Ексклюзивний репортаж із експедиції в неймовірний Чад (частина 2).

Lowcost.ua продовжує співпрацю з Paganel Studio – ми друкуватимемо цікаві та яскраві репортажі з експедицій авторства Андрія Андреєва. І це друга частина розповіді про африканську республіку Чад. Перша частина тут

Африка – незвичайний континент! Тут представлена величезна різноманітність племен, культур, звичаїв і ритуалів. Одна з найбільш самобутніх народностей Африки живе серед інших країн і у Республіці Чад. Це кочове плем’я скотарів водаабе, яке з’явилося внаслідок змішання європеоїдів Північної Африки і темношкірих племен Західної Африки. Вони розмовляють на мові фула, а писемність відсутня.

Частина племені переселилася в центральні райони Чаду, щоб втекти від військових конфліктів, які зараз щосили роздирають центральну Африку. Улюблена худоба водаабе – бороро зебу, особлива порода парнокопитних зебу. Ці напівдикі тварини дуже прив’язані до господаря, корови знають свої імена, і їх неможливо вкрасти: злодіям вони не даються. Зебу служать мірилом багатства і головним предметом торгу. Мрія кожного батька родини – залишити синам побільше худоби. У дощові часи водаабе кочують із худобою по савані, а в посушливий період переганяють на південь на продаж.

 

Хочу зауважити, що представники племені надзвичайно гарні люди. Стрункі, з правильними рисами обличчя, з не африканськими, хоч і темними лицями. Справжні моделі на подіумі! З дитинства вони покривають своє обличчя і тіло спеціальним шрамуванням, щоб ідентифікувати своїх серед чужих.

Усі в нашій групі відзначили такт водаабе, їхню гідну манеру триматися. Діти водаабе ніколи не бувають настирливі, чим різко відрізняються від інших африканських дітей. Це плоди семтеенде – виховання стриманості, самовладання і скромності. Водаабе цінують не лише гарну зовнішність людини, але її харизму і магнетизм – тогу. Вони кажуть: «Для нас це набагато важливіше зовнішньої краси. Той, хто благословенний тогу, ніколи не буде один».

Проте, краса і елегантність – серцевина культури водаабе. Вони вважають себе красивим народом. Їхнім ідеалом є високий зріст, худорлявість, довга шия, світла шкіра, вузьке обличчя, високе чоло, прямий великий ніс, сліпучо-білі зуби, великі очі. Ідеал краси – європеоїдний, і водаабе уникають змішання з чорношкірими людьми. Вони вважають, що таке змішання подібно «поїдання гірких чорних плодів дикої сливи».

Формально мусульмани, водаабе зберегли звичаї та обряди язичницького минулого. Молодь користується повною статевою свободою. Юнак може підморгнути дівчині, яка йому подобається. Якщо вона не відвернулася, юнак підтискає куточок рота, вказуючи напрямок до кущів, де він чекатиме дівчину. Можна і не підморгувати, а полоскотати красуні долоню.

 

Немає проблