворуч, потрапимо у Шарівку. З трьох боків село оточують велетенські ставки на крихітній Ушиці. Тут є костел (1861 р.), залишки панського парку (12,8 га), але головна цікавинка — замучена ремонтами Покровська церква-фортеця (до 1831 р. – домініканський костел). В Шарівці була резиденція Бернарда Претвича (1500-1563 рр), відомого на Поділлі воїна та будівничого укріплень. Козаки оспівували його в піснях, польський король Ян ІІ Казимир мав портрет Претвича у своєму кабінеті.
За дев’ять років до того, як отримати Шарівку, 30-літній на той момент Претвич нібито вполював на Поділлі останнього єдинорога на землі – і надіслав його ріг тодішньому королю Речі Посполитої Сиґізмунду І. Реліквію монарх за декаду передарував колезі, імператору Фердинанду І Габзбургу. Довжелезний прямий ріг той дотепер зберігається у кунсткамері Відня — і є банальним бивнем нарвала. Пан Претвич знався на містифікації.
Південь області
Набагато цікавішою є Покровська церква-фортеця (1467 р.) у Сутківцях — до них лише кілька км від траси Н-03. Село має також руїни фортеці на сусідній із храмом горі, а ще тут бував граф Каліостро. Той самий.
Власник села граф Тадеуш Граб’янка (1740-1807) був масоном та ілюмінатом. Мріяв про реформи та перебудову світу – і домріявся до релігійного і політичного містицизму. Кінцевою метою своїх реформ граф Тадеуш бачив захоплення Палестини, Сирії, Туреччини і частини Африки. На запрошення графа-дивака в Сутківці у 1789-1790 рр. прибув інший дивак – Джузеппе Бальзамо, він же Каліостро. Він складав тут проєкт та конституцію «Республіки світла» – польсько-української федеративної держави, таємним урядом якої мали стати тамплієрські ложі Суворого Чину. А ще пробував добути філософський камінь та еліксир вічної молодості.
Зіньків зараз славиться унікальною чорною ковбасою. Вона вважається делікатесом і занесена до енциклопедії гастроспадщини України. Секрет зіньківської ковбаси, кажуть місцеві господині – у ретельному замішуванні. Гастроспадщину продають у місцевих крамницях — варто лише запитати.
У селі є рештки замку магнатів Одровонжів, скромний панський маєток (1852 р.) навпроти, костел, стара пивоварня, але найцінніша пам’ятка Зінькова – дерев’яна Михайлівська церква (1769 р.) на куті Кривулі, чудовий зразок подільської архітектури.
Дорогою до палацу Орловських у Маліївцях варто заїхати у сусідній Підлісний Мукарів – побачити неоготичний костел (1859-1871). Створений у 2021 р. музей у Маліївцях — дивовижний приклад, на що здатна любов до рідної землі. Кам’янецька екскурсоводка та історикиня Анастасія Донець повернулася на малу батьківщину, щоб врятувати класицистичний палац (1788 р.) від руйнації. Протитуберкульозний дитячий сатанорій, котрий діяв тут багато років, у 2020 р. закрили. Зараз у садибі Орловських працює музей (сторінка на FB), проводять екскурсії та концерти класичної музики, а дорога до села — ну просто автобан!
Кожна резиденція мріє стати замком. Маліївці не виняток. Тут є найсправжнісінька вежа в глибині яблуневого саду. Під башту закамуфлювалася водонапірна вежа. І не забудьте оглянути рукотворний, але вражаючий водоспад над колишнім печерним монастирем!
У Дунаївцях можна звернути за вказівниками на Великий Жванчик — щоб потрапити у Лисець, який так люблять інста-діви Хмельниччини. Мешканці інших сіл називають жителів Лисця гасаями: ті підприємливо гасають з бочками своїх фірмових мочених яблук всією країною. І в Кам’янці, і в Хмельницькому, і в Києві, і в Чернівцях на базарах стоять щовесни вартові дерев’яних діжок – без їхніх яблук весна не настільки солодка. А ще село спеціалізується на сухофруктах та маринованих грибах.
