Єдиний в Україні зразковий туристичний притулок “Явірник”. Відповіді на всі питання+багато фото

Туристичні притулки в Україні ще тільки-тільки починають відроджуватися. На початку 20 ст їх було більше 40 і вони були дивовижно красиві! Спокійно дивитися на архівні фото непросто – це вир дуже різних емоцій: від захоплення і здивування до обурення і гніву. Більшість притулків були зруйновані у ІІ світовій та в радянський час. І їх не відбудували, а ті, що збереглися, вкрай занехаяли. Єдиний збережений, а віднедавна – повністю відбудований притулок в українських Карпатах називається “Явірник”. Він знаходиться на Закарпатті, поблизу сіл Великий Березний та Руський Мочар, та в 2 км від вершини гори Явірник (1017 м). Щоб побачити його, Lowcost.ua спеціально відправився в дорогу.

Що взагалі таке туристичний притулок?

Це хостел на висоті. Там можна переночувати без розкошів, але в теплі і чистоті, з душем та гарячою їжею. Здебільшого притулки будують у важкодоступних місцях, далеко від населених пунктів. Ідея в тому, що можна іти в довготривалий похід із невеликим рюкзаком, без наметів, таборового спорядження та можливо, з мінімальною кількістю їжі. Притулки також дуже підходять туристам із дітьми, дитячим турклубам, або тим, хто тільки пробує себе в походах в гори і не хоче відразу сильно напружуватися чи просто любить комфорт.

Як влаштовані туристичні притулки в Європі?

В Італії альпійські готелі називаються rifugio, в Австрії – schutzhuette, в Швейцарії – hospiz. Колись гірські хатини пропонували гарячу вечерю і дах над головою вівчарям, лісорубам, мисливцям та пілігримам. Їх називали госпіталями (з лат. – «гостинний»), а коли в них почали лікувати виснажених дорогою паломників – хоспісами. Так з’явилося ціле поняття. Найдавніший хоспіс досі працює – це притулок на швейцарському перевалі Сен-Бернар, заснований у 1049 р. До речі, це саме там вивели породу собак сенбернар.

В австрійських Альпах працює майже 200 притулків, а в одній лише італійській долині Аоста їх аж 30. Зазвичай, це – скромні добротні будинки на 2-3 поверхи з каменю та дерева і красиво розмальованими віконницями, які наче вдало доповнюють суворі гірські краєвиди. А бувають і еко-будівлі, і великі технологічні шедеври архітектурної думки: наприклад, в 2012 р. на найвищій горі Європи Монблан відкрили «Притулок насолоди», який також став найвищим на континенті – 3835 м.

Важливо, що такі хатини – це також турбота про довкілля: це сміття, вогонь і всі інші сліди людської життєдіяльності в одному місці, за яким доглядають. Саме з цієї причини у багатьох країнах ЄС ночувати в горах можна лише в притулках чи готелях, і за дотриманням цього стежать спеціальні патрулі. Тому такі хатини дуже популярні в європейських горах. Плюс там завжди буде міжнародна компанія, обмін досвідом та цікаві знайомства. Персонал альпійських хиж зазвичай привітний та людяний. Навіть якщо планів залишитися на ніч немає, в притулку завжди можна набрати в термос гарячої води, скористатися стаціонарним телефоном, зарядити батарейки чи мобільний, отримати першу медичну допомогу, дізнатися деталі маршруту або просто потеревенити з досвідченими альпіністами про життя.

Притулки у високих горах працюють лише з травня по жовтень, поки не випаде сніг. Місце для ночівлі треба обов’язково бронювати телефоном – інтернету на висоті 3-4 тис. м. немає. Імовірно, спати доведеться в спільній кімнаті на 3-20 чоловік. Вартість за нічліг разом зі сніданком залежить від висоти та близькості підйомників – від €20 до 100. Вечеря за окрему плату, у всіх притулках є бар, де можна замовити напої. На ліжку завжди будуть чистий матрас, подушка і тепла ковдра. Постільна білизна за доплату, або можна принести з собою спальник. Душ завжди холодний, за гарячий теж треба доплатити (приблизно €5). Вода на висоті 3-4 тис м – дефіцит, а якщо митися холодною, її потрібно менше. Більшість притулків належать альпіністським союзам, і прибуток часто йде на розвиток альпінізму в регіоні.

А як в Україні?

Будівництво туристичних притулків у Карпатах розпочалося наприкінці 19 ст. силами туристичного об’єднання Польське Товариство Татранське. Перший гірський притулок заклали ще у 1878 р. на полонині Ґаджина на Чорногірському масиві. В іншій частині Карпат діяв Клуб чехословацьких туристів, який збудував мережу з 17 притулків на Закарпатті.

