Тетяна Яловчак – перша українка, яка підкорила 7 найвищих вершин усіх континентів планети. Причому лише за півтора роки. І Тетяна ані спочиває на лаврах, ані сидить на місці. Вона читає мотиваційні тренінги, виступає на жіночих конференціях, переплила Босфор, написала книгу, зараз працює над іншою, продовжує ходити в гори. Ми розмовляємо якраз після її повернення з Колумбії, де Яловчак піднялася на стратовулкан Невадо-дель-толіма.
Рішуча, цілеспрямована і компанійська. “Бачити ціль, не зважати на перепони” – це про неї. Тетяна отримала освіту психолога, закінчила міжнародні відносини КНУ ім. Шевченка, а також кулінарні, ораторські, письменницькі курси, займалася акторською майстерністю в театрі “Чорний квадрат” та стала сомельє. А нещодавно – ще й депутатом Бучанської районної ради (Буча – супутник Києва).
Тетяна радіє, що зараз у жіночому альпінізмі справжній бум. І в цьому інтерв’ю багато розповідає про деталі походів у серйозні гори: де миються та як справляють природні потреби на висоті 8 тисяч метрів, як влаштований побут у високогірному таборі, скільки важать альпіністські черевики, скільки коштують експедиції на найвищі гори континентів та багато іншого.
Довідка Lowcost.ua
Тетяна Яловчак – друга українка, яка здійснила сходження на Еверест (21 травня 2016 року). На день раніше на вершину зійшла Ірина Галай, яка надихнулася ідеєю Яловчак стати першою на Евересті. Відомий альпініст Олександр Абрамов, керівник групи Яловчак, попросив її не підніматися разом із Іриною, щоб не було змагання. “Серйозні гори гонку не пробачають. Навіть найменша похибка може стати фатальною. Я знаю, що таке жити з трупом на совісті. А ти хочеш дізнатися?”, – сказав він. Тетяна прийняла рішення підніматися наступного дня.
Підписуйтесь на соціальні мережі Тетяни Яловчак:
– Прізвище Яловчак у зворотному напрямку, справа наліво, читається Кач+Воля. Цікавий збіг! Бо схоже, перепони і поразки на шляху не засмучують вас, а навпаки – надихають йти вперед і отримувати більше.
– Так, це сам Бог велів! Те, що я піднялася на Еверест другою, мене дуже стимулювало. Знаєте відому компанію прокату машин Herz? В 60-х роках вони стверджували в рекламі, що найкращі. А їхні конкуренти Avis вибудували довкола цього цілу стратегію і говорили We Try Harder («Ми докладаємо більше зусиль»). Що мовляв, так, ми всього лише номер два. Зате, коли ти не перший, стараєшся більше.
Звісно, я повернулася з Гімалаїв із психотравмою. Ну уявіть! Поставити на карту все: продати квартиру, піти на останні гроші. Нас запрошували разом на інтерв’ю: Ірина Галай – перша українка, яка піднялася на Еверест, ну і ти, Яловчак, заходь як бонус. Їй дарують букети квітів, а я скромно стою поруч. Дуже важко це було… І я злилася на себе, тому що сама прийняла рішення не йти на вершину в той же день, що й Ірина, а вийти наступного. Коротше, довелося працювати з психологом… Дивлячись назад зараз, я уже не шкодую про те рішення. Воно справді було виваженим і мудрим, але через це пекло опісля треба було пройти.
– І знову – який цікавий збіг: ніхто з українок не ходив, а тут одразу двоє в один день…
– 100%! Це не так просто все сталося. Або от схожий випадок: ми полетіли на Аляску, щоб піднятися на найвищу точку Північної Америки — гору Мак-Кінлі (інша назва – Деналі, висота – 6194 м – Авт.). Летіли на тиждень, але була сильна негода і змушені були жити на горі 18 днів. Снігу насипало більше двох метрів. І от здійснили ми сходження, спускаємося вниз, а назустріч іде Ірина Галай з колегами. Ну от як можна на Алясці, саме в цей час, в цей день знову зустріти ту ж людину, що й на Евересті? Але звісно, Ірина справді хороша альпіністка – на таку висоту нікого не виносять, випадкові люди до вершини не доходять.
– Я чула від альпіністів історію, як одного заможного китайця винесли на вершину. І взагалі останнім часом чути багато нарікань на комерціоналізованість альпінізму і передусім експедицій на Еверест. Для багатьох заможних людей підйом на гору став мірилом особистого успіху.
