Тревел-блогерка Альона Куклєва: «Люди думають: якщо ми стільки їздимо, це вже просто жир капає і нікуди пачки бабла розпихати»

Раніше киянка Альона Куклєва їздила в офіс – на роботу, а один раз на рік – у відпустку. Аж поки не почала працювати віддалено, паралельно подорожуючи. Врешті матеріалу з поїздок назбиралося так багато, що Альона перепрофілювалася з рекламної сфери на професійні подорожі. Вона відвідала 52 країни, а про свої подорожі пише для Lowcost.ua та на власному сайті, відео викладає на Youtube-каналі Alena Discovery, виступає з лекціями і водить тури.

Про те, як мало не загинула під час сходження на вулкан Етна на Сицілії, про експедицію на архпелаг Шпіцберген та чому білі ведмеді – одні з найнебезпечніших тварин на планеті, про участь у Курсі виживання від Беара Гріллза в Шотландії та як воно – спати всю ніч на папороті під сильною зливою і +5; скільки коштують її подорожі (з називанням цін), що насправді означає бути тревел-блогером, а також поради для початківців в інтерв’ю для Lowcost.Ua.

– Знаю, що ви з чоловіком берете участь у програмі «13 вершин», яку ще ніхто у світі не пройшов. Розкажи будь ласка детальніше.

– Ми не альпіністи, на Еверест і Лхоцзе не хочеться. Але є програма «Чортова дюжина – острівні вершини планети». Її суть: підкорити 13 гір та вулканів на найбільших островах світу. І на даний момент немає людини, яка б це зробила. Це дуже дорого і аж ніяк не просто для звичайних людей, а для професійних альпіністів – нецікаво, бо середня висота гір 3000 м. І ми вирішили спробувати. Почали з гори Бен-Невіс у Шотландії (1345 м). І ця гора навчила мене дуже багато-чому. З кельтської назва перекладається «злобна гора», там щороку гинуть професійні альпіністи. Я думала: «Та що там тої гори, зараз збігаємо і в пабі через дві години відсвяткуємо». В результаті йшла 9 чи 10 годин, плюс отримала сильну травму.

В день виходу нас попередили, що на гору йти не можна, вітер буде 90 км/год, я не повірила, подумала, що нуль зайвий. А на вершині дуло настільки сильно, що не могла встати з колін. Паспорти з американською і британською візами намокли повністю. Але, як в тому мемчику – «Я вас ненавиджу, я піду з вами ще», ми вирішили підніматися і на інші вершини зі списку.

– Слухай, а ці вершини знаходяться в дуже цікавих країнах!

– Так, завдяки цій програмі ми побували в Японії і зійшли на гору Фудзі. До речі, японці, для яких це сходження – особливий ритуал, не розуміли, чому ми ідемо і постійно питали про це.

На Канарських островах піднімалися на вулкан Тейде. Причому саме в цей час там випав сніг, що буває дуже нечасто, закрили підйомники. На Сицилії були на вулкані Етна. Він досить часто вивергається і якраз, коли ми приїхали, були всі ознаки скорого виверження. Найняли гіда, бо без нього сходження заборонене, піднялися, все красиво і тут за кілька секунд міняється вітер, нас накриває хмарою сірчаного газу, сотні голок впиваються в горло, взагалі нічого не видно, а зовсім поруч – кратер. Я почала задихатися, та все ж вистачило сил пискнути «хелп», гід силою схопив за руку, потягнув назовні, а потім повернувся за чоловіком. Ми швиденько спустилися донизу, сіли на насип, гід мовчки курить, ми в шоці теж мовчимо. Уже вся гора покрита цією хмарою і я розумію, що не дай Бог, ми б наверху опинилися тільки вдвох…

– Ще дві вершини знаходиться на Гаваях та Галапагосах – теж супермісця!

– Так, на Гаваях це вулкан Мауна Кеа, який вважається найвищою горою на планеті, якщо вимірювати від її основи на дні океану – більше 10 км. А на вершину найвищого вулкану Вольф на Галапагосах піднятися не вдалося – вона закрита для загалу, це заповідник, фауна якого ще не до кінця вивчена. Наприклад, біля цього вулкана живуть унікальні рожеві ігуани, тому туди пускають тільки наукові експедиції і знімальні групи з National Geographic. І я довго та в різний спосіб намагалася переконати місцеві служби, але вони невблаганні. Тому ми піднялися на вулкан Сьєрра-Негра, він знаходиться на самому екваторі і другий за висотою на архіпелазі.