Взагалі туристична інфраструктура довоєнної Польщі та Чехословаччини – це ціле явище, масштабне і надзвичайно сучасне навіть через десятки років. Клуби діяли надзвичайно активно, крім будівництва та утримання притулків, учасники вивчали туристичні можливості краю, прокладали і маркували маршрути, готували путівники та робили інші корисні справи для розвитку туризму. Також один притулок – на полонині Плісце (і зараз він теж частково відроджений) – збудувало українське товариство “Плай”.

Притулок на хребті Явірник звели чехи у 1937 р. Діяв він і за угорської влади до 1944 р. Потім все розграбували і хатина стояла пусткою до 60-х, коли її привела до ладу Обласна дитяча екскурсійно-туристська станція. У 1990-х “Явірник” переходив із рук в руки, а у 2015 р. його за приватні інвестиції повністю відбудували з фундаменту активісти туристичного товариства “Карпатські стежки”, яке пропагує розвиток пішого туризму в українських горах.

“Залишилася лише кам’яна кладка і дуже занехаяна територія. От фото, на якому хлопці збирають скляні пляшки. Лише цілих ми вивезли два повних ЗІЛа, а побиті закопали”, – розповідає Lowcost.ua Олександр Бурсанов, голова товариства “Карпатські стежки”. Разом із колегою і власником притулку Олександром Лучковим вони керували проектом відбудови.

Насправді “Явірник” зараз – це не зовсім типовий туристичний притулок, де чистЕнько-простЕнько, а радше – справжній готель у горах із плазмою, комином, тандиром, морозивом, гейзерними кавоварками, апаратом для розливу пива і іншими плюшками. Є навіть супутниковий інтернет!

В “Явірнику” можуть зупинитися до 25 туристів – у 2 загальних, 2 двомісних і тримісній кімнатах, та дуже багато – на красивій території в наметах. Обладнані місця для відкритого вогню та велетенська альтанка. Є душові з гарячою водою.

Найбільша складність в будівництві на висоті – це автономні комунікації і доставка матеріалів. Вона здорожчує будівництво в 2-3 рази: спочатку матеріали треба довести до найближчого села, часто вручну перевантажити на інший транспорт, тоді піднімати вгору на спецтехніці і знову розвантажувати. Забезпечення комунікаціями – теж непросте питання. По-перше, споживання дуже нестабільне: постояльців може не бути увесь тиждень, а на вихідних прийде відразу 60 людей. Відтак треба розрахувати пропускну здатність водонапірної системи, ємність акумуляторів на сонячній станції, тощо.

По-друге, на висоті непросто знайти воду: у “Явірника” є джерело, але воно нестабільне – то пересихає, то перемерзає. Тому довелося продумати альтернативні варіанти: втановили накопичувальні резервуари об’ємом 35 тон, є система збору дощової води (всі стоки з дахів зведені в одну точку), система повторного використання води. “Часто питають: як же такі хати будували без доступу до води раніше? Але насправді колись у людей навіть потреб таких не було – ніхто двічі на день душ не приймав”, – говорить Олександр Бурсанов. Також біля притулку встановили радіоретранслятор та метеостанцію, є генератори.

Хто зупиняється в притулку?

“Нам одразу було зрозуміло, що як класичний туристичний притулок “Явірник” не буде успішним, тому що цей район в горах поки не надто популярний. Ми розширили концепцію – зробили простір, де можна проводити заходи. На першому місці все одно активний туризм, але ми приймаємо і спортивні заходи (велозмагання, біг горами), приїжджають на фітнес- та йога-ретрити, проводять туристичні, екологічні конференції, навіть весілля було. Потім, до речі, ця сім’я уже з тримісячною дитиною до нас піднімалися. І взагалі сім’ї з дітьми дуже часто приїздять”, – розповідає Бурсанов.

“Явірник” – некомерціний проект (проте не безкоштовний для відвідувачів). За кілька років існування він тільки зараз виходить на самоутримання, без ніяких дивідендів для власників і інвесторів, які продовжують працювати безкоштовно. Але це соціально-важливий проект. Слово Олександру Бурсанову: “Для нас було цінно створити прецедент: відбудувати єдиний хоча б якось вцілілий притулок, щоб люди почали розуміти, що в Україні це явище теж можливо.

