Ми уже писали про Дахаб. Це невелике містечко в Єгипті, на березі Червоного моря останнім часом дуже популярне серед українців. Дедалі частіше наші проводять там цілу зиму або щонайменше кілька місяців. Серед них – львівська художниця та журналістка Ольга Бартиш.
💡 Про зимівлю в теплі разом із чоловіком та трьома дітьми Ольга написала детальний звіт. В ньому багато сонця, солодких манго, гарного настрою, а також практичної інформації – скільки коштують продукти, чим займаються діти, і чи варто взагалі їхати в Дахаб.
Якось у розмові з подругою я описала свій ідеальний день. Поговорили, уявила, відчула та й забула. Сьогодні зранку я прокинулась раніше за інших, витиснула свіжий апельсиновий сік, випила кави і тихцем вийшла з хати. Взяла велосипед та й поїхала вздовж моря. Набережна тут тягнеться на кілька кілометрів, спершу йдуть колоритні кафешки, магазинчики, а потім просто доріжка та далекі горизонти.
Зараз ідеальна погода для велокатання – не спекотно, але й не холодно: легенька кофта, джинси, босоніжки. Я навіть не зачісувалася. І вже давно забула про макіяж перед виходом на вулицю. І от їду я і починаю розуміти: це ж і є той ідеальний день, який колись уявляла. Всі ці неспішні ранки, далі кілька годин творчої роботи, потім гуляння з дітьми, плавання в прекрасному морі, зустрічі з друзями, тоді ще якісь посиденьки десь, довгі розмови, читання книг, перегляд фільмів… Боже, як добре! І ніяких тобі гнітючих новин, ковідів, статистик.
Ми з сім’єю живемо у форматі того самого дауншифтингу, про який так багато говорять. Так триватиме кілька наступних місяців, аж поки в Україні не зацвітуть вишні. Це не той Єгипет, який ви, мабуть, знаєте – тут немає великих готелів із аквапарками, сервісу та схожого. Ми орендували помешкання в районі, де живуть бедуїни. Жінки носять паранджу та пильнують за босоногими малими, а чоловіки – торгують, водять таксі, обслуговують. На ринку не зустрінеш жінки-продавчині, також в ресторані – офіціантки. По обіді завжди чути спів із мечеті, отож, ще вони гарантовано моляться.
Якщо ви думаєте, що поїхати на море на кілька місяців – нудно, викиньте дурне з голови. Навіть найкращий готель не зрівняється з тим, що дасть просте життя серед простого. Справжні мандри-пригоди починаються, коли орендуєте житло у місцевих, берете велик на прокат, куштуєте локальну їжу, вчитеся торгуватися і знаходите друзів.
А потім гульк – а тут уже ціла українська діаспора і розмовам нема кінця-краю, і 7 січня на чужині лунає рідна коляда. Нехай без вишиванок, нехай без снігу та вертепу, але “земля радується”.
А що вже про стіл говорити: і кутя, і тушена капуста, і олів’є, і холодець! За півтора місяці в Єгипті я ще ні разу не лежала на пляжі пупцем догори, на бік – теж. Бо навіть коли випадає нагода вже нарешті влягтися і грітися мовчки, завжди трапиться щось цікавіше.
Харчування в Дахабі
Три роки тому взимку за вікном сікло, ранок був похмурим і ніякі батареї не могли зігріти мене. Холодно було скрізь, також зсередини. Я повернулася в ліжко і написала пост, як сильно хочу… манго. Якого ніколи насправді й не їла. Те, з супермаркетів, що достигало в корзині замотане в папір, не беремо до уваги. Воно ж зовсім ніяке.
Тоді кілька людей запропонували привезти фрукт із Єгипту. Але ж ви розумієте, що йшлося зовсім і не про манго. Цей плід був цілим образом – радісного легкого життя, залитого теплим сонцем, де босі ноги у воді, а жовтий сік тече по ліктях. Бо ти їси фрукт прямо на пляжі, руками, і смієшся як дитя.
Вже наступної зими я отримала бажане – ми вперше поїхали в Дахаб зимувати, хоч ніколи раніше не мандрували так сім’єю. А цьогоріч повернулися сюди знову.
Ці всі продукти ми купили вчора, їх має вистачити на 2-3 дні. Тут є все для щастя – ви ж бачите кульок манго? Велетенське і м’яке, по 22 фунти за кг (десь три штуки) – це 42 грн! Тобто одне неймовірно смачне манго коштує 14 грн! Вже заради цього треба сюди їхати.
Загалом, за всі ці продукти – овочі, фрукти, молоко, масло, йогурт, крупи, солодощі – ми заплатили десь 800 грн. Думаю, вдома було б майже втричі дорожче.
Все те, до чого ми звикли в Україні, тут теж є. Навіть буряк, гарбуз та гречка. Правда, остання дуже дорога. Ми це знали, тому взяли з собою одну упаковку. Гречку їмо рідко, то може вистачити на всю зиму.
Ще взяли кілька пачок “сємок”, тут якісь не такі.