– Так, комерціалізація є. І кількість бажаючих потрапити на вершину росте. От, наприклад, у період 1982-2016 року на вершині побували 20 українців. А після того, лише за 3 роки піднялися уже 16. І справді багато людей здійснюють сходження без належного досвіду, підкоривши перед тим одну-дві невисокі гори. Якось до мене звернулися по допомогу з підготовки на вершину Аконкагуа в Аргентині. На 7 тисяч метрів – перша гора! В цьому певним чином є і наша з Ірою вина. Люди почали думати, що ходити на таку висоту – дуже легко. Що от мовляв, навіть якщо двоє елегантних дівчат на каблуках і в сукнях змогли, то і нам вдасться. Але там серйозні висоти, серйозні гори і вони легковажності не пробачають. Це я вдома дівчинка і чекаю, поки мені двері відкриють. А там я тягну рюкзак, місяцями ходжу в черевиках-кандалах і в костюмі космонавта.
Щодо китайця, якого занесли на вершину, не впевнена, що це правдива історія. Можливо, він піднімався зі сторони Непалу. Бо зі сторони Китаю після висоти 8300 м починається “зона смерті” і на вершину веде вузька тропа для одного. Тобто його не могли нести.
– В альпінізмі немає розділення на статі. Але все ж жіночий підхід до побуту в таборі, до зовнішнього вигляду часто відрізняється від чоловічого. Маєте свої фішки?
– У мене на рюкзаку висить мітка – шовкова хустина. По-перше, це потрібно для безпеки. А по-друге, вона не абияка, а красива. Знаєте, як на валізі в’яжуть стрічку, щоб потім відрізнити на конвеєрі в аеропорту. Так і в горах. Всі в схожих костюмах, на обличчі маска, капюшон, не зрозуміло, де хто.
В мене завжди є і парфумчик із собою, і крем під очі – в цьому дівчача сила. Хоча чоловіки, звісно, можуть скептично коментувати. Але головне – результат, і він у нас теж є!
В гори беру дуже хороший крем для лиця. Це якраз необхідність, тому що проблеми зі шкірою, з обвітреними губами можуть мати надзвичайно болючі наслідки. Щоправда креми в горах часто замерзають, ними там непросто користуватися.
– А правда, що на серйозних висотах альпіністи не миються взагалі.
– На висоті тіло починає функціонувати по-іншому – запахи зникають. Можна носити один і той же одяг довго, він сильно не брудниться. До того ж темп не активний, треба берегти сили. Коли ми жили на висоті 5200 м, я вперше купалася в лазні лише через 2 тижні. Тому що приїхала хворою і треба було себе максимально берегти. Могли бути протяги, могло бути холодно під час водних процедур – в такій серйозній справі краще не ризикувати. Навіть незначне недомагання на висоті стає великою проблемою і може зашкодити підйому. Висушити оце волосся – ціла історія! Фен на батарейках працює ледь-ледь. Це зараз уже електрику в базовий табір Евересту провели… Коротше, за 40 днів я помила голову лише тричі.
– Знаю, ще альпіністи протирають тіло вологими серветками. Ви ними користуєтеся на висоті?
– Я не дуже шаную вологі серветки, бо вони неекологічні. Тому коли є нагода, набираю в термос теплу воду, беру невеликий рушник і влаштовую обтирання. Рушник прополокала, він висох і все. Але звісно, є ситуації, коли без вологих серветок не обійтися. Це, наприклад, справляння природних потреб організму.
– Як взагалі з природними потребами на таких висотах?
– Нагорі організм виводить бугато води через рот, бо доводиться значно частіше і активніше дихати. Ну от на 5200 м сидимо в наметі ввечері, хочеться поговорити з дівчатами, випити чаю, з’їсти яблуко. Тут треба розуміти наслідки. Що можливо, доведеться серед ночі вилазити зі спальника, з намету і бігти в ніч, в мінус і вітер…
А ще ж треба пити, щоб не було набряку мозку. І те, чи справляє людина малу фізіологічну потребу – показник, що її організм функціонує добре. А якщо не справляє – це вже ознака, що вода десь накопичується в організмі. Тому гід – як вихователь в молодшій групі дитсадка: “Ти поїла? Ти попила? В туалет ходила? Тобі тепло? Тобі холодно? Як ти спала? Ти в шапці?” (сміється – Авт.).
А шерпи, до речі, перед сходженням не їдять 3 дні. І я чудово розумію, чому. По-перше, щоб берегти сили, бо навіть сходити в туалет – це енергозатратна справа. А по-друге, немає бажання. Ми коли на 8300 м піднялися, він водичку тепленьку робить (топить сніг), а їсти не хочеться. Організм тільки говорить: “Спусти мене вниз! Ти нормальна взагалі?”. А ти йому відповідаєш: “Ну потерпи ще трохи, уже скоро!”. Я на таку висоту беру з собою шматочок сала і сушений хліб – це чудово додає сил і “змащує кишечку”, як моя бабуся говорила.
– А наскільки популярні серед альпіністок спеціальні пристрої, які дозволяють ходити в туалет, стоячи?
– Так, деколи їх справді використовують. Мені незручно. Деколи ще в довгих походах і експедиціях жінки п’ють гормональні таблетки, які відтерміновують критичні дні. На висоті вони часом проходять важче або специфічніше, ніж зазвичай. Я пішла без жодного допінгу, спецзасобів, спецмедикаментів – от така, яка є.
– Такі походи сильно впливають на жіночу зовнішність. Скільки часу вашому тілу потрібно, щоб знову стати жіночною і доглянутою?
– Коли я повертаюся після серйозних походів і йду до свого косметолога, вислуховую багато “теплих” слів. Звісно, відновлюємо шкіру, колимо вітаміни, робимо маски – а як виглядати інакше після того жестяка в горах? Після Евересту нігті на ногах злізли повністю, відростали більше півроку. Почалося літо, а я без нігтів (сміється – Авт.). Ну зате дивилася на них і згадувала, де ці ніжки були, скільки годин вони йшли і які вони молодці!
– Мене шокує спорядження, з яким підкорили Еверест його першовідкривачі Едмунд Хілларі та Тенцинг Норгей – я б зараз із таким і на Говерлу, мабуть, не пішла. Але за останнє десятиліття індустрія спортивного одягу і спорядження для альпінізму зробила велетенський прорив. Що полегшує життя туристам та альпіністам на висоті сьогодні?
– Так, справді! Люди, які раніше ходили в гори – герої! Зараз і “кішки”, і льодоруби стали набагато легшими, зручнішими. Та навіть згадати, з яким я спальником ходила на Монблан 10 років тому, і з яким ходжу зараз – це небо і земля! Ти сьогодні одягла тоненьку термобілизну, якусь хорошу кофту з мериносової вовни, зверху фліс, легку курточку – і тобі тепло увесь день на вулиці навіть на великому мінусі! Разом із тим, спорядження для великих гір все одно треба дуже багато. У мене вдома – окрема кімната, щоб все зберігати. 3 спальника для різних висот, великих курток штук 5…
Збиратися на Еверест мені дуже допоміг Микола Пуфко, який сказав: “Я не можу допомогти грошима, але продам речі за собівартістю”. Приніс 5 пар теплих рукавиць для -50С. Я думала: ну одні візьмеш – які є, такі є. А виявляється, ні! Треба всі поміряти, бо якісь зручні, а якісь зовсім ні! Він допоміг вибрати трекінгові палки, бо в однієї фірми вони на 50 грамів легші, ніж в іншої. Чи рюкзак – бо він на 200 гр важчий, ніж мій старий. Багато-чого довелося замінити – кожен грам на висоті обтяжує. Люди відпилюють ручки в ложок і зубних щіток в довгих походах, щоб полегшити рюкзак.
– А скільки важили ваші черевики?
– Здається по 700 грамів – майже 1,5 кг. Теж специфічні такі, бо на висоті їх треба за собою тягнути, як під водою. Повноцінні кроки не виходить робити.
Чи наприклад, базовий табір Евереста. Там все змінюється колосальними темпами! У нас був намет маленький – туди треба було залазити, а зараз уже стоять намети більші. Туди заходять, уже стоять ліжка з електричними матрасиками. У нас було чимало розкошів, які раніше альпіністам і не снилися, а зараз – ще крутіше. Керівник нашої експедиції Олександр Абрамов переконаний, що не можна сидіти 50 днів у сурових умовах і думати тільки про гору. Треба мати можливість переключитися і в нашому таборі було для цього чимало можливостей – і більярд, і кінозала…
– А як ви готувалися до сходження?
