Ексклюзивний репортаж із Гаваїв

У нас не було багато часу і ґрунтовно ми встигли відвідати тільки два спекотні, вологі і надзвичайно красиві острови – власне Гаваї (Біг Айленд) та Кауаї. Але уже цього вистачило, щоб полюбити увесь архіпелаг – ми обов’язково повернемося в цей Парк Юрського періоду знову! В цілому все дуже комфортно. Така собі розвинена Америка посеред Тихого Океану: супермаркети, машини, прекрасні дороги, розрахунок всюди картками, тисячі американців навколо. Якщо хто хоче саме комфортного відпочинку, без особливих пригод, Гаваї – хороший варіант.

Коротка довідка:

Гавайські острови — 50 штат США, одне з найвіддаленіших місць на Землі, де живуть люди. Архіпелаг знаходиться посеред Тихого океану на відстані 3700 км від континентальної Америки та 6195 км від Японії. Гаваї складаються з ланцюга 20-ти островів вулканічного походження – по суті, це верхівка величезного підводного хребта. Це єдиний штат, територія якого постійно збільшується (внаслідок постійних вулканічних вивержень). Зараз там росте новий острів-вулкан Лоїхі: він поки під водою, але до поверхні залишилося всього 980 м.

Температура на архіпелазі завжди стала – від +16 до +32°C. 90% флори Гаваїв не зустрічається більше ніде в світі. Багато полінезійських народів від Гаваїв до Нової Зеландії мають спільне походження і схожі мови. Бухта Перл-Харбор на острові Оаху, де розташована американська військова база стала сумнозвісною на весь світ у 1941 р., коли її несподівано атакувала японська морська авіація та завдала важких втрат. Це дало привід США взяти участь у ІІ світовій війні.

Цікавий факт: спочатку сенатором, а тоді і першим президентом Гаваїв був білорус Микола Судзіловський – випускник Київського університету, етнограф, біолог, хімік, людина з дуже цікавою біографією.

Paganel Studio – організатори авторських експедиції у найвіддаленіші та найекзотичніші місця планети. Тури Паганелів середньою вартістю в €3500 бронюють на рік наперед. Засновники та ідейні натхненники – сімейна пара з України Ольга та Андрій Андреєви. З подорожей вони завжди привозять багато фото- та відеоматеріалів. Фільми Paganel Studio отримали більше 150 нагород на міжнародних кінофестивалях в усьому світі. Lowcost.ua продовжує співпрацю з Паганелями – ми друкуємо цікаві та яскраві репортажі з експедицій авторства Андрія Андрєєва.

Щоразу, коли ми організовуємо експедиції на екзотичні острови – в Папуа, Вануату, Фіджі – підписники в соцмережах починають активно натякати, що нас там неодмінно зжеруть канібали, як з’їли колись відомого мореплавця Джеймса Кука. Але справа в тому, що Кука “з’їли” не в Полінезії, а якраз на Гаваях. Зараз це територія США, а місцеві “аборигени” давно вже їдять гамбургери, запивають їх кока-колою і є зразковими американськими громадянами.

Під час своєї Третьої експедиції (1776 – 1779) Кук відкрив Гаваї, його команда побувала там навіть двічі. 16 січня 1779 р. кораблі зайшли в бухту Кеалакекуа (острів Біг Айленд), де в цей час місцеве плем’я аборигенів відзначало свято Лона – одного з найшанованіших божеств у пантеоні гавайців: бога достатку, сільського господарства, дощів і музики. Згідно з легендою, Лоно поплив у невідомому напрямку на своєму плоту, але обіцяв повернутися. І ось, якраз у розпал свята припливають два вітрильних судна Resolution і Discovery, які гавайці приймають за плоти самого бога, а капітана Кука – за Лоно.

На радощах аборигени дали англійцям все, що могли: їжу, питво, жінок. Але матроси почали грубо поводитися з ними, відбирати силою продукти і ставлення до богів почало змінюватися на гірше. Капітан Кук зрозумів, що настав час прощатися, швидко підняв вітрила і вийшов в океан, але потрапив у сильний шторм і змушений був повернутись назад. Однак йому вже були не раді. Англійці почали силою відбирати їжу у місцевих. Ті, в свою чергу, почали красти у моряків. Врешті почалися сутички: поранили одного матроса, зрозуміли, що “боги” – смертні та вбили капітана Кука і ще кількох матросів.

Але Кука не з’їли! Його розтягнули на шматочки, як цього вимагали місцеві традиції – для почесного поховання. Кістки поховали окремо, а плоть – теж окремо. Після ще однієї сутички моряків із аборигенами пройшли переговори, які завершилися миром: гавайці урочисто повернули “тіло” Кука, чим навпаки – розлютили команду. Помилка міжкультурної комунікації (британці не зрозуміли, що місцеві жителі поховали капітана з великою повагою) стала причиною карального рейду: прибережне поселення спалили, гавайців вбили… На тому місці зараз залишки кам’яної кладки і короткий опис тих подій, а там, де загинув Кук – отака стела.