Тобто один із непростих пунктів в цій програмі – що чимало вершин малодоступні. Наприклад, ми зійшли на гору Ньютон, найвищу точку архіпелагу Шпіцберген. Для початку треба зв’язатися з губернатором острова і вказати причину сходження, бо ця зона також закрита для всіх. І я показувала свій блог, розповідала про «13 вершин». Плюс потрібні послуги гідів, бо крім того, що не знаєш куди йти, туди їхати день льодовою пустелею. Треба брати з собою снігохід, все спорядження, провіант, зброю – це справжня експедиція. Ми їхали трьома снігоходами, плюс сани, у нас було 2 супутникових телефони, сигнальні ракети і все решта. Плюс спецдозвіл, бо на Шпіцбергені працює арктична поліція, якщо вийти за межі певної зони, можуть оштрафувати. Я витратила 8 місяців на організацію!

Також ми були на найвищій горі Ісландії – льодовику Хваннадальсхнукюр. Це був уже другий приїзд в Ісландію, приїхали тільки, щоб піднятися, проплатили місце в групі на сходження і… не дійшли до вершини. Під час сходження в групі є така умова: якщо назад повертає хтось один, із ним повертається вся група. І в нас це теж сталося, всі 8 людей змушені були повернутися назад, а от гроші не повернули. І – уяви! – нам довелося їхати в Ісландію втретє, знову платити за місце в групі та йти знову.

І так ми закрили 7 вершин зі списку, плюс якщо приїздимо на інші острови, теж ходимо на тамтешні гори. Але тепер уже з’являється такий момент, що на деякі точки не можливо піднятися без спецдозволів чи якихось дурних грошей. Тобто мова йде не про великі суми, а про дуже великі – для Гренландії, наприклад, це $50 тис з людини. Тому що треба фрахтувати особистий літак. Або на канадському острові Баффінова земля є вершина зі списку – Монт-Одін, так там взагалі людей немає довкола. На Мадагаскарі не можна піднятися на гору без дозволу вождя. Дуже непроста і досить висока вершина в Папуа Новій Гвінеї.

– А як у вас з’явилася ідея пройти Курс виживання від Беара Гріллза?

– Звичайно, ми любимо канали типу National Geographic і програми про виживання, дивилися шоу Беара Гріллза. Якось я хотіла подарувати чоловіку на день народження одяг від Гріллза, зайшла на сайт і побачила, що є навіть своя Школа виживання і в ній можна взяти участь. Найбільший екстремальний курс проводиться в нашій улюбленій Шотландії і ми зважилися взяти участь. За рік купили місця! Тільки участь без дороги і інших витрат коштувала 1300 фунтів на одного. Звичайно, частково платиш за ім’я, Беар Гріллз – зірка, селф-мейд-мен, і мені було надзвичайно цікаво з ним познайомитися. Але також така ціна означає, що програма буде без роздовбайства і все чітко продумано. Всі інстуктори служили в британському спецназі SAS, а це означає найвищий рівень підготовки.

 

Випробування були жестякові: жили 5 днів у лісі в одязі, в якому приїхали, в дощ, без намета. Ми перепливали гірські ріки з температурою води +3 і лише в нижній білизні, в мене наприкінці вже ноги починали відніматися від холоду. Спали всю ніч в лісі під проливним дощем без жодного захисту. Нарубали ножем папороті, щоб м’якіше, а температура +5 і сильна злива – спати не можливо ні в який спосіб взагалі, ледве дочекалися світанку. За всі ті дні я в принципі забула, як це, коли тепло: ми відтискалися в холодній воді з зануренням обличчя в воду, качали прес, знаходячись в річці. Смішно було в ці моменти згадувати, що я привезла косметичку, щоб бути в кадрі красивою (сміється, – ДГ).

– Не захворіла після цього?

– Найдивовижніше те, що я наприкінці я почувала себе краще, ніж сидячи вдома в теплі і спокої. Організм включив захисні функції. А вдома хворію, вже коли ноги під дощем намочу.

– А які ти зробила висновки після цих курсів?

– На початку головний інструктор зібрав нас усіх, налив віскі і сказав: «Наприкінці ви чудово усвідомите, як мало треба людині для щастя». Так все і сталося.

– Людям, які часто подорожують, доводиться часто відповідати на питання про гроші. Тебе часто питають?

– Постійно! Одного разу під моїм відео на Youtube навіть був коментар, що я донька якогось російського депутата. Тому що ми стільки їздимо, значить «по-любому пилите бюджет». Або: «Где же ты, милочка, столько денег наворовала?». Тобто в голові не вкладається, що хтось може працювати – бізнесом займається мій чоловік – і витрачати зароблене на подорожі, а не на палаци і дорогі тачки. Люди думають: якщо ми стільки їздимо, значить, це вже просто жир капає і нікуди пачки бабла розпихати. А насправді у нас просто пріоритети інші: замість купити нове залізо, яке нічим, по суті, не відрізняється від іншого заліза, ми краще поїдемо тричі в супер цікаві місця і наберемося вражень на півжиття.

