Подорожувати Україною нині модно, актуально, часом – єдиноможливо. Проте куди їхати? Карпати, Львів, Одеса чи є ще щось? І чим там себе зайняти? Відповісти на ці питання для себе, своєї родини, близьких друзів спробувала відповісти Оксана Самусєва — ідейна натхненниця інноваційних девелоперських проектів s o l a | capsule та QDRO — terraced house. Її проект “Незаймана” – це 10 експедицій Україною, які мають на меті відкрити невідкрите, дослідити приховане, знайти сокровенне і бережно, ніжно та відповідально зберегти це для тебе та наступних поколінь.
Команда з 30 людей (із них 13 – діти віком від 3 р.) вирушила у першу 20-денну експедицію у ту частину України, про яку знали найменше, відкривали Чернігівщину, Сумщину, Харківщину, Донеччину та Полтавщину – близько 4500 км! Музеї, заповідники, нацпарки, палаци, храми, байдарки, коні, катери, плоти та багато-чого ще. Під час експедиції стало зрозуміло, що це варто показувати всім, тому зараз ми, слідами першої експедиції, розповімо, куди б вам точно майнути та навіщо починати стежити за проектом. Щодня ми зустрічали неймовірних, закоханих у свою справу людей. І одна із цілей нашої експедиції було – розповісти про них Україні та світу.
Що вразило?
Міжрічинський ландшафтний парк у Чернігівській області
Парк займає площу понад 100 тис. га між Дніпром і Десною. Це ліси, болота, заплави, урочища, озера і 2 воєнних полігони. Стежками парку ми ходили разом із легендарним провідником та знаним жартівником Андрієм Сагайдаком. Він знає все про життя тваринного, пташиного, рослинного і комашиного світу. Діти жодного разу не подивилися на смартфони. Вони слухали, сміялись та ставили безліч питань.
Які навички ми прокачали? Спостережливість. Дивитись під ноги щоб побачити:
- апельсинового кольору червонокнижний гриб,
- хижу рослину, яка харчується комахами,
- ісландський мох, з якого роблять льодяники від кашлю,
- тут чухався кабан і залишив після себе жмуток шерсті.
Ми ходили болотом у спеціальних довгих “бахілах”. І відтепер знаємо, що робити, коли все ж таки провалився. Дізналися, як виникли українські торф’яні болота і які таємниці зберігають. Милувалися мініатюрним білим лататтям і досліджували червонокнижні рослини. Побували у хаті-музеї з етнографічними артефактами та побачили, як жили й працювали на Поліссі понад століття тому. Збирали у що доведеться лисички, які стали нашою вечерею. Шукали листя для смачного чаю. Закохатися у мальовничу Десну нескладно. Будете тут – переказуйте від нас вітання. Беріть цей маршрут та вирушайте до села Рудня Чернігівської області. Слухати ліс та себе.
Де знаходиться: Чернігівська область, Козелецький район
Телефон: 093 012 51 59, 096 755 35 14
Мезинський Національний парк у Чернігівській області
Парк розташований у Чернігівській області і займає площу понад 30 тис. га. Він має оригінальний природний рельєф — яри та вали. На початку 20 ст. у Мезині знайшли численні сліди перебування кроманьйонців. Кістки мамонта з малюнками первісних людей місцеві жителі викопували просто у себе на городах. Більше 120 тис. цінних екземплярів! Тут знайшли першу у світі колекцію музичних інструментів. Крім того, статуетки, фігурки тварин, скульптури-ідоли, браслети, один з яких вкритий першим відомим свастичним зображенням. Попри те, що майже всі артефакти розлетілись музеями Києва, Москви, Петербурга, тут діє Мезинський археологічний музей. І до нього ви просто зобов’язані поїхати,
Офіційний сайт.
В парку крім лісів, озер та боліт знаходяться ще й села. Спочатку ми були у Черешеньках, а тоді заїхали у Вишеньки. У Вишеньках є 2 пам’ятки – палац Румянцева-Задунайського і церква, споруджена за його наказом. У церкві ми зустрілися з отцем, який розповів про історію села. Після війни тут жили близько 6000 мешканців і працювали кілька заводів. Зараз село на межі зникнення — у ньому живуть 200 людей, усі — пенсіонери. Палац у Вишеньках наполовину зруйнований, збережена частина у аварійному стані. При цьому навколо – чудова природа і земля, яка високо цінувалася 250 р. тому, коли будували палац.