Втім туристи сюди їдуть не за рецептами (чужинцям їх усе одно не скажуть), а до мальовничого 5-метрового водоспаду Бурбун на околиці села (координати 48.8033511, 27.0065108). Шлях до дива природи у глибокому яру промаркований – навіть запитувати нікого не доведеться. Взуття має бути зручне, а земля – суха, бо спуск досить крутий. Восени 2019 р. громада Лисця виграла головний приз у конкурсі «Неймовірні села України» і в жовтні навколо водоспаду висадили 600 декоративних рослин.
Миньківці та Отроків – частина колишньої Миньковецької держави дивака та масона графа Ігнація Сцибор-Мархоцького. Він відмежував свої володіння від Росії прикордонними стовпами і звільнив своїх селян від панщини найраніше в Україні – у 1799 р. В колисці української волі можна переночувати: панський замок-палац у Отрокові, в якому в радянський час був свинарник, дбайливо відроджує львівський бізнесмен Ігор Скальський. Забронювати ночівлю у замку можна на Booking.com.
Товтри-Медобори – головні подільські гори і ніякі світлини не передадуть їхню красу. Товтри тягнуться від Золочева на Львівщині аж до Молдови, тільки здаються молодшими братами Карпат. Насправді це закам’янілий кораловий риф Сарматського моря, що плюскотіло тут мільйони років тому. Національний природний парк «Подільські Товтри» розташований у межах Хмельницького та Кам’янець-Подільського районів Хмельницької області. У 2008 р. він увійшов до семи природних чудес України.
Над рівниною гряда піднімається на 60-65 м. Якщо любите природу, сюди варто вибратися у піший похід. Побачити Товтри у всій красі можна між селами Закупне та Івахнівці або Вербка та Привороття Друге поблизу Кам’янця-Подільського. Можна піднятися на Чотири Кавалери у Вербці — чи помилуватися Кармалюковою горою у Приворотті — на ваш вибір. Шкода, що Кам’янецький цементний завод, найбільший в Європі, одну за одною поїдає Товтри для випуску своєї продукції.
💡 Плануєте подорож чи відпустку? Не забудьте про страховку! Купуйте у перевірених:
- Медичне страхування для виїзду за кордон
- Медичне страхування для подорожей Україною
- КАСКО
- Автоцивілка
- Зелена карта
Кам’янець-Подільський
По одному з найцікавіших міст України треба робити окремий путівник — він буде довгий. Бо Кам’янець — середньовічне диво. Тут є і могутня фортеця, і наповнене храмами Старе місто, і казковий каньйон річки Смотрич, над котрим літають повітряні кулі. Кам’янець – ще й столиця українського повітроплавання!
Кам’янець-Подільський центр повітроплавання запрошує політати на повітряній кулі цілорічно за сприятливо погоди. Ціна від 1500 грн з людини. На сторінці є калькулятор цін – зараз не діє. Війна.
І Старе місто, і Новий план Кам’янця багаті на якісний стріт-арт завдяки фестивалю вуличного мистецтва «Республіка». В його рамках з 2011 р. у місто приїздили муралісти з усього світу – від Білорусі до Бразилії. Творчість «республіканців» – єдиний український проект, представлений на Google Art Project.
Амбіції стати фестивальною столицею України Кам’янець облишив, але столицею регіону є безсумнівно. Щороку тут проводиться маса яскравих і масштабних заходів. Наші рекомендації: військово-історичні фестивалі Schola Militaria наприкінці вересня та «Остання столиця» (на День Незалежності), а також повітроплавчі – у травні та жовтні.
Каньйон річки Смотрич у межах Кам’янця – явище унікальне. Наша частина Європи справжніми каньйонами небагата, Смотрицький – один із винятків. Глибока вузька долина річки з прямовисними скелями у 30-40 метрів заввишки та дзюркотливими водоспадами – диво природи. У Кам’янці розташований найвищий міст України – «Стрімка лань». Зважаючи на висоту скель каньйону, це й не дивно. Любителі полоскотати собі нерви можуть стрибнути з найвищого мосту на банджі-джампінгу. Атракціон для відчайдухів працює щовихідних. Час стрибків – з 11:00 до 18:00. Для поодиноких стрибунів попередня реєстрація не потрібна – в режимі живої черги.
Завдяки Товтрам-Медоборам, які щитом захищають Кам’янець від холодних північних вітрів, у місто утворився свій мікроклімат. Там набагато тепліше, раніше починається весна, а літній сезон триває на 10 днів довше, ніж у сусідньому Хмельницькому. Недарма цю частину краю колись називали Теплим Поділлям.
Архітектурні пам’ятки Кам’янця-Подільського
Найбільша цінність міста — практично повністю збережений історичний центр без вкраплень архітектури 20 ст. Головна — старовинна фортеця, перші споруди якої відносяться до 11-12 ст, а основні укріплення — до 16-17 ст. Оборонні укріплення в Кам’янці-Подільському вважаються прекрасним зразком кращих фортифікацій Східної Європи.
Навіть болото міжсезоння не здатне спотворити враження від острова-заповідника (Старого міста) в Кам’янці. Річку Смотрич, мальовничу завдяки 30-метровій висоті каньйону, доведеться долати на шляху до фортеці двічі. Спочатку буде Новопланівський міст (1874 р.) — і саме звідси починається територія ахів і охів. Панорама острова з мосту відкривається приголомшлива. Важко знайти більш шокуюче-прекрасний кордон старої і нової частин окремо взятого міста.
Не надто обізнані туристи сприймають Гончарську башту (16 ст.), що височіє в каньйоні ліворуч, за фортецю. Але це частина загального оборонного комплексу Старого міста, побудована з використанням винаходів німецького інженера Альбрехта Дюрера. У 2020 р. її відкрили для відвідувачів після кількарічної реставрації. Поруч у синагозі (19 ст.) давно працює ресторан.
Якщо пригледітися, можна помітити ще дві башти: Різницьку і Кравецьку, теж з 16 ст. Вартові вежі, колись закріплені за цехами кам’янецьких міщан, стоять по всьому периметру острова: від мініатюрної Башти На Броді до найграндіознішої, семиповерхової башти Баторія. Поруч з баштою — Турецький бастіон, одна із згадок про 27-річне панування на Поділлі османів (1672-1699). Нижче — труби пивзаводу, зведеного в 1872 р. баронесою Евеліною Юній. Шкода, що завод давно не працює.
Нижче за спуском ховається найромантичніший куточок Кам’янця — Польська брама (1548-1561). Тут тихо і майже немає туристів. Річка тече тут поспіхом, перешпортується об каміння, неначе пам’ятає, що колись її русло перетинала складна система шлюзів. Коли до міста підходив ворог, шлюзи опускалися — і каньон робився неприступним. Шлюзи знищені частим використанням та повенями. Залишилися лише вежі: три з боку Старого міста, четверта — з боку півострова Польських фільварків. Вона розташована на обійсті місцевого газди, підійти до неї заважають паркани та пси. З протилежного боку Старого міста стоїть сестра Польської — Руська брама (1520-ті рр.), нещодавно відреставрована.
Від Польської брами сходами Фаренгольца (1850 р.) можна піднятися до однієї з найоригінальніших пам’яток Кам’янця: Катедрального Петропавлівського костелу (15-19 ст). Де ще таке побачиш: з каплиці християнського храму виростає 36-метровий мінарет, який увінчує позолочена статуя Мадонни? За турків собор перетворили на мечеть. Польська влада вирішила, що ламати — не будувати, і використала мінарет як підставку для статуї, виготовленої у 1756 р. в Данцігу. А щоб вітер, бува, не перевернув Мадонну, вона влаштована за принципом неваляшки.
В Катедрі зберігається й найцінніший в мистецькому плані скарб Кам’янця: мармуровий надгробок Лаури Пшездецької, про яку ми розповідали раніше.
З Катедри виходимо через Тріумфальну арку (1781 р.), зведену на честь візита у місто короля Станіслава Августа Понятовського. Екскурсоводи радять загадувати тут бажання. У створенні цього ритуалу винен Леонід Кучма. Він був у місті у 1994 р., за кілька днів до президентських виборів — і начебто загадав бажання, яке здійснилося.
Попереду — найстаріша з існуючих в Україні ратуш (в ній діють музеї грошей та магдебурзького права) та кругла будівля Вірменського колодязя. Біля неї — бронзовий роззява-турист. Статую знаний скульптор Сергій Кляпетура виготовив за подобою одного з кам’янецьких екскурсоводів. Далі рветься у небо дзвіниця найстарішого кам’янецького костелу — Миколаївського домініканського (14-18 ст.). З протилежного боку — руїни францисканського монастиря (17-18 ст.). Сусід, монастир домініканок із Михайлівським костелом (18 ст.), зараз реставрується.