– Ходила довколишніми лісами-полями по 10-20 км з обтяжувачами на руках і ногах. З великим рюкзаком, в якому була періодика. Склала глянцеві журнали в рюкзак і пішла тренуватися на Еверест! Що гіршою була погода, більше снігу, морозу, вітру, тим краще – це були умови найбільш наближені до гімалайських.
– Тепер досконало знаєте ландшафт місцевості довкола Бучі…
– Так, це тоді я знайшла несанкціоноване сміттєзвалище. Хочу, щоб воно звідти зникло! І от уже дійшла до вищих чинів у Міністерстві екології, запрошую комісії, пишу звернення, їх там штрафують – процес триває.
Але це були тренування на рівнині. А потім я пішла на Аконкагуа, семитисячник в Аргентині.
– А чи треба дотримуватися дієти і якої під час підготовки до серйозних сходжень?
– Їсти треба добре. Навіть бажано набрати вагу, бо на горі калорії тануть дуже швидко. Це не природна висота для людини з рівнини, організму потрібно більше сил і енергії, йому завжди буде мало. Підйом на 5 тисяч метрів – це задоволення, на 7 тисяч – це пригода. А коли експедиція триває більше місяця, і висота, де організм починає вмирати – це вже не про здоров’я. Це схоже на навантаження олімпійський чемпіонів – за межею, надзусилля.
– А що для вас найважливіше під час підйому на гору?
– Бажання, сила духу. Коли знаходишся в “зоні смерті”, фізичний стан важливий. Але на передній план виходить голова – стан психіки. Я багато молилася: “Коли треба повернутися назад, будь ласка розверни мене”. Бо оце ключовий момент: зрозуміти, де твоя межа і розрахувати сили на зворотній шлях. І помічник-шерп часто піднімав мою маску, перевіряв, чи я при тямі, чи “не поплили” очі…
– Часто говорять, що ви підкорили найвищі гори планети – це 14 восьмитисячників, які знаходяться в Гімалаях та Каракорумі. Ця програма називається “Корона світу” або Q14. Натомість ви брали участь в іншій програмі – “7 вершин” – і зійшли на найвищі вершини континентів. Чи плануєте втілити ще й Q14?
– Ні, хай хлопці ходять. Я знаю, за чим йшла – це отримала. За добу подолати 3 вершини Великобританії? Я! З 50 учасників тільки 5 дійшли, з них 2 інструктора. Босфор переплисти? Я! Страшно, але зробила! Книгу хотіла – написала. Хоч здавалося, що це неможливо. Ну скільки можна? Я сама собі уже все довела і зараз дедалі частіше з’являється бажання більше кайфувати, а не колосально випробовувати себе.
Щодо програми “7 вершин” – ви праві. Туди входять гори різної висоти. Так, там є Еверест – найвища гора Азії і за сумісництвом світу. Але є і пік Косцюшко в Австралії (2228 м). А є не зовсім високий пік Вінсон (4892 м). Але він знаходиться в Антарктиді, а значить, підйом на цю гору справді непростий.
– Підкорення вершин на всіх континентах – ще й фінансово-затратний процес. Ви витратили на цю програму $250 тисяч?
– Так: $60 тис. – Еверест. Плюс спорядження, квитки – тисяч 10 ще. Антарктида – $40 тис., Аляска – $20 тис., Пунчак-Джая – $25 тис., плюс Кіліманджаро, Аконкагуа, Ельбрус, пік Косцюшко і квитки та подорожні витрати усюди. Так, це чверть мільйона!
– Чи не доречніше було б витратити ці гроші більш практично. Скажімо, використати їх для благодійного проекту?
– Ні. Я зараз це точно знаю. І ви не перша, хто мене про це питає. Коли люди платять за своє навчання – це що? Це інвестиція в себе. В мене була точно така інвестиція в себе – це мій проект, і я сама себе створюю. І ці гроші мені на голову не впали – я їх заробляла! А крім того благодійністю я і так займаюся – просто не кричу про це всюди. Крім того мій приклад – як ставити мету і досягати її – може надихнути багатьох і в цьому теж є користь.
– А чиї історії надихали вас?
– Я пам’ятаю розповіді мами про надзвичайно складні повоєнні роки. Їй було 10 років, а брату – 8. Вона приїхала з ним в інтернат, щоб залишити там – не вистачало на всіх 4 дітей їжі, а батько загинув. І мама подивилася на ті умови, взяла брата за руку: “Поїхали, Вовка, додому, якось справимося!”. І що я хочу цим сказати? Що досягнення мої, чи, скажімо, ситих людей нашого часу на фоні досягнень наших батьків, дідів, людей непростого ХХ століття, не виглядають аж такими героїчними. Після ІІ світової війни людям нІчого їсти було, не було, де жити. А у нас же за великим рахунком все нормально! Так, на фоні нашого розміреного життя піднятися на Еверест – це виклик. Але більшість проблем, на які нарікають люди сьогодні, такими насправді не є!