Воду купуємо у великих бутлях. Десь по 4 грн за літр. Коли назбираємо багато пляшок, поїдемо в місце, де вона дешева і привеземо на таксі. До слова, таксі тут – за копійки.
Щодня купуємо свіжі паляниці, такі невеликі, пусті всередині. Тобто їх можна розкрити і напхати всякого-різного. Вийде піта. А якщо просто покласти на сковорідку, притрусити сиром, оливками, зеленню, то буде піца. Але без ковбаси та м’яса. Навіть не знаю цін на ці продукти, не цікавилась. Ми й так не дуже м’ясні, а тут взагалі не хочеться. А рибу купуємо раз-два на тиждень. Брали свіжого тунця (ніколи не їла такого смачного в Україні) – за 2 рибини середнього розміру заплатили 130-140 грн. Інжир як мед – по 28 грн за кг.
Діти їдять у нас все, тому проблем із їжею не маємо. Снідали сьогодні нутом приготованим із томатною пастою, кабачками та часником. І паляницею, звісно. Але то вже такий основний сніданок, а до того були мангоооо!
Що ще вам сказати про харчування? Антисанітарія? Так, навмисне не показую фото вчорашнього місця, де ми купували продукти, щоб не псувати картинку. Мити! Все мити по триста разів. І руки теж. Але ми ж уже треновані ковідом, то не звикати. Паляниці перед обідом розігріваю на сковорідці, до того ж гарячі – смачніші.
Магазинів продуктових багато. Невеликі всі. Гіпермаркетів, як у нас, звісно, немає. Як і цін на продуктах. Дивина! Не ясно, що скільки коштує. Треба брати товар і йти до продавця з “хав мач”. Або вже на касі дивуватися…
Ресторани в Дахабі
Їх багато на набережній – там такі гарні, охайні, з розкішними краєвидами. Також можна поїсти в простіших місцях на центральній площі. Але якщо дуже лякає та сама антисанітарія, доведеться заплющувати очі. Але там теж буває дуууже смачно та ситно. Замовляєш курячі четвертинки, а тобі до них несуть і рис, і суп, і квасолю тушену, і салат, і паляниці з хумусом! Якось понаїдалися усі п’ятеро під зав’язку, а заплатили за все менше 300 грн!
Салат “Шуба” і Єгипет – то, скажу вам, не просте поєднання, з якої б сторони не подивився. Але коли півтора місяця не їв ні квашеної капусти, ні солоного огірка, ні вареника і лиш раз борщ, то одного разу точно віднайдеш з-під землі оселедець, майонез і таки зробиш те, що мало не сниться!
Житло в Дахабі
За нашим парканом ходять кози, барани. Їдять вони не ясно, що – довкола ні травинки. Паркан високий. Мабуть, це навмисне, аби не бачити того бруду та бідноти, та й зовні хай краще не заглядають. Це подвір’я багатого чоловіка, який їздить часом у Швейцарію і на той час здає свою віллу. В ній 2 спальні, кухня і одна відпочинкова кімната з двома низькими диванчиками і телевізором.
Помешкання просторе та прохолодне, є кондиціонери. А найбільше мене тішить дворик з деревами: евкаліпт, олива, гранат, кероб. Отак ляжу собі на тапчані в затінку і дивлюсь на небо, а пташки милують слух своїм щебетанням – їхня годівничка поруч під дашком. А ввечері ми тут із чоловіком сидимо при свічках. Добре, що діти засинають десь о восьмій, потомлені за день.
Будинки тут мають інші дахи, ніж у нас – плоскі, ідеальні для ранкової йоги чи нічних спостережень за зірками. Підлога в будинку вся кахельна, меблі – дерев’яні, їх роблять місцеві. Схоже, якістю особливо не паряться, бо дверцята здебільшого похилені.
До моря нам трохи треба йти, хвилин 15. Це незручно. Бо минулого разу жили мало не на березі. Але іншого житла не вдалося знайти – цього року туристів особливо багато. Більшість інших популярних для зимівлі локації закриті, а Єгипет ні. Маски тут одягають хіба, щоб спостерігати за рибками в Червоному морі.
Сьогодні температура +26. Вода десь +25. Я сховалася в кімнаті, щоб написати цей текст. А надішлю його десь за годину, коли чоловік купить сім-картку. Це процедура не проста, треба оформити контракт із паспортними даними. Тоді у нас з’явиться інтернет. Бо з ним тут туго – “туморов” чуємо з часу приїзду. Вчора нарешті привезли роутер, але чомусь не вдалося його підключити. Сьогодні зранку знову мали прийти з компанії і ось обід – нікого так і нема.
Багато приїжджих працюють по кафешках, де трошки краще. А ті, кому конче треба швидкісний інтернет, ставлять це першою вимогою, коли шукають житло.
За це помешкання ми платимо 460$ в місяць. Це дуже хороша ціна.
Ось групи у фб, де можна знайти собі помешкання: Барахолка в Дахабе, Дахаб Информ Барахолка.
