“Дорога вина і смаку Української Бессарабії” – перший офіційний гастромаршрут в Україні

Ми уже детально писали, як працює та чим цікавий гастрономічний туризм в Україні та світі. А сьогодні детальніше про перший український еногастрономічний маршрут. В Одеську область цього року я їхала не стільки на море, скільки на Дорогу вина і смаку Української Бессарабії. Її учасниками стали бессарабські винороби, сировари, фермери, туроператори, ресторатори і власники готелів. До них можна приїхати самостійно або в складі організованої туристичної групи, також більшість виробників пропонує замовити свою продукцію через свої сторінки в Інтернеті або на офіційному сайті Дороги. Для зручності туристів один великий маршрут розділили на декілька дестинацій: Фрумушика-Нова, Шабо, Делжилер-Татарбунари-Струмок, Приморське-Вилкове, Ізмаїл-Криничне-Болград, але відвідувати господарства можна на власний розсуд.

Отак виглядає карта з учасниками маршруту, а повний список із активними посиланнями на їхні сторінки – наприкінці статті.

Довідка Lowcost.Ua

Бессарабія – самобутній, багатонаціональний історичний регіон, де, крім українців, живуть болгари, албанці, румуни, гагаузи, старообрядці (липовани) та інші – усього 140 (!) національностей. Кожна з них внесла в кухню та традиції регіону свій колорит. Додайте до цього теплий клімат, родючі грунти та води, повні риби, і стане ясно, що це одна із найцікавіших областей України для гастрономічного туризму. 70 % площі Бессарабії знаходиться на території сучасної Молдови, решта – Україна: це землі між річками Прут, Дністер і гирлом Дунаю та Чорним морем.

Учасники Дороги вина та смаку української Бессарабії

Компанія SHABO, с. Шабо
Один із тих об‘єктів, які точно треба відвідати в Одеській області. З допомогою багатомільйонних швейцарських інвестицій люди, що вболівають за українське вино, побудували чудовий європейський комплекс із сучасними технологіями та пристойними напоями, які отримують медалі на світових виставках. Двохсотлітні історичні підвали, сучасні арт-об’єкти, професійні дегустації, ввічливий персонал і масштабне виробництво. В Шабо знаходиться один із двох музеїв вина в країні, який до того ж визнаний культурною спадщиною Європи.

Можна порадіти за село, яке привели до ладу, за сотні працівників у брендованому одязі, за відродження культури споживання вина. Компанія SHABO – одна з бюджетоформуючих у Одеській області. Масштаби вражають: виноградники площею, як 70 Олімпійських стадіонів, 4 млн лоз, 20 сортів винограду. Особлива гордість – старі лози Тельті Курук (“Лисячий хвіст”) — стародавнього автохтонного сорту винограду. SHABO виготовляє більшість алкогольних напоїв з винограду – всі типи вин (з різною технологією виробництва і навіть рідкісні на кшталт хереса), коньяк та шампанське. Для VIP-клієнтів створили “Фамільний Резерв” — закритий клуб цінителів вин. У підвалі знаходиться персональна енотека — вина, в різний час відібрані членами клубу. Кожна пляшка пронумерована, має свій паспорт, енологи стежать за якістю вина, є сервіс доставки. Такі вина ніде не продаються, гості обирають їх особисто на виробництві.

Село Шабо заснували швейцарські винороби 200 років тому з девізом ‚молись і трудись‘. 3 місяці і 10 днів їхали вони на підводах з кантона Во і після важких років піднімання цілини покинули ці місця з приходом СРСР. Залишили по собі сотню красивих підвалів з ракушняка (там і досі стоять ті самі бочки!) та славу виноробного краю.

Наприкінці 19 ст. була мода на винні СПА, в Шабо приїздили оздоровитися. Наприклад, на дачі Єлизавети Тардан (внучки засновника та голови комуни Луї Тардана) в серпні-вересні 1891 р. жила Леся України, до якої в гості приїздив композитор Микола Лисенко. Коли Бессарабія відійшла Румунії, виноробню відвідував тамтешній король – його автограф на стіні підвалу. В радянські часи тут бували космонавти, брат Фіделя Кастро та ін.
Екскурсія з дегустацією – 290 грн, триває 2,5 год.
Офіційний сайт.
Сторінка на ФБ.

V.Petrov, с. Струмок
Я зацікавилася винами Валерія Петрова, ще коли готувала туристичний винний гід. Вони органічні, причому з міжнародною сертифікацією, а до того ж, отриманою ще тоді, коли про таке в Україні чули одиниці. Займатися органікою – справа непроста: добрива не використовуються – ні в землю, ні для рослин, урожаї зменшуються, ціна росте. Також у вино не додають консерванти. Це означає, що його можна зберігати тільки в прохолоді, отож і для транспортування та продажів у магазинах потрібні спеціальні умови. Крім того в будь-який момент, без попередження може приїхати комісія з перевіркою: “У нас одного разу на листку винограда на краю поля знайшли дуже незначний відсоток якогось забороненого компонента. А я ж знаю, що не оприскував! Вирішив подавати на аналіз в альтернативну лабораторію в Німеччині – вони не підтвердили. З’ясувалося, що вітер приніс дуже малу дозу з сусідніх полів, які використовують хімію”, – розповідає Lowcost.Ua Валерій Петров.