– Екстрим і активне дозвілля сьогодні – це певним чином сатисфакція. Люди вигадують собі пригоди, щоб урізноманітнити комфортне життя.
– Повністю погоджуюся. Коли я повернулася з Евересту, ми поїхали в гості до родичів мого коханого і посадили 200 кущів помідорів. Трудотерапія така. І це ще можна пережити. А наступного разу ці 200 кущів помідорів треба було підв’язати. Вбити кілочок, в двох місцях з’єднати його зі стеблом. І от я думала тоді: “Ну от яка я геройка?” Чи хтось каже, що напівмарафон пробіг? Теж мені геройство! Виростіть 200 кущів помідорів і я тоді на вас подивлюся!”. І справа потрібна, і для здоров’я корисно! У нас же всі блогери, ютубери та інфлюенсери!
– Чи задоволені ви продажами першої книги і про що буде друга, над якою зараз працюєте?
– Книга “Підкори свій Еверест” вийшла рік тому і продається в книжкових. Вона була готова кілька днів до початку карантину, тому великого промо, на жаль, не сталося.
А моя друга книга буде про страхи. Розкажу про свій досвід боротьби з ними. Наприклад, я переплила Босфор – 6,5 км за 1 год 31 хв. Але до того сильно боялася відкритої води. Вона велика, чорна, і з невідомими істотами, які точно хочуть мене з’їсти (сміється – Авт.). Була паніка доплисти навіть до буйків! В дитинстві я двічі тонула і цей страх треба було пропрацювати. Так от щоб переплисти Босфор, я багато працювала: тренувалася на Дніпрі, на Десні, переплила 4-кілометрове озеро Орта в Італії. Пливли навесні, в гідрокостюмах, в холодній, мутній воді, треба було вигрібати…
Звісно, Босфор добре почистили перед запливом. Але все одно цей страх, що ти пливеш, і ноги торкнулася якась водорость – о-о-о! А коли виходило сонце, плисти ставало простіше – вода красива, бірюзова, але от рибка блиснула – уже дурно стало, дуже страшно!
– Сьогодні про успішний успіх говорять із кожного блогу та інстаграму. Для чого, на вашу думку, постійно йти вперед?
– Мене дратує цей успішний успіх. Тут головне не переборщити. Не обов’язково щодня робити зарядку – якийсь день не хочеться, ну і не роби. Бо стиснута пружина може вибухнути. Треба давати собі і відпочинок теж. Всі несуться – і я несусь? Почекай! Зупинися! Роздивись навколо: насолодися моментом, зрозумій, чи тобі це справді треба.
А от якщо ви чітко знаєте відповідь на питання “для чого це саме мені?”, треба цілеспрямовано йти до мети. Я от пішла в депутатство і люди питають “Для чого тобі це потрібно?”. Я повинна це спробувати! Чи спробувати піднятися на Еверест. Чи от мене запросили виступити на міжнародному жіночому форумі в Литві і мені це цікаво. Але щоб вільно з усіма спілкуватися, я повинна підтягнути рівень англійської. Тому зараз пішла в мовну школу. Тобто я не займаюся там, бо круто говорити англійською і всі успішні люди це повинні вміти. Але у мене є якийсь нездобутий плюс, є мета, і я до неї йду!
Розмовляла Дарка Горова
(всі фото з особистого архіву Тетяни Яловчак)
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!
Україна та Словаччина погодили запуск нового залізничного сполучення між Києвом та Братиславою. Про це повідомляє…
Український перевізник Autolux анонсував розпродаж квитків до Польщу зі знижкою до 50%! Вартість квитків стартує…
Польський залізничний перевізник SKPL Cargo подав заявку до управління залізничного транспорту Польщі на запуск міжнародного…
FlixBus оголосив про запуск нового маршруту з Києва до Мюнхена. Також компанія повідомила про нове…
Геловін (Halloween) – це пора таємничості, карнавальних костюмів і атмосферних подій для всієї родини. Проте…
Wizz Air відкриває базу та розмістить один літак Airbus A320 в аеропорту столиці Молдови -…