Про цей та інші красиві палаци України Lowcost.ua уже писав отут.
Парк природи “Беримицьке” у Чернігівській області
Він познайомив нас із поняттям rewilding – відновлення екосистем, які колись були притаманними цим теренам, поки їх не торкнулась людська рука. А тоді ми сплавлялися на каяках та величезному рафті-сороконіжці повноводною Десною. Тут дуже красиво. Проте, затоплені всі пляжі, а течія настільки стрімка, що збиває з ніг. На обід нам дістались місцеві лини. І всіх синонімів слова “смакота” буде замало. Офіційний сайт.
Природа була, тепер – до архітектури. Прямуємо до Козельця та Собору Різдва Богородиці, який збудували на замовлення Наталії Розумихи. Її син, Кирило Розумовський, у 18 років став Президентом Імператорської Академії наук у Петербурзі, був останнім гетьманом війська Запорозького. Неймовірне й величне українське бароко. Найбільше вражає 27-метровий позолочений вівтар з липи. За однією з версій, його автор – італійський архітектор Растреллі. Точка на карті.
Далі Седнів, де бували українські класики та знаходиться церква, у якій знімали фільм “Вій”. Нетривіальний Чернігів. Рекомендуємо потрапити туди із крутим екскурсоводом. У нас був найкращий – Ервін Міден, який не просто провів екскурсію, а зробив з неї виставу.
Горюни у селі Линове, Сумської області
Це східнослов’янський субетнос, що сформувався у 16 ст. Вони живуть у Путивльському та Білопільському районах Сумської області.
Говорять унікальною горюнською говіркою. Здебільшого нею розмовляють бабусі 70-90 років, й існує ймовірність, що скоро вона зникне. Сюди варто їхати з диктофонами, камерами та фіксувати все, що бачите: мову, спів, оповідки про їх побут, пісні ансамблю “Горюночка”. Їм нІкому передавати ці незвичні, сумні пісні, вони – останні носії цієї культури.
Точка на карті.
Крейдяний кар’єр біля Глухова
Тут — красиво. Дуже. В кар’єрі видобувають крейду, з якої роблять гашене вапно. Крейдяні відслонення – дно давнього моря, яке тут було 22 млн. р. тому. Просто під ногами у вас знаходяться рештки викопних головоногих молюсків. Дуже хотілося б, щоб свого часу вони стали унікальними сувенірами, а не перетворювались на пил.
Звісно, тут багато рослин та тварин-ендеміків, але найбільше ми перейнялися прогулянками дном моря, яке існувало тоді, коли ссавці почали розвиватись від кількох простих форм до розмаїття складніших.
Точка на карті.
У 8-й день експедиції ми заїхали в Охтирку з її надзвичайними храмами, а потім рушили у Тростянець. У Тростянці відвідали Круглий двір – садибу-манеж, пам’ятку 18 ст. Це арена для театральних вистав із надзвичайною акустикою. Зараз тут проводяться музичні фестивалі, концерти класичної музики, театралізовані лицарські бої. Ми співали, гуляли парком, споглядали українське бароко, збудоване на замовлення українських цукрових магнатів.
Ввечері святкували Івана Купала – зі співами, танцями та конкурсами. Провідниками у традиції для нас стали фольклорні музики – гурт “Яри” із Краснокутська.
9-й день став особливим – за концентрацією вражень і краси. Спочатку заїхали до Слобожанського Національного природного парку і шукали там бобрів. Керівниці парку, знавці бобрів та місцевої флори та фауни, допомогли нам у цьому квесті. Ми ходили казковим лісом і шукали боброві сліди, знайшли хатку з вісьмома бобрами та робили прикраси з кори. Офіційний сайт.
Далі ми рушили у Парк садиби “Наталівка” та сам маєток цукрового магната Харитоненка, збудований наприкінці 19 ст. Незвичайні, часом сюрреалістичні будівлі у маєтку створені архітектором Щусєвим. Панський палац не зберігся, але іншим спорудам пощастило більше. Дивовижні стайні – з високими вікнами та колонами. Парк, що перетворився у ліс. Неймовірно красива церква – Спаський храм. Хоча досліджували ми Наталівку під стіною дощу, вражень отримали силу-силенну. Точка на карті.