Від Вірменського Ринку починаються плутані вулички вірменських кварталів. Найгарніша споруда — вірменський торговий дім (16-18 ст., зараз музей археології). Нижче за руїнами велетенського Миколаївського катедрального собору стоїть маленька оборонна Миколаївська церква (1399 р.).
Старобульварний спуск біжить повз ошатний Тринітарський костел (1750-1765 рр). Під його прикрашеним скульптурами ґанком розкинувся місцевий сувенірний узвіз та будка шлагбаумом. Поки ще ведуться розмови про платні траси в Україні, в Кам’янці давно вже мають дорогу, за проїзд котрою треба платити. Так-так, в’їзд на Замковий міст платний (10 грн.). А за мостом – Стара фортеця (офіційно – Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник), візитівка міста. Вважається однією з наймогутніших у Європі. Вона виростає з каньйону, і важко зрозуміти, де закінчується Природа і починається справа людських рук. Під захистом 11 веж діє музей, працює гончарна майстерня та пекарня, а бажаючі можуть постріляти з луків. Тут відбуваються концерти та проходять реконструкторські фестивалі. За Старою фортецею є Новий замок (Вали), зведений голанськими військовими інженерами у 17 ст.
Де поїсти в Кам’янці-Подільському
В туристів популярністю користується кафе «Під брамою», розташоване в башті-лабораторії (17 ст.) з видом на фортецю, хоча там не дешево і дуже повільний сервіс. З цікавих місць громадського харчування можна порадити рокерське “Троє в каное”, вул. Драгоманова, 10, 098 04 84 313) з мексиканською кухнею.
В сусідньому з містом селі Голосків проводить дегустації равликова ферма Tasty Snails. (Голосків, вул. Сагайдачного, 1).
Околиці Кам’янця
Якби треба було обмежитися лише одним місцем в околицях Кам’янця, я б рекомендувала подивитися петлю річки Смотрич поблизу Цвіклівців Других. Дорогою туди (траса Т-2325) не проґавте поворот праворуч біля вказівника “П’ятий куток”. За кілометр відкриється панорама долини Смотрича — і грандіозні пілони так ніколи і не добудованого залізничного мосту (1916 р.).
Ліворуч — Панівці з руїнами замку Потоцьких, праворуч — крихітна (50 жителів) Зубрівка, а колони моста між ними ширяють мрією про щось більше. Мрією, котра так і не збулася.
Ліворуч від траси до Цвіклівців тягнеться 100-гектарне поле сонячних батарей. Ця фотогальванічна електростанція — одна з найбільших у країні.
Біля великої зірки, що позначає поле ім. воїна-афганця М. Будняка, важливо не заплутатися на роздоріжжі. Прямо поїдемо – в Устя приїдемо. Влітку там можна скупатися і поплавати на катері. Візьмемо ліворуч – потрапимо в курортну Велику Слобідку. Там знову пляжі. А праворуч відбігають дві ґрунтові дороги. Нам – на ту, що обсаджена деревами. Їхати півкілометра, не більше. Далі готуйтесь ахати. І приготуйте ваші камери. Петля Смотрича з довгим, неначе гігантський язик, залісненим мисом прекрасна у будь-яку пору.
Місцем № 2 поблизу Кам’янця були б скелі Козяча церква біля села Яруга над Дністром. Геомітка.
За переказами, у цих гротах зимували кози. А в часи Другої світової війни скелі дали прихисток сільським дівчатам, котрі переховувались від нацистів і депортації на примусові роботи в Німеччину. У товтри є більш вишукана назва – Замчище. Польова дорога до скель (приблизно 1700 м) проїздна у суху пору, після дощів краще не ризикувати. Зі скель відкривається панорама півострова, на котрому лежить дачне містечко Макарівка – це вже Чернівецька область. А за півостровом видно Велику Слобідку Кам’янець-Подільського району.
Надзвичайно мальовничим є впадіння річечки Тернавки у Дністер в сусідніх Врублівцях. Тільки всю красу окупувала база відпочинку «Ксенія».
В селі Завалля (дорога туди в поганому стані) знаходиться одна з найкрасивіших гіпсових печер Поділля — відкрита у 1969 р. “Атлантида”. Для візиту у неї потрібен спецодяг (або той, який не шкода) та хоча б непогана фізична форма. Бо на шляху до підземного озера і зали казкових фігурок з гіпсу доведеться долати 10-метровий «Тухіс» – і робити це по-пластунськи. Вхід у печеру розташований посеред скелі, туди туристів піднімають на канаті. Без гіда потрапити всередину не вдасться. Про екскурсію домовляємося тут.
Дорогою до Завалля минатимемо Жванець на Дністрі, колишнє прикордонне порто-франко (порт, що користується правом безмитного ввезення і вивозу товарів, або має сприятливі митні правила). Над місцем впадіння крихітної річечки Кармелітки у Жванчик стоять руїни замку. З його облоги у 1654 р. гетьман Богдан вирушив до Переяслава (ще не Хмельницького) підписувати самі знаєте яку угоду. У центрі села — колишній вірменський костел та красива мозаїчна зупинка в козаках авторства кам’янецького монументаліста Івана Кляпетури. За мостом через Дністер – вже Буковина.
Від Кам’янця до Бакоти: вау-ефект Подністров’я
Один із найпопулярніших маршрутів з Кам’янця – до рукотворного “моря” у Бакоті. Трасу туди нарешті відремонтували у 2021 р. Дорогою варто зробити кілька зупинок — на цих 46 км є на що подивитися.
І першим вражатиме заліснений серпантин, котрий дасть фору багатьом карпатським перевалам. Поділля тому так і називається, що села тут розташовані у долинах річок, у глибині високих ярів, своєрідних гір навиворіт. Праворуч внизу залишається крихітне село Суржинці. Ще кілька років тому у квітні тут розцвітали тюльпанові поля, але зараз вони практично зникли.
Вибравшись з серпантину нагору, слідкуємо за дорогою, щоб не пропустити вказівник на Китайгород (праворуч). На радість туристам назва села на в’їзному знакові дублюється китайськими ієрогліфами. Більше про Китай у цій подільській глибинці не нагадуватиме ніщо. На високому березі річки Тернавки стоять по-сусідству церква та суворий на вигляд костел Діви Марії (1772-1776). Внизу ж фантастична панорама: Тернавка, маленький потічок, що перетворюється на річку, біжить серед Товтр.
На південно-західній околиці села – те, що прославило Китайгород на весь світ: геологічне Китайгородське відслонення, так звана стінка. Для далеких від геології туристів вистачить запевнення, що там дуже гарно. А тим, хто цікавиться наукою, скажу: це місце вважається еталонним вендським відкладенням протерозойської ери. Воно є єдиним у межах Східноєвропейської платформи та одним із найповніших у світі розрізів відкладень силуру і девону палеозойської ери.
За Вихватнівцями – дорога ліворуч, до сіл Демшин, Субіч, Калачківці і Рогізна. І тут стоїть непроста дилема. Там, за тим поворотом, краса неймовірна. Але дорогою до краси водії проклянуть і Поділля, і автодор, і саму ідею внутрішнього туризму. Давайте так: дороги до всіх сіл – жахливі, але дуже імовірно, що побачене буде варте зіпсутих нервів. Якщо обирати найцікавіше, варто обмежитися Субічем та околицями Калачківців.
У Субічі треба проїхати через все село, запитати у когось, де капличка з криницею – а вже звідти пішки відправитися до невеликого скельного монастиря 16 ст. над Дністром, геомітка. Репетиція Бакоти – кілька крихітних келій-комірчин над урвищем. Та найцікавіше тут не вони, а власне самі скелі. Види на Дністер, сусідній буковинський берег та село Демшин звідси чудові. Вся ця краса є частиною Наддністрянського заказника національного природного парку «Подільські Товтри».
Інша і, певно, найгарніша частина Наддністрянського заказника знаходиться біля сусіднього села Калачківці. Слова безсилі – фото скаже значно більше за найталановитішого рекламника. Після затоплення Дністра в 1981 р. крихітна до того часу річка Студениця захльобується дністровськими водами настільки фотогенічно, що забудеться цей пейзаж не скоро. Були би сюди дороги кращі, туристичні фірми вже б навісили на Калачківці який-небудь штамп про «українські фіорди» чи «Подільську Норвегію». А так бездоріжжя рятує цю медоборську місцину від популярності.