Переліт з України в Дахаб
Ми паралельно шукали квитки і житло. Почали десь за 2-3 тижні. Квитки нам знайшла турагент. Також їх зручно купувати на сайті chartershop.com.ua. Зі Львова там не так часто можна знайти класний варіант, зате з Києва – купа. Але ми як уявили собі, що треба буде їхати ще потягом, волочити з собою купу сумок, дітей… Тому все ж чекали, коли з’являться квитки зі Львова, щоб не серед ночі і до $100 за одного. Знайшли, що шукали: Львів-Шарм-ель-Шейх – $92 (за дітей – повна сума). Чотири години в небі і вуаля – літо!
Страхування зробили собі простіше, дітям – крутіше. Заплатили 5 тис. грн. До слова, перший раз ми ризикнули без страхування поїхати і це було геть не правильно! Хоча тут багато таких безпечних людей. Минулого року, за кілька днів до повернення додому Матвій пошкодив палець. Легка перев’язка, мазь і рентген обійшлися нам у $100.
Щодо візи, то зараз туристи можуть перебувати в Єгипті місяць безкоштовно. По прильоту в аеропорту треба попросити спеціальну анкету, заповнити її (куди приїхали, мета – туризм) і віддати на паспортному контролі.
Щоб перебувати в країні довше, треба знову з’їздити в Шарм-ель-Шейх (в Дахабі люди збираються і їдуть разом) і у візовому центрі подати документи на продовження. Знову безкоштовно на місяць. Їхати може хтось один від сім’ї. Потім буде ще одна ходка в Шарм, знову через місяць, але на цей раз треба буде вже платити за кожного по $100 – візу продовжать ще на кілька місяців.
Добиратися з Шарму в Дахаб десь 1-1,5 год. Машину з аеропорту нам організувала ріелтор, яка знайшла житло. Тобто водій був якимось родичем господаря. Заплатили $35 за всіх. Загалом трансфер можна шукати в групах у ФБ.
💡 Цікавий досвід: 4 місяці карантину з 2 маленькими дітьми в Малайзії
Освіта для дітей
Наш син Матвій самотужки проходить програму 8 класу. Скачали йому книжки – займається 3-4 год щодня. А наприкінці року з львівської державної школи “Лідер”, де Матвій вчиться на екстернаті, йому надішлють контрольні. Певно, нам, батькам, мало би бути прикро, що з сина відмінника не вийде і ми це дозволяємо. Але маємо інше ставлення до шкільної освіти. Ну, і якщо ми вже тут, то хай бере від життя те, чого не ніяк не отримав би в школі – життєві уроки.
Розкажу про один такий. Минулого тижня Матвій пішов у магазин купити води і кілька дрібниць на суму 40 єгипетських фунтів. Я дала йому 200. І от продавець дає здачу 60. А англійську Матвій знає так собі, хоча вчить щодня по годині. Так от, в якийсь спосіб каже він тому продавцеві:
– Я дав тобі 200 фунтів. Віддай мені ще 100.
– Ні, ти дав 100.
– Ні, 200.
Далі ще трошки побуцались вони, Матвій облився сьомим потом, обтер лоба і каже:
– У тебе є камери. Давай подивимось ближче скільки грошей я давав.
Продавець, певно, бачив рівень стресу, то погодився. Знайшли той момент, приблизили – справді 200. Продавець дав хлопцеві решту і солодке як вибачення.
А взагалі я не бачу сина після 14 год. По обіді до брами під’їжджають кілька велосипедів (усі діти – українці) і вся зграйка пропадає до дев’ятої вечора. Днями Матвій пішов раніше, не обідав, сказав, що у них сьогодні задача – як роздобути собі їжу без грошей (ну, і не красти, звісно) Не знаю, що вони там вигадували, як просили і як віддячували, але додому прийшов ситий та щасливий. Дреди наплів недавно. Думаю, хай краще в 14 перековбаситься, ніж в 40…
Настрій
Покажу ще вам трохи жестякового Дахабу. Щоб не думали, що все так солодко.
Ходили сьогодні в гори. Всього година повільного ходу від нашого дому, здебільшого вздовж моря. Не Карпати, звісно, але щось таки є в цій вічній охрі.
Уже скоро місяць, а я все не звикну до вечірніх кукурікань. Чомусь тут півні найдужче горлопанять о десятій вечора, під ранок мовчать. Але я все одно знаю, коли п’ята ранку. Голосна молитва з мечеті привчає до свого ритму.
Це такий кайф – не сушити волосся. Помив голову і пішов собі. А збирати з мотузок висохлу постіль, яку повісила всього кілька годин тому – ммм, клас! Знаю, що у вас випав сніг, що ковід бушує, повітря сухе і руки кремом треба мастити частіше, а сьогодні взагалі хочеться не вилазити з ліжка, але то не навічно!
Розслабити голову та відкрити серце – лише дві умови, щоб світ ніколи не припиняв дивувати і бути прекрасним!
(фото та відео авторки)
Підтримати проектБудьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер, Viber або читайте наш канал у Telegram!