Крім Кука острів Біг Айленд знаменитий своїм вулканом Мауна-Кеа, який, на жаль, зараз спить. Це найвища точка Гавайського архіпелагу та найвища гора в світі, якщо вимірювати з дна океану до вершини. Більша частина Мауна-Кеа захована під водою: повна висота — 10 203 м, висота над рівнем моря — 4 205 м.

Крім цього вулкану на Біг Айленді є ще один рекордсмен – наймолодший на Гавайях та найактивніший у світі вулкан Кілауеа. Коли він вивергався у 1959 р, фонтани лави злітали на висоту 600 м. Звісно, найцікавіше приїхати сюди саме тоді, коли Кілауеа знову почне коптити. А зараз спить – квіточки, травичка, тиша, тільки пара піднімається то тут, то там, не віриться, що лише кілька років тому тут все знову вирувало і кипіло.

На Біг Айленді є одне супер-заняття – це вечірньо-нічне спостереження за мантами на відстані витягнутої руки. От як це відбувалося з нами. Спочатку ми підписали папери про те, що вміємо плавати і усвідомлюємо ризики. Потім переодягнулися в гідрокостюми, здали речі на зберігання і завантажились на катер. В нашій групі ще були два десятки американців і пара італійців. Відійшли від берега буквально 300-400 метрів, команда катера спустила на воду спеціальні понтони-платформи з вбудованими ліхтарями, включила їх і направила освітлювати дно. Ми одягнули маски з трубками, зависли біля платформ та просто спостерігали.

На світло приплив планктон, вода стала схожою на супчик із маленькими мушками. І раптом з темряви почали випливати величезні манта та кружляти навколо нас у красивому танці. З відкритими ротами вони граціозно пропливали біля самісінької поверхні води, одразу під ліхтарями і туристами намагаючись проковтнути побільше планктону, який ліз на світло. Кілька разів триметрові манти пройшли у нас перед самісінькими носами, буквально в 5 см від обличчя. Зачаровані, ми висіли в освітленому океані майже 45 хв і весь цей час манти кружляли навколо. Дуже красиве, незвичайне видовище – майже повний контакт! (за правилами, мант не можна торкатися). Одне розчарування для фотографа: все це дійство я не міг знімати під водою, тому що чохол для підводної зйомки прилетить вже на в Королівство Тонга, де ми будемо пірнати з китами. Тому ці фото з з інтернету виключно для наочності.

Наступного дня ми пішли в гості у Центр захисту і збереження морських коників. Побачити і близько познайомитися з дивовижними ручними морськими кониками можна лише в одному місці на світі. Як і всі інші тварини на планеті, морські коники зараз дуже страждають від людської діяльності. Це пов’язано з забрудненням океанів, а також із тим, що китайці та деякі інших східні культури переконані, що ці риби допомагають їм в медицині. Крім того деякі туристи люблять купувати сувеніри з засушеними фігурками коників. А окремим пунктом у знищенні популяції ідуть гурмани, які особливо цінують печінку та очі морських коників (навіть незважаючи, що ті мають проносні властивості). Страва подається разом із листом інжиру, і її вартість буває і $800 за порцію. Будь ласка, не купуйте такі сувеніри та не замовляйте такі страви у ресторанах!

Через це щорічно гине більше 20 млн. коників. Зупинити це поки не можуть, тому що попит є постійно. Американці організували на Гаваях спеціальний центр, де цих рибок вивчають, зберігають, розмножують, привчають серед іншого до життя в домашніх умовах. Якщо, наприклад, коника витягнути з океану і посадити відразу в акваріум, він загине через 2-3 міс. Вирощені і привчені до певних умов утримання морські коники можуть жити до 15 р. Морські коники дуже соціальні тварини, вони люблять спілкуватися з собі подібними, сидіти обійнявшись хвостами на краю коралового рифу – це дивовижні істоти! Коли спочатку моїй дружині Олі, а потім мені, прямо на руку “присів” морський коник, обвив хвостиком палець, “підморгнув”, радості не було меж.

Плавають вони досить спритно для своїх розмірів. На спині у коника розташовані дуже маленькі плавці, схожі на крила. Незвичайна форма тіла нагадує шахову фігуру коня. Ці рибки ведуть малорухливий спосіб життя, прикріплюючись гнучкими хвостами до стебел рослин і змінюючи забарвлення тіла, повністю зливаючись із фоном. Так вони захищають себе від хижаків і маскуються під час полювання за їжею. Харчуються дрібними рачками і креветками. Трубчасте рильце діє як піпетка – їжа втягується в рот разом із водою.

Морські коники розмножуються не так, як інші тварини. У шлюбний період самець підпливає до самки, вони туляться один до одного, і в цей момент самець широко відкриває свою “кишеню”, а самка вкладає туди кілька ікринок. Надалі потомство буде виношувати самець. Кількість зародків у його сумці – від 2 до 1000 (а часом навіть більше 5000 особин).