Спуститися до самої води, на мис, котрий місцеві називають Кеплячка, можна лише пішки.
Щоб побачити калачковецьку красу, треба проїхати через все село до магазину-кафетерію, біля котрого головна дорога зверне праворуч, на Рогізну. Нам же повертати нікуди не треба. Продовжуємо шлях між будівлями ферм, далі вздовж поля. Коли ґрунтовка перетвориться на побитий життям спуск до річки, машину варто залишити – і пройти метрів 400 полем до великого каменя-останця. Звідси відкривається найкраща панорама на меандри Студениці.
Між Вихватнівцями та Крушанівкою – новий серпантин серед лісу. Це заказник Совий (Совиний) Яр (827 га). Тут росте чимало екзотів – зозулині черевички, аконіт Бессера, любка дволиста, сон великий, сон чорніючий, коручка чемерникоподібна та інші.
У селі Грушка, помилувавшись розписаними вручну криницями (ініціатива екс-киянки Адріани Вітер, що перебралась жити сюди), можна звернути до Чабанівки. У місцевому будинку культури міститься безперечно найцікавіший сільський музей області. Його родзинка — сходова клітина, розписана сюжетами місцевих легенд та обрядових свят. Автор фресок — кам’янецький художник Володимир Лашко.
У Чабанівці діє еко-ферма Lacon, що виробляє якісні овечі сири, та скуштувати їх у селі поки ніде. Сайт.
Грунтова дорога за кілька кілометрів виведе до майданчика на вершечку Білої гори. От і Бакота. Захищене від вітрів красиве місце біля ріки – популярного торгового шляху — було колись столицею Пониззя. Саме Пониззям, а також “Руссю дальньою» називали в 13-14 ст. територiю мiж Днiстром та Пiвденним Бугом (сучасне Поділля). Навіть потужна уява не зможе побачити, якою ж була та столиця Пониззя у часи, коли про Кам’янець ще й не чув ніхто. Столиця знаходилася внизу, там синіє зараз кількакілометрове плесо Бакотської затоки.
Комірчини-келії Михайлівського монастиря, вириті у прямовисній скелі в м’якому пісковику, вважаються найстарiшим печерно-монастирським комплексом всього середнього Поднiстров’я. Уроженець Бакоти, екскурсовод та автор книг про це місце Тарас Горбняк вважає, що вже у 2 тис. до н.е. це місце слугувало для язичницьких обрядів. Тож із майже 4000 років існування бакотських печер перших 3000 тут поклонялися Природі. Пан Тарас — найкращий екскурсовод цими місцями. Він любить своє село, поховане під дністровськими водами, безмежно.
За даними метеорологів, по кількості тепла на 1 м.кв. Бакота рівнозначна кримській Ялті. Зараз площа бакотського моря – 1590 га. Глибина – до 50 метрів. Точно не скажеш – штучно створена водойма розлилася на родючих чорноземах, перетворивши цінні ґрунти у багатометровий намул на дні. Коли будували Дністровську ГЕС, про якість чорноземів не думали.
Чи можна купатися на Бакоті?
Так. На Білогірському пляжі навіть швартуються катери. Дістатися туди можна також пішки від монастиря. Втім зважте, чи вистачить сил в спеку спускатися спершу донизу, а тоді підніматися нагору. Є ще база в Колодіївці, будиночки здають – це західний бік Бакотської затоки. У ниє басейн та пірс для стрибків.
Також на Бакоті є параглайдинг. Польоти на параплані в тандемі з інструктором здійснюють Babak Fly.
Біля Бакоти плекають лозу на виноробнях Анатолія Зелениці (має фірмовий магазин у Кам’янці-Подільському на проспекті Грушевського, 27/10) та Богдана Павлія (Bohdan`s winery, 067 67 02 835). Можна приїхати на дегустації, однак потрібно попередньо забронювати.
Ірина Пустиннікова, авторка сайту “Замки і храми України”
Усі фото авторки.
Путівник підготовано у співпраці зі страховою компанією
Підтримати проект
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер, Viber або читайте наш канал у Telegram!
