Вже багато років ми з чоловіком Іваном усіма можливими способами досліджуємо нашу планету: пірнаємо, ходимо пішки і на лижах в гори, їздимо на байдарках, спимо в наметах і без них. Ми були в Антарктиді, перетнули на велосипедах Центральну Америку, об’їхали на машинах частину Африки, спробували піднятися на Аконкагуа, найвищий пік Америки – загалом з сотню країн об’їхали.
Світ прекрасний у своїй різноманітності і мене цікавить абсолютно все: кулінарні смаколики, природні дива, музеї, люди, свята. Сьогодні я розповім про стародавні архітектурні чудеса, які ми бачили на власні очі і які вразили нашу уяву.
Харан, Туреччина
Ось уже 5 тис. р. на Південному Сході Туреччини існує крихітне поселення Харан, яке знамените своїми дивними, конусоподібними будинками-вуликами. Харан такий маленький, що знайти його на карті складно. Зараз складно. А раніше…
Місто це знаходилося на перетині стародавніх караванних доріг, між відомими, великими річками Тигр і Євфрат. Власне, назва Харан з асирійської мови так дослівно і перекладається – “перетин доріг”. Якийсь час це – сьогодні маніпусеньке – містечко було столицею Ассирійського царства! Тут навіть діяв університет, де вивчали медицину, філософію, математику, робили переклади грецьких і ассірійських документів. Харан згадується у Старому Завіті. Але зараз у його минулу могутність просто неможливо повірити!
Температура тут влітку вдень – до +50°С. Тому будинки з глиняних цеглин – геніальне рішення. Тим паче, що деревини та каміння довкола немає. Товсті стіни не пускають тепло, а прохолоду не випускають! Всередині майже завжди 24°С. Взимку вночі холодно. До 0°С. Стіни-термос знову утримують постійну температуру. Угорі є технологічний отвір для терморегуляції. Ну і крихітні віконця, щоб можна було зробити протяг. Конструкція сейсмостійка. Вітри і дощі переносить нормально.
Площа такого будинку дуже легко змінюється – прилаштував інший вулик, і ось тобі ще одна спальня. Людина з руками може за день звести два будинки. Причому можна використовувати старі цеглини – 1500 штук для однієї хатини. Арочні проходи між вуликами зазвичай закриті тканиною. Внутрішня обробка – це глиняна штукатурка, щедро прикрашена різнокольоровим текстилем. Це нескінченні килими, дивани без ніжок із дуже зручними подушками. Завдяки куполу всередині оселя виглядає просторою.
Ціна за ночівлю в такому диві, звичайно, була величезною. Торг проходив у дворі, з нескінченним чаєм. Для нас персонально приготували Ліжко тисячі і одної Зірки – дерев’яну конструкцію з сіном і з килимами під відкритим небом. Як завжди, вночі було холодно. Ну, а за територією будинків-вуликів – традиційне сміттєзвалище з пакетами, які жують кози. На жаль, сьогодні це місце вже неможливо відвідати. Воно знаходиться одразу на кордоні з Сирією.
Шибам, Ємен
Перші хмарочоси з’явилися в Ємені, в провінції Хадрамаут, в місті Шибам. Доїхати туди було справжньою пригодою. Позаду нашого, напевно, єдиного джипа в країні (з туристами) їхала поліція з автоматами: від аеропорту Ель-Мукалла – далеко в пустелю.
Поліцейські були спокійними – кожен вже нажував за щокою тенісний м’ячик із катом, легким наркотиком, який спричиняє стан умиротворення та зменшує апетит.
На заході сонця ми під’їхали до другого найвідомішого єменського міста – Шибам. У широченний долині, оточеній горами, в золотих променях плавав Манхеттен Пустелі. Це місто з’явився більше 2 тисячоліть тому. Затиснуте руслом річки, воно росло вгору. Будинки-вежі стоять дуже щільно один до одного, оточені фортечною стіною. Найстаріші будинки – поч. 17 ст. Іншим – по 100-200 р. Здебільшого, це “хмарочоси” на 5-6 поверхів. Але трапляються навіть 8-9-поверхові!
Місто знаходиться на невеликому підвищенні. Коли трапляються повені, саме вони приносять алювіальну глину, необхідну для будівництва “хмарочосів”. Слово “алювіальна” означає все, що може принести річка: валуни, пісок, каміння, суглинок, глина. І ось поки ця каша лежить і не затверділа, її можна використовувати в будівництві з великою користю.
Шибам був заможним містом на перехресті торговельних шляхів. Сюди приїжджали султани та еміри, кілька разів місто ставало столицею королівства. І завжди знайдеться хтось, хто захоче все зіпсувати і все відібрати – бедуїни, кочівники, різні войовничі племена. Тому ще одна причина, чому місто будували вгору – для повноцінного захисту: можна було тримати кругову оборону з хмарочосів з мінімальними втратами.