Останнім пунктом призначення того дня став Шарівський палац під Харковом. Розташування.
Про цей та інші красиві палаци України Lowcost.ua уже писав отут.
Якщо ви шукали в Україні Хогвартс – їдьте на Слобожанщину. Він тут – палац, побудований у неоготичному стилі, з кімнатами, повністю оздобленими деревом. Навіть будинок лісника у Шарівці є витвором мистецтва. Гуляти садибою, блукати в оранжереях, познайомитися з місцевими, які прописані та живуть в тутешніх будівлях, – все це ми зробили й вам рекомендуємо.
Дворічанський Національний парк, Харківська область
У цій місцині поєдналися степ і лісостеп, характерний ландшафт – скелі та крейдяні поклади, які вийшли нагору. Тут ростуть неймовірно пахучі трави та живе багато тварин: зайців, лисиць, кабанів, лосів, вовків. У парку ми шукали бабаків. Вони живуть у норах на глибині 3 м., які риють все життя, щоб гарантувати безпеку потомству. Сторінка на ФБ.
Наступного дня відпочивали та каталися на катерах на Печенізькому водосховищі. Потім рушили в Артпростір Pomme House. Це “творча дача”, куди приїздять сценаристи, режисери та інші митці. Нас дуже тепло приймали та влаштували ціле дійство для дітей.
Захід сонця зустріли у Кицівській пустелі. Вона знаходиться у Печенізькому районі Харківської області, у долині Сіверського Дінця. Раніше на її місці був танковий полігон, а зараз пустеля поросла чагарниками, мохом і деревами з коротким стовбуром і симетричними кронами. І вона просто ідеальна для зустрічі заходу та сходу сонця. Так і хочеться обладнати тут “репетиційну базу” для Burning Man. Точка на карті.
Зазначимо, що у Харківській області – чудові дороги, 80% із них – просто ідеальні. В Ізюмі, ми заїхали у Національний природний парк “Гомільшанські ліси”. Це один із найстаріших парків, відомий своїм біорізноманіттям. Тут діє біостанція університету, де живуть, навчаються і досліджують природу студенти та викладачі. Нашим провідником Гомільшанськими лісами був Володимир Яроцький – біолог, зоолог, слідопит і знавець дикої природи. Пішки з ним пройшли 15 км і дорогою дізнавалися нове про рослини, звірячі сліди та дослідження природи. На березі Сіверського Дінця шукали видру – її знайти не пощастило, зате бачили хатки бобрів і виїдені ними дерева – схожі на олівці. Розташування.
Потім ми познайомилися зі знавцем змій, який розповів нам багато цікавого про плазунів. На жаль, гадюку побачити не вдалося, але знайшли змію-мідянку.
Далі у нас за планом – переїзд до Фазенди “Виноград”, де на нас чекав великий культурний вечір. Ми покликали у гості багатьох дослідників регіону та митців. Спілкувалися, брали участь у майстер-класах, слухали музик, приміряли національне вбрання, плели вінки, виготовляли ляльок, обереги та ловці снів, шукали цілющі трави. На фазенді ми жили у будиночках, у яких були лише дерев’яні ліжка. Діти мешкали у хостелі, переробленому із сільської хати. Усі зручності – на вулиці. Втім, було автентично.
Сільська студія звукозапису Spivaki Records, Харківська область
Будувалась одразу як звукозаписувальна студія. Із рухомим фундаментом, правильною акустикою. Щоб до неї дістатись, варто проїхати півтори години суцільним недоторканим та дуже мальовничим лісом до села Співаки Харківської області, і отримати задоволення вже від самої дороги. Але те, що ти побачиш у студії — дивує та захоплює. Атмосфера тут творча. Господар дозволив нам “випробувати” акустику барабанами та співом. Культура живе не лише у великих містах. Вона твориться у душах небайдужих людей всюди, де вони є. Офіційний сайт.
Заповідник “Крейдова Флора”, Донецька область
Крейдяно-пустельні ландшафти. В грунті можна знайти майже всю таблицю Менделєєва. У Кривій Луці познайомилися з Яною Синицею та її чоловіком. Вони переїхали сюди з Макіївки у 2014 р., і завдяки їм село перетворилося на осередок розповсюдження інформації про культуру та історію регіону. У клубі в Кривій Луці ми оглянули 2 експозиції — виставку фотографій і колекцію мінералів. Розташування.