Другий острів, на якому ми побували, називається Кауаї і це одне з найкрасивіших місць на Землі. Тут неймовірна природа: гостроверхі зарослі лісом гори, чудові бухти, пляжі, каньйони, водоспади. І все це на відносно невеликому клаптику землі. От на фото – типова гавайська погода: справа йде дощ, зліва ясно і світить сонце. На небі хмари і хмаринки. Десь сяють веселки. На морі шторм, а в сусідній бухті – повний штиль.

На Гаваях є тематичні парки присвячені місцевій культурі, де відтворені статуї, місця поклоніння і храми. Але особливо багато тут нацпарків, наприклад, значна частина острова Кауаї закрита для відвідування. Потрапити сюди можна або з моря, або вертольотом. На фото: узбережжя і нацпарк Na Pali – саме тут знімалися купа голлівудських фільмів, зокрема, популярні “Аватар”, “Кінг Конг”, “Парк Юрського Періоду” та ін.

Головною розвагою на Кауаї і одним із найяскравіших вражень на всьому архіпелазі є 11-мильна Стежка Калалау, що йде вздовж магічного західного узбережжя – Napali Coast, там, куди не можна дістатися на жодному виді транспорту (пара вертолітних майданчиків не беруться до уваги).

Це один із найкрасивіших і найвідоміших трекінгових маршрутів на планеті. А ще – один із найнебезпечніших. Стежкою ідуть щонайменше дві доби, плануючи ночівлю на пляжі в наметах. Для цього необхідно отримати спеціальний дозвіл. Їхня кількість обмежена, тому є сенс бронювати якомога раніше. Детальніше тут.

Гаваї – це батьківщина серфінгу! Полінезійці навчилися майстерності катання на дошках ще тисячу років тому. Навіть місцеві королі та їхні піддані займалися серфінгом. Дошка тоді були довжиною 6-8 метрів!

У 1821 р. з Британії прибули місіонери, щоб поширити свою релігію серед місцевих. Спосіб життя гавайців вони вважали фривольним і заборонили серфінг, практично знищивши звичний уклад життя на островах. Все це призвело до того, що традиційна гавайська культура мало не зникла назавжди. Якби не жменька корінних гавайців і кілька цікавих туристів, таких як Марк Твен, який описав «купання в хвилях» в 1872 р. у своїй книзі «Без нічого», історія серфінгу могла б закінчитися вже тоді.

Відродження цієї культури почалося завдяки двом непересічним особистостям: Джорджу Фріту і Дюку Каханамоку. Джордж Фріт був членом групи Waikiki beach boys, члени якої практикували на той час рідкісний серфінг. Одного разу Фріт познайомився з американським письменником Джеком Лондоном у Гонолулу (столиці архіпелага). Лондон зацікавився серфінгом і написав статтю, яка принесла популярність Фріту. Він переїхав до Каліфорнії, де демонстрував своє вміння кататися по хвилях і за що його прозвали «людина, яка вміє ходити по воді».

Джордж Фріт дійсно був першим, хто привіз серфінг на материкову частину США, але його вплив не можна порівняти з тим, що зробив Дюк Каханамоку – він познайомив із серфінгом весь світ. Дюк побив різні світові рекорди з плавання, а з 1912-го представляв американську команду на Олімпійських іграх та заробив чимало золотих медалей. Каханамоку багато подорожував по світу і познайомив із серфінгом Австралію, Нову Зеландію, а також східне узбережжя США. У 1917 р. спортсмен осідлав легендарну велику хвилю, що встає над рифом недалеко від узбережжя Вайкікі на гавайському острові Оаху. Він використав для цього 50-кілограмову дошку з червоного дерева довжиною майже 5 м, проїхавши на ній більше, ніж півтора кілометра!

Гавайці каталися на дошках, виготовлених із цільного шматка дерева різних порід: сосна, червоне дерево та ін. Ці сьорфи були дуже важкі, не мали плавців і були практично некерованими на великих хвилях. Втім, в цьому не було особливої потреби, бо в ті дні всі каталися з хвиль по прямій. У 1937 р. один із місцевих гавайських тінейджерів придумав V-подібну форму днища дошки в області хвоста, щоб серф краще тримався на стінці хвилі. Внаслідок такої зміни дизайну серфери навчилися робити різкі повороти.

І наприкінці про ще одну дивовижу. Корінні гавайці спілкуються не лише англійською, а й мають власну мову — гавайську. У їхньому алфавіті всього 12 літер (5 голосних і 7 приголосних), але слова з них вимовляти буває складно. Наприклад, ось це назва місцевої риби — Humuhumunukunukuapua’a. Особисто у мене ні з чим не асоціюється… Місце на фото називається ‘ALE’ ale’a Athletic Field розташоване на території PU’U HONUA O HONAUNAU National park. Раніше я думав, що ісландська мову складна для запам’ятовування, але, схоже, ми знайшли чемпіона.

Андрій Андрєєв

 

Підтримати проект

Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:

Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!