Всі хмарочоси заселені за одним принципом. Перші два поверхи – комори, худоба, крамниці. Далі трохи неясно. Одні кажуть, що кожен поверх відданий одній родині. Інші стверджують, що один будинок належить одній родині. Розселення на поверхах відбувається за віковим принципом: молоді – вгорі, літні – внизу. У будь-якому випадку, останній поверх завжди відкритий – це тераса для посиденьок, спостережень, відпочинку. Кухня теж знаходиться на верхніх поверхах, щоб запахи простіше вивітрювалися.
Хмарочоси будували, будують і будуватимуть із звичайнісінького матеріалу – не обпаленої цегли. Вранці я навіть бачила процес виробництва. Глину змішують із соломою і заливають у формочки. Усе!!!! Засохло, акуратно склали і – за призначенням. Поруч в чанах гасять вапно. Будинок можна пофарбувати кілька разів вапном – чисто й акуратно. Стіни хмарочосу біля основи завжди товщі, а ближче догори тонші. І лише завдяки цеглі! Така конструкція (трапеція в розрізі) стійка і допомагає впоратися з екстремальними єменськими температурами.
Потрапити в Шибам зараз неможливо через складну політичну ситуацію та воєнний конфлікт. Знаходиться у Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Сан-Джиміньяно, Італія
На одному з тосканських пагорбів стоїть середньовічне місто, наїжачене своїми 14 вежами. Це європейський середньовічний Манхеттен – прекрасний, неповторний Сан-Джиміньяно. Його заснували етруски у 2 ст. до н.е. Потім були римляни, бурхливий розвиток і нарешті колишнє село все ж перетворилося в незалежне місто-державу (1199 р). Середньовіччя, розквіт, Флоренція, Сієна. Художники приїжджають розписувати фресками церкви, палаци, будуються королівські покої. Місто займає вигідне положення між Флоренцією і Сієною, плюс через Сан-Джиміньяно проходить одна з найвідоміших європейських паломницьких доріг – Дорога франків (Віа Франчіджена). Починаючи з 9 ст, з Північної Європи нею текли цілі потоки паломників, і, звичайно ж, місто Сан-Джиміньяно пишно процвітало.
Мушу зізнатися, що знайшла цю дорогу випадково. Хотіла прогулятися від Сан-Джиміньяно до Сієни. Покрутивши карту, проклала маршрут мальовничими місцями. Яким же було моє здивування, коли в місці старту я побачила знак паломника! Так, це була Віа Франчіджена – стародавня дорога з Кентерберійського абатства у Вічний Рим, потім в Апулію. А там – корабель і Свята Земля.
Починаючи з 14 ст. Сан-Джиміньяно застигло у камені. Його архітектурний розвиток закінчився. На верхівці 300-метрового пагорба, наче корона, кріпосна стіна з могутніми воротами. До цього моменту з Сан-Джиміньяно вже випирало 70 веж! За кількістю багатих сімей міста. Що заможнішою та впливовішою була сім’я, то вищу вежу вона будувала. Якось вежі-близнюки сім’ї Сальвуччі перевищили допустиму висоту в 52 м – кілька метрів довелося розібрати. Башти можна було купувати, продавати, дарувати. Вежу сім’ї Кампателлі (побудовану у 12 ст) викупили у 19 ст нащадки сім’ї Кампателлі. Згодом її відреставрували і врешті подарували Італії. Вежа сім’ї Чіггі у 2002 р. викупила сім’я виноробів з діда-прадіда Cilemmi-Giachi.
У вежах жили. Кімнатки були крихітними. Адже товщина стін сягала 2 метри! Заселення вежі не сильно відрізнялося від заселення хмарочосів Шибам. Перший поверх – крамниці, майстерні, вище жили самі господарі. Над ними була кухня. Її розташовували вище з міркувань безпеки – якщо там пожежа, хазяйське добро внизу не згорить.
Час не змилувався над баштами. Місто залишилося таким же, як в глибокому середньовіччі, але веж зараз – лише 14. До речі, особливо гарний вид на місто з сусіднього пагорба. Не полінуйтеся пройти кілька кілометрів ніжками!
Сан-Джиміньяно знаходиться у Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Альберобелло, Італія
Містечко Альберобелло більше схоже на знімальний майданчик фільму про гномів. Маленькі, кумедні, конусоподібні будиночки, приліплені один до одного, утворюють криві вулиці і покривають увесь пагорб. І такі будиночки тут, на півдні Італії, будують дуже-дуже давно. Протягом тисячоліть житлові приміщення, невеликі склади, сезонні хатини для пастухів складали з місцевого каменю методом сухої кладки – без всіляких сполучних розчинів. Їх називають труллі, а один – трулло.
Спочатку обиралася яма-цистерна для збору дощової води. Ці камені, плюс, зібрані з найближчої округи, використовувалися для зведення стін. При цьому стіни були подвійними. Між стінами засипали щебінь. Зрозуміло, що такий термос забезпечує влітку прохолоду, а взимку – тепло. Дах у трулло також був подвійним. Він складався з клиновидних каменів, а зовні покривався вапняковими вигнутими пластинами. З такого даху легко скочувалася вода, яка спеціальним жолобом рухалася в підземну цистерну. У кількох місцях стіни будинку “проколювалися”, щоб повітря заходило всередину.