На Донеччині все нагадує про війну: блокпости, залишки снарядів та інші сліди військових дій. У Кривій Луці висить меморіальна дошка, присвячена 25-ій бригаді, яка визволила ці місця 6 р. тому.
Слов’янськ. У цьому районі видобувають декілька видів глин, і внаслідок цього у місті розвинулося керамічне виробництво. У місті працюють майстерні, які виготовляють порцеляну та фаянс: посуд, горщики, глечики і багато іншого. Ми побували у майстерні “Кам’яна квітка”, продукція якої продається навіть в “Епіцентрі”. Тут виробляють і типові масові вироби, і кераміку ручної роботи, співпрацюючи з дизайн-студіями. Наприклад, плафони із глини, з вирізаним лазером орнаментом. Також побачили рідкісний музичний інструмент керамофон — один із 5-ти у світі. Він зроблений із горщиків різного розміру і різної тривалості випалювання.
Зупинилися у Святогірську — надзвичайно красивому туристичному місці Донецької області.
Соледар, Донецька область
Поїздка на державне підприємство “Артемсіль” у місті Соледар. Це класичне промислове виробництво на Донеччині. З 1888 р. вироблено 2% від усіх запасів соляної шахти. Зараз Артемсіль займає 20% світового ринку з виробництва солі. Ви, напевно, не раз її бачили або купували — це популярна сіль у впізнаваній синій або червоній упаковці. Офіційний сайт.
Екскурсія до соляної шахти викликала суперечливі почуття. З одного боку, почуваєшся незатишно у забюрократизованому просторі, де контролюється кожен крок. З іншого, усвідомлюєш величезний потенціал цього місця. У Соледарі ми спустилися на 280 м під землю у так званій “клєті” в ліфтову шахту. Стіни, підлога і стеля із солі. Внизу — майданчик зі стелею 27 м, який міг би стати місцем проведення будь-яких заходів – кіно- і музичних фестивалей, фешн-івентів. Зараз ця локація з фантастичною енергетикою виглядає занедбано — такий собі “привіт із 90-х”. Єдине місце, де можна взяти кави — кафе “а-ля Гідропарк” з дуже бідним асортиментом. І якщо у соляній шахті видобуто 2% запасів солі, то тут напевно використано лише 2% потенціалу цього місця.
Зранку 16 дня побували на козиній фермі у Святогірську, яка отримала багато нагород за свою продукцію. Після екскурсії закупились милом, морозивом, косметикою і рушили далі.
Справжнім відкриттям цього дня став Пархомівський художній музей у Краснокутському районі, Харківської області. Там ви можете побачити “Голуба миру” Пікассо. А крім нього картини Шевченка, Рєпіна, Айвазовського, Кандинського, Малевича та ін. І все це у не менш мальовничому місці. Музей заснований сільським вчителем Панасом Луньовим і зараз носить його ім’я. Вчитель і його учні доклали всіх зусиль, щоб зібрати близько 7000 художніх творів. І, як же все-таки круто – вирушити у справжнісіньку пригоду у пошуках скарбів культурної спадщини. Сайт.
Останній пункт призначення в 16-ий день – Великі Сорочинці. Тут ми оселилися у готелі на хуторі, де народився Гоголь. Готель виглядає як відновлена стара хата — вкрита соломою, з піччю, на якій можна спати; килимами, з перинами на ліжках. Цього дня нас чекав один із найпрекрасніших вечорів зі старовинними вечорницями, музиками — автентичними, глибокими і правдивими.
Опішня, Полтавська область
Центр сучасного гончарства в Україні. Звідси не можна вибратись без навантаженого наплічника чи багажника. Тому що кераміка тут – на будь-який смак: від унікальних, чудернацьких декоративних виробів до посуду широкого вжитку. А найважливіше — це традиційний промисел, який досі передають від батьків до дітей.