V.Petrov – сімейний бізнес: син і дружина – технологи виробництва, донька – агроном, а внук уже теж бере участь у процесах. Цього року, спеціально під проект Дороги вина та смаку Української Бессарабії, вирішили побудувати терасу для туристів із видом на виноградники: “В ресторані сидять і дивляться один на одного, а перевага отаких дегустацій, що людина п’є вино з видом на виноградник, на якому воно починалося. Поки скромно, але у нас інша задача зараз – познайомити з органічними винами. Пригадую, приїхала якось машина з туристами, почали нарікати, що от ми в Італії і Франції в красиві шато, в старовинні підвали ходили, а у вас якась будка. А як я їм зробив дегустацію, так купили 2 ящика вина і не хотіли їхати”, – розповідає Валерій.

Також гостям пропонують різноманітні принади: можна потоптати в бочці виноград, і навіть забрати сік з собою, можна покататися виноградниками на велосипеді, чи влаштувати там пікнік. Господарство створює білі та червоні сухі, напівсолодкі та десертні вина (від 200 грн), а також три види виноградної горілки: silver (очищена сріблом), red (настояна на виноградній кісточці), gold (витримана в дубовій бочці). Всі по 400 грн. Є експрес-дегустація тривалістю 1-1.5 год: 10 вин і 3 види виноградної горілки – 150 грн.

Офіційний сайт.

Контактна козяча ферма “Бринзарня”, с. Приморське
По сусідству з Валерієм і 12 км до Вилкове знаходиться ферма, де роблять бринзу. “Бринзарня” – чудова ілюстрація, за що треба любити гастро-туризм і підтримувати локальні невеликі господарства.

Кози і трохи овець пасуться на полі поруч, довкола – Дунайський біосферний заповідник. Бринза і сама по собі виходить смачною, але ще з нею постійно експериментують – змішують із травами, вимочують у вині. Власниця “Бринзарні” Лариса Титикало – одна з небагатьох в Україні представниць світового руху slow food (“повільна їжа”). Його заснували в 1986 р. в Італії на противагу фаст-фуду і втраті кулінарних традицій. Прихильники “повільної їжі” заохочують розвиток регіональних кухонь, зберігають види, породи, рецепти, розвивають гастрономічний туризм, використовують місцеві, екологічні продукти, а головне – ставлення до їжі, як до ритуалу.

Крім того Лариса – винахідниця цікавого додатку до страв – сушеної бринзи, авторка смачної і красивої книги “Бессарабія: кулінарна мандрівка” з купою цікавих рецептів, від яких у вас точно зачешуться руки. Гостям “Бринзарні” пропонують не лише дегустацію чистої бринзи, але і готують з неї смачезні закуски по сезону. Коли я там була, якраз починався сезон інжиру – частували закусками з молодою бринзою, інжиром та медом (це дуже смачно!). І що подобається: рецепти експериментів вони викладають на своїй сторінці в ФБ.

А ще у “Бринзарні” живе дивовижний козел Пломбір, який схожий на ламу. Він позує для фото, а крім того залицяється до дівчат!

Сторінка “Бринзарні” на ФБ.
Офіційний сайт “Бринзарні”.

Острівна зупинка “Зелена Гавань”, м. Вилкове
Якщо точніше, то “Зелена Гавань” знаходиться не в самому місті, а на сусідньому острові Анкудінов, але теж практично на кордоні з Румунією. Раніше там було поселення зі школою, монастирем, але мешканці дедалі частіше перебиралися на велику землю з благами цивілізації, тому зараз на острові лише городи вилківчан та туристичні точки. Садять здебільшого полуницю, яка тут дозріває першою в країні та виноград місцевого сорту Новак (типу Ізабелли), а удобрюють землю мулом із Дунаю, тому урожаї хороші.

У цих місцях згадують: раніше риби в Дунаї було стільки, що її можна було ловити кошиками біля свого дому. Сьогоднішнє Вилкове – поселення “на краю географії”, серед очеретяних хащів, заснували понад 3 ст. тому старообрядці (самі себе називають липовани), які втікали від церковної реформи в Російській імперії, та запорізькі козаки, які бігли від переслідувань після зруйнування Запорізької Січі. Достаток риби засновники поселення-старообрядці сприйняли як дар Господа за їхні страждання. Звісно, риба стала для місцевих і джерелом заробітку, і основним продуктом харчування. 80% страв місцевої кухні – з рибою: сазан, запечений із айвою, перець, фарширований сазаном, голубці та пельмені з судаком, борщ з рибою і, звісно, уха.