– Ну тоді і я тебе запитаю про гроші. Скільки конкретно коштують ваші поїздки?

– Відповідаючи на такі питання, я зазвичай, називаю ціни на житло, переліт та їжу. Бо врешті кінцева сума у всіх буде іншою, питання пріоритетів і які саме враження людина хоче отримати. У нас, наприклад, взагалі не вишукані подорожі, багато економимо: намагаємося купувати квитки заздалегідь, бажано в період розпродажів. На місці дуже рідко ходимо в ресторани, зазвичай, знімаємо квартири з кухнею і готуємо самі – це суттєво економить бюджет. Особливо на Фарерах це рятувало, тому що там одна страва в середньому коштує €40. Північ – це апріорі дуже дорого. Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія – це просто якісь дурні гроші.
На Алясці теж дуже дорого, це найдорожчий штат в США. Там короткий сезон – тільки липень-серпень – і приїздять не лише американці, а туристи з усього світу. Житла, машин в оренду не вистачає. Якщо ти за 6-7 місяців наперед не забронював, нічого не залишиться. Крім того, дуже дорогий переліт, акцій практично не буває – пощастило, якщо на квиток ти витратив $1500. Якщо хочеш знімати будиночок – $250/ніч. Саме тому ми орендували будинок на колесах, і в ньому ж готували їжу та іздили, він коштував $300/доба. До речі, на Алясці ми бачили багато будинків на колесах із номерами латиноамериканських країн – уяви їхній маршрут мрії через два континенти!

Ще надзвичайно шокує своїми цінами Гренландія. Там я пила найдорожчу каву в своєму житті – $25. Поїздка на упряжці з хаскі коштує $500. Політ на вертольоті на льодовик, який найшвидше у світі тане – більше $1000. Чи на Шпіцбергені я плавала в човні дивитися на моржів – $450.

– А на Шпіцбергені ще ж треба гідів наймати.

– Так, там діє закон, що за межі міста не можна виходити без зброї або без людини, в якої є зброя. Звісно, ні ліцензії, ні вміння добре стріляти у нас немає, тому ми скористалися послугами гіда. Білі ведмеді – одні з найнебезпечніших тварин на планеті. Якщо ви зустріли білого ведмедя і у вас немає ніяких засобів захисту, або якщо поранити ведмедя, а не вбити з першого разу, можна перехреститися, лягти і чекати на вірну смерть. Тому що це 400 кг (а великі самці і по 600 кг), це машина для вбивства. Втекти по снігу – нереально: у них масивні лапи-снігоступи, прикинутися мертвим, як у випадку з грізлі – не варіант, боротися теж не вийде. Гід розповідав, що група студентів на Шпіцбергені розбила табір, прийшов ведмідь і загриз двох із шістнадцяти. Тобто ці тварини настільки безстрашні, що кількість людей взагалі не аргумент. Крім того білі ведмеді постійно знаходяться в пошуках їжі. Вони полюють на тюленів, але Арктика тане – криги менше, тюлені не гріються на ній, як раніше, ведмеді голодують.

– Багато людей думають, що бути тревел-блогером – це сидіти в шезлонгу біля басейну, пити коктейлі і постити в Instagram. Розкажи будь ласка про реальне життя і мінуси роботи.

– Моя задача – постійно знімати і наповнювати відео чимось цікавим. Уже і забула, коли я дивилася на будь-що не через об’єктив: ми їдемо – я знімаю, зупинилися – знімаю, постійно розповідаю. Якщо є вільна хвилина – пишу пост, обробляю фото, відповідаю на коментарі. Плюс до того, треба весь час пам’ятати про час і логістику: що і коли закривається, де яке світло буде, щоб красивіше зняти. Бо прийти завтра, якщо не встиг сьогодні, часто уже можливості не буде – це дорога, бронювання і треба їхати далі. Тобто чи є хоча б хвилина, коли я просто сиджу і кайфую? Немає жодної! Це не відпустка, як думають люди, коли бачать красиву картинку, а робота і доволі непроста.

– Плюс у постійних переїздах ніякого комфорту немає взагалі.

– Ми взагалі не їздимо в ті місця, де є комфорт. Ми їздимо в зиму. Крім того, що там постійно холодно, ще й досить обмежений вибір їжі, а ми не їмо м’яса. Та ми готові до таких недоліків і це не відлякує – їдемо не за комфортом, а за контентом.

– А що для тебе найважче в цій роботі?

– Коли ти втомлений і виснажений довгим перельотом та зміною часових поясів повертаєшся додому, а ні на які вихідні немає часу – треба займатися монтажем, статтями, фото, бронювати наступні поїздки. І от планування це велетенський шмат роботи, не менший за самі зйомки і пост-продакшн. Планування – це взагалі основа всього: переліт, житло, віза, особливості країни, цікаві місця, логістика – все має бути чітко продумано і враховано, бо в кожній країні свої правила і закони. Найдовше я, наприклад, готувалася до Гренландії, бо купувати доводилося все повністю за рік до поїздки. Словом, якщо хтось думає податися в блогери, бо це красиве і легке життя – це дуже далеко від реальності.

– А ще ж, коли стільки часу, грошей і сил пішло на створення відео, набігли люди і все розкритикували. Як ти взаємодієш із хейтерами?

– Взагалі порада всіх, хто хоче вийти назагал, добре подумати. Бо критика буде завжди, навіть якщо все зробити ідеально, і рідко-коли це буде конструктив. Часто люди просто приходять і пишуть некрасиві слова, нав’язують свою думку, вважають, що вони знають все краще. Навіть бувають погрози, прокляття! Спочатку я цим дуже переймалася і деколи некоректні коментарі доводили мене до сліз – я не була готова до аж такого негативу. Тому що ти стараєшся, вкладаєш душу, витрачаєш багато часу і також – все безкоштовно, мені ж ніхто не платить, а тут з’являється коментар типу «ты тупая курица»… Вже згодом усвідомила, що нічого спільного з моїм блогом це немає – хтось просто самостверджується, комусь хочеться виплеснути негатив, тощо.

Якось я слухала поради американської блогерки, і в цьому випадку вона дала дуже класну пораду: «Не годуйте тролів». Тобто якщо вам пишуть негативний, не конструктивний коментар, одразу видаляйте його і в жодному випадку не вступайте в полеміку. Тому що людина розуміє, що зачепила вас за живе, і буде продовжувати, а ви приймете цей весь бруд на себе. Це наче хтось прийшов до вас додому, наклав купу на улюблений килим і ви ще йому розказуєте, чому цей килим такий улюблений. Блокуйте таких людей одразу!

– Тобто в США теж водяться інтернет-тролі? Я думала, це таке пост-радянське явище.

– Я теж здивувалася, але вони там є. Це називається словом «кібербулінг» і про це останнім часом почали активно говорити.

– В багатьох країнах заборонено фотографувати людей або знімати з дрона. Як ти працюєш в таких випадках?

– Тут вихід такий – якомога рідше знімати людей. Якщо хтось побачить себе в твоєму ролику, може вимагати і компенсації, і видалити увесь ролик – краще не ризикувати. Був у нас такий випадок: йшли по Лос-Анджелесу, я знімала себе, а в кадр потрапив бомж-афроамериканець. Почав бігти за мною, вимагати гонорар, кричав, що порушую його права і він зараз викличе поліцію. З дроном теж багато заборон: наприклад, часто не можна знімати над людьми, біля аеропортів, вище певної відмітки. Коли ми були в столиці Малайзії Куала-Лумпур і вирішили зняти з дрона красиво підсвічені хмарочоси-близнюки Петронас. Дрон піднявся в повітря і раптом каменем упав донизу, і ми втратили з ним зв’язок. Виявилося, що дрон упав на пальму в парку. Але на жаль, там патрулювали поліцейські, які прийняли нас за терористів, що хотіли нашкодити баштам, викликали поліцію, почали довго допитувати, забрали паспорти. Врешті все вирішилося добре і зараз зрозуміло, що вежі Петронас – це символ Малайзії, схоже, біля них встановлена якась глушилка, щоб попередити теракт.

– Наскільки великим є ваш багаж із такою кількістю техніки?

– Нещодавно ми повернулися з Німеччини і багаж на контролі повернули з ремаркою «Занадто багато техніки», типу потрібна додаткова перевірка. Ну тобто ми веземо: камеру, дрон, до нього три батареї, зарядка звичайна, зарядка автомобільна, підзарядка для пульта управління, невеликий ноутбук, до нього теж блок живлення, камера GoPro, з нею чохол із купою примочок, стабілізатор+зарядка, телефони та хоча б дві портативні зарядки для іншої техніки. І це теж один із ньюансів тревел-блогерства, про який мало хто думає.

Розмовляла Дарка Горова

Будьте в курсі усіх новин, акцій та розпродажів:

Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!