В нашому суспільстві є такий стереотип, що оці люди, які ходять в гори – вони або студенти, або якісь бідняки з найдешевшими консервами. В моєму рюкзаку для тижневого маршруту в гори знаходиться спорядження на таку суму, що я той тиждень можу жити в 5-зірковому готелі багато-де у світі. Тобто я ходжу в гори з рюкзаком не через те, що в мене грошей немає – це просто інший формат і інші враження. І таких людей дуже багато. А чиновники, та й багато-хто ще, не відчувають цю категорію туристів, не розуміють, наскільки вона масова, бо під неї в Україні не створений туристичний продукт.

По-друге, це пропаганда усвідомлених походів у гори. Ми популяризуємо виважений, більш цивілізований підхід до активного туризму. І тут на перший план виходить екологія. Бо якщо дивитися на 5-10 років наперед, то вона стане супер актуальною. Скажімо, якщо не зменшиться туристичний потік – а він тільки ростиме, це загальносвітова тенденція – дуже популярні Чорногірський та Мармароський масиви, без спеціально організованих місць для ночівель сильно постраждають. І над цим треба починати працювати вже зараз”.

Серед іншого, тепер завдяки тому, що на висоті є база, “Карпатські стежки” можуть утримувати в хорошому стані туристичні маршрути в районі. От фото, де видно, скільки всього треба з собою носити, щоб промаркувати маршрут.

“Колеги в Європі так і роблять: прибуток із притулків направляють частково на утримання туристичних шляхів. У нас же люди часто думають, що для того, щоб зробити маршрут, треба трошки фарби і пензлик. Насправді ж треба регулярно прочищати шлях, який заростає, чи який завалює деревами після буревіїв, щонайменше раз на 2 роки поновлювати маркування, замінювати вказівники.

Що цікавого знаходиться поруч?

– можна пройти ще майже 2 км до вершини гори Явірник (1017 м) через невелику полонину. Навколо відкриваються чудові краєвиди, в хорошу погоду видно польські Бескиди та словацький Вигорлат. Біля вершини – вежа телевізійного ретранслятора.

– непоадлік притулку починається один із двох магістральних туристичних шляхів України – Закарпатський туристичний шлях, протяжністю 398 км, який закінчується в с. Ділове, Рахівського району. По факту він включений в Європейську систему шляхів і ним справді деколи йдуть туристи з Європи.

– зовсім поруч живе відомий філософ, художник та скульптор по дереву, Іван Щур (в народі – Янко Деревляний). До нього на знайомство і бесіди приходить багато людей. Це він встановив великий дерев’яний хрест біля “Явірника”, а “Явірник” встановив ще й міні-скульптурку Янка Деревляного авторства добре знаного на Закарпатті скульптора Михайла Колодка.

– в с. Великий Березний живе Олена Шелепець, яка народилася в притулку, коли він ще був чехо-словацьким. Її батьком був лісником, якого запросили працювати в “Явірник” наглядачем, і вони з сім’єю там жили постійно до приходу радянської влади. Зараз тодішній дівчинці уже 80 років, втім вона добре пам’ятає ще той перший притулок і каже, що відбудували його майже точно.

– неподалік знаходяться Букові праліси зі спадщини ЮНЕСКО.
– автентичні дерев’яні храми: церква Покрови Пресвятої Богородиці в селі Кострино та церква Святого Архистратига Михаїла в селі Ужок, яка також внесена в список ЮНЕСКО.
– красивий Національний природний парк “Ужанський”
– одна з наймальовничіших доріг в Карпатах – Ужоцький перевал

– гора Кременець, на якій сходяться кордони трьох країн – України, Польщі та Словаччини.
– село Княгиня, поруч із яким упав кам’яний метеорит, загальною вагою понад 500 кг – найбільший з-поміж знайдених в Європі в новітній історії. Ми писали про нього в цьому путівнику по Закарпаттю.
– село Стужиця, де ростуть одні з найстаріших дерев у країні – Дуб-чемпіон та Дідо-дуб, обійняти який можуть сім чоловік, взявшися за руки.

Як дістатися до “Явірника”?

До притулку можна дістатися кількома маркованими маршрутами – з сіл Кострино, Чорноголова та Руський Мочар. З с. Великий Березний починається маршрут Закарпатського туристичного шляху. Частину можна під”їхати машиною: від с. Великий Березний повз циганський табір до іншого села – Руський Мочар, де авто доведеться залишити. Потім пішки: підйом не важкий, проходить спочатку через луки над селом, а потім гарним буковим лісом. Після дощів дорога може бути місцями заболоченою. Є послуга підйому до притулку на спецтехніці.

Скільки коштує ночівля?

300-400 грн в приміщенні, від 100 грн – у наметах на території.
Тел.: +380 68 762 26 87
Сторінка на ФБ.

Дарка Горова

Підтримати проект на Patreon!

Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:

Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!