Це село нічим би не відрізнялося від інших в Україні, якби 60 років тому одна людина не вирішила зібрати в одному місці те, що найкраще вдавалося місцевим жителям. А найкраще у них виходили гончарні вироби. Так був заснований музей — спочатку приватний, потім Національний. Згодом майже кожна хата, у якій займалися ремеслом, стала хатою-музеєм. Наш візит в Опішню проходив не у форматі екскурсії, скоріше він нагадував театральне дійство. Ми приїхали до етносадиби “Лялина світлиця”,
у гості до Олени Щербань — докторки історичних наук, авторки купи етнографічних робіт, дослідниці гончарства. Вона перетворила декілька хат у музей-готель — тут приймає людей, вчить гончарному ремеслу, кулінарії, знайомить з традиційною культурою. З пані Оленою ми готували, відпочивали, лежали на сіні, грали. А ще дізналися рецепт качаної каші та навіть приготували її власноруч. Готується ця старовинна страва дуже довго — щоб “викачати” кашу перед приготуванням у печі знадобилося 3 год. Сюди ми точно повернемося — щоб поринути глибше.
З Опішні повернулися до Великих Сорочинців. У цей день був день народження одного із учасників експедиції та ми влаштували театральне свято з полтавськими мотивами. До нас приєднався місцевий театральний гурт, приїхали музики з Полтави. І всі разом ми організували власну виставу за твором Гоголя “Вечори на хуторі близ Диканьки”. Розподілили ролі, вивчили слова, одяглися у костюми. А потім дивилися професійну виставу і слухали музику.
Наступного дня прибули до кінного табору “Вітер змін”. Тут на нас чекала тригодинна прогулянка полями й лісами — верхи й на возі.
Після цього переїхали до Нижньоворсклянського району і весь наступний день присвятили Регіональному ландшафтному парку «Нижньоворсклянський». Екскурсію нам проводила пані Наталя. Ми шукали сліди лисиць, слухали її розповіді про птахів та інших звірів. Парк запам’ятається надзвичайними краєвидами — Ворсклою і пахучими степами. Було красиво і спекотно.
Опісля взяли човен і поїхали досліджувати водосховище разом із паном Костянтином — краєзнавцем, фотографом і автором книжок. Спершу попливли на Мертвий острів — досить моторошне місце. Колись на ньому росли дерева, які після повені загинули та залишилися голі. Згодом на острові ще й оселилися баклани — екскременти цих птахів не дають рости живому, і острів залишився змертвілим.
Потім ми попливли на острів Вишняки, де вже 18 р. живе Лариса. У жінки давно помер чоловік і дитина, їй нема де жити. На острові вона оселилася у сторожці лісовика, одомашнила деяких диких тварин, виростила дерева, завела господарство. До останнього часу жила без електроенергії, лише минулого року їй туристи подарували сонячні панелі.
І завершили подорож Полтавщиною ми у Березовій Рудці. Перший пункт призначення — піраміда Закревського. Це усипальниця у стилі класичної єгипетської піраміди. У радянські часи розграбована комуністами, поряд вони спорудили типову будівлю і встановили стовп. Відвідали ми і палац Закревського, де Шевченко свого часу гостював і присвячував вірші своїй коханій, Ганні Закревській.
Про цей та інші красиві палаци України Lowcost.ua уже писав отут.
Далі рушили у гості до Юрія Фединського, який створює музичні інструменти. Юрій 20 р. тому переїхав із США, спочатку років жив у Києві, а потім перебрався у село і почав робити кобзи, бандури, ліри та інші інструменти. Для їх виготовлення потрібен час — від місяця до року. Юрій підбирає дерево, вирізблює і налаштовує інструменти, грає та співає. А ще проводить великі музичні фестивалі. І ми раді, що в експедиції зустріли надзвичайно багато таких, як він, людей — талановитих, освічених, життєрадісних.
Це лише невеликий перелік того, чим проект хоче поділитись. Тому що наразі ми змовчали про гастрономічні дивацтва (як от персики на вогні чи запечені овочі, що цілу ніч лежали в землі та вбирали її аромат) й інші дива, які зустрілися в експедиції. Про них та наші наступні подорожі ви можете читати в офіційному ІГ проекту та на ФБ-сторінці
Вже у жовтні – наступна 20-денна експедиція Житомирщиною, Хмельниччиною та Тернопільщиною, яка відкриє нам нові неочевидні місця. Щоб ми могли відчути її — Україну, відтак — знайти себе.