Зрозуміло, що таку складну конструкцію не можна було зруйнувати, витягнувши один камінь, як про це часто пишуть. За легендою, власник цих місць не збирався платити податок на нерухомість. Перед приїздом податкових служб селяни масово витягали цей чарівний камінь із кладки і будинки перетворювалися на купу каміння. Перевіряючий їхав геть ні з чим і труллі зводилися заново. Втім припускаю, що це гарна легенда, заснована, можливо, на одиничному випадку. Однозначно, такий фундаментальний будинок із подвійними стінами і дахом, помахом руки не зруйнувати.
Після 1797 р. будувати нові труллі заборонили. Зараз їх реконструюють, продають, купують. Там знаходяться готелі, ресторани, кафе, магазини і навіть церква. Подивитися на таке диво і пожити в трулло їдуть натовпи бажаючих. І взагалі приїхати в Альберобелло – це як в казку потрапити. Увечері всі будиночки підсвічуються, білі стіни аж сяють. А яке задоволення вийти вранці на майданчик і з видом на дахи випити чашечку кави! До речі, дахи прикрашені якимись незрозумілими знаками – на удачу, від злих духів, зодіакальними.
Труллі, звичайно ж, знаходяться у Списку ЮНЕСКО.
Торф’яні будинки, Ісландія
І нарешті вогнедишна, крижана і кипляча Ісландія! І ще лиса! 🙂
Більше 1000 років тому після таємничих ченців (були чи не були, ніхто не знає), в Ісландію прибули вікінги-норвежці і стали розселятися островом. Будували так звані “довгі будинки”. Худоба, майстерня, вогонь, комора, запаси, спальня, кухня, обов’язковий димохід – все в одному домі. Він міг бути 30-40 м. завдовжки. А от будувати його насправді було ні з чого – дерева мало. Зате багато каменів, торфу і дерну.
Фундамент завжди кам’яний. Підлогу викладали плоскими каменями, а зверху покривали землею. Основний каркас будинку – обов’язково дерев’яний. На той момент близько 30% площі острова покривали березові ліси. А коли вирубали всі берізки, стали збирати топляк – чудовий, міцний будівельний матеріал. У нас в домі з топляка два вуличних крісла і, підозрюю, вони ще й мене переживуть. Тямущі люди створюють цілі компанії з підйому затонулого дерева з річок або з прибережних океанічних зон. З одного боку вони очищають водойми. Адже грузило на дні руйнує екологію, виділяючи фенол, небезпечний для риб. З іншого боку – це надзвичайно прибутковий бізнес. Дерево, яке роками лежить у воді, мінералізуєтся і стає міцним, як камінь; його не їдять комахи, воно не гниє і не псується.
Але вікінгам пощастило більше – океан викидав затонулу деревину на берег! Отже: фундамент, рама з колод і торф. Торфом закладали стіни. Завжди в два шари. Зовнішній шар викладали ялинкою і всілякими паркетними візерунками. Дах нагадував перевернутий човен, його теж покривали дерном. Трава на даху росла і колосилася. Іноді навіть виростали дрібні кущики і карликові дерева. А ось двері завжди були дерев’яними і часто різьбленими. Ісландці жили в своїх теплих і довгих будинках довго. А проблеми з деревиною залишалися.
Незважаючи на те, що дерева було мало, якісь кораблі таки будувалися. Знаменитий Ерік Рудий зумів відкрити Гренландію в 950 р., але зробив він це не з власної волі. Під час сварки за землю Ерік убив людину. І його вислали з Ісландії на 3 роки. Ну а сварка могла статися з будь-якої причини. Внаслідок того, що для проживання придатні не більше 23% прибережних земель, будь-яке земельне порушення каралося неймовірно строго. Навіть корова, яка зайшла на чужу ділянку, могла стати причиною кривавої драми. Адже трави мало, ще й сезон занадто короткий.
Вислати Еріка Рудого міг тільки альтинг – парламент, головний керуючий орган в Ісландії, рада, на якій вирішувалися абсолютно всі важливі і спірні питання. Це найстаріший парламент у Європі. Час заселення Ісландії відомий приблизно, а ось час створення альтинга – точно. 930 рік. Приїхали, вибрали народний парламент і видали купу законів. І, що цікаво, порушення закону жорстко каралося.
У 14 ст. всі нарешті зрозуміли, що не обов’язково вівцям і людям спати в одному ліжку. Ісландці покинули свої довгі будинки і переселилися в багато маленьких. Потім, вже у 18 ст., в архітектурі стався цілий прорив – з’явилося віконце. У 1890 р. 87% ісландців жили в торф’яних будинках. Більше їх уже не будували. Але 11 століть – дивовижна сталість в архітектурі! Можу собі уявити, з яким задоволенням вони переїздили у залізобетонні і дерев’яні будинки! Навіть сьогодні в Ісландії живуть люди, які народилися ще в торф’яних будинках! За одне життя ось так з-під землі переміститися в джип!
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!