Спробувати липованський обід можна в кількох місцях і одне з них – острівна зупинка “Зелена Гавань” від туристичного оператора ‚Вилкове-тур‘. Вони організовують екскурсії по місту, а також поїздки на човнах: наприклад, на ‚0 кілометр‘, звідки починають вимірювати довжину Дунаю (чомусь саме в цьому випадку – не біля витоків, а ‚з кінця‘, в місці, де Дунай впадає в Чорне море), і обідають туристи на острові Анкудінов.

На острівній стоянці традиційну місцеву уху мене вчить готувати кухар, корінна липованка Алла Кабанова. Особливість: страви готують на печі, це теж місцева традиція, а тим паче, на одному з островів біля Вилкового ні про який газ мова не йде.

Це по суті і не уха, а повноцінний обід із трьох страв. Особливості такі:

• рибу з овочами та бульйон, в якому вони варилися, подають окремо – на великому блюді та в чашках.
• риба готується зі слабким посолом, її прийнято поливати опісля саламуром – солоним часниковим соусом.
• з юшкою п‘ють місцеве червоне (!) вино Новак.

Тобто весь процес виглядає так: шматки риби вмочають в саламур, запивають з чашки бульйоном і заїдають овочами. Плюс вино. Дивно, але місцеве червоне вино до ухи смакує досить непогано. А наприкінці – чай із м‘ятою, яка має приємний смак.

“Липовани – люди релігійні, – розповідає Алла Кабанова, – горілку пити було неприйнято, а от виноградників завжди було багато. Вино і для релігійних потреб використовували, і з їжею вживали. А їжа яка? – рибна. Значить уха – з вином”. На території “Зеленої гавані” ростуть лози і білого, і червоного Новака, і якщо ви приїдете туди восени, можна буде спробувати ягоди на смак.

 

Під час обіду, якщо запитаєте, липовани можуть вам розповісти багато цікавого про риболовлю в тих місцях. Різноманітність видів вражає: по-перше, делікатесний і дорогий чорноморський оселедець по весні йде в Дунай на нерест, перед тим нагулявши на узбережжі до 35% жиру від маси тіла (для порівняння: у Матіаса це лише 15%).

По-друге, в Дунаї живуть королі риб – осетрові. Їх ще називають прісноводними китами. Уявіть, вони можуть бути розміром із човен! Гляньте на ці шокуючі архівні фото рибин по 1000 кг і 5 м завдовжки – у Вилковому теж такі водилися зовсім нещодавно. Зараз із 6 видів осетрових, які живуть в Україні, 2 – офіційно вимерлі, інші під захистом. Дивовижно, що риби цього виду існують на планеті більше 250 млн р, вони пережили динозаврів, але от – не пережили людей.
Офіційний сайт “Вилкове-тур”.

Повний список учасників

Виробники вин та традиційних продуктів:

SHABO • Центр культури вина Шабо, с. Шабо

Сімейна виноробня Chateau Lacarin, с. Шабо

Сімейна виноробня “Колоніст”, с. Криничне

Органічна виноробня V.Petrov, с. Струмок 

Вина ТМ Villa Tinta, с. Оксамитне

Вина ТМ BOLGRAD, м. Болград 

Еко-ферма “Равлики Бессарабії”, с. Саф’яни

Сімейна сироварня “Щедра Околиця”, с. Табаки 

Музейний етнографічний комплекс та сімейна виноробня “Фрумушика-Нова”, 7 км від с. Старосілля

“Медово-горіховий кластер Причорномор’я”, с. Яськи 

Контактна козяча ферма “Бринзарня”, с. Приморське 

Виробництво традиційних м’ясних делікатесів “Балкански Ястія”, м. Болград 

Заклади харчування, дегустаційні зали, енотеки:

Кафе локальної кухні “Ларец”, м. Одеса

Ресторан “Шабський Дворик”, с. Шабо

Ресторан “Бессарабський дворик”, смт Сарата

Ресторанно-рекреаційний комплекс Sauvignon, с. Делжильєр 

Острівна зупинка “Зелена Гавань”, м. Вилкове 

Винний льох Vinaria, м. Ізмаїл

Кафе домашньої кухні “Фрумушика” , м. Одеса 

Ресторан домашньої кухні Frumushika, м. Одеса

Сімейне кафе Frumushika, 15 км траси “Одеса – Київ”;

Ресторан “Морвокзал”, м. Вилкове

Кафе локальної кухні “Корчма”, 7 км від с. Старосілля

Готелі, садиби, організація

Комплекс зеленого туризму та сімейного відпочинку “Фрумушика-Нова”,  7 км від с. Старолісся 

Atlantic Garden Resort, м Одеса

Бутик-готель “Zeytun”, м. Ізмаїл 

Готель “Бессарабія”, м. Ізмаїл

База відпочинку “Дунай-Татару”, м. Ізмаїл

Еко-готель Куба-Далеко, с. Приморське

Зелена садиба “Хлебна къща”, с. Криничне 

Туроператор “Вилкове-тур”, м.Вилкове

Сторінка Дороги вина і смаку української Бессарабії на ФБ.

Офіційний сайт Дороги вина і смаку української Бессарабії.  

Дарка Горова

Підтримати проект

Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:

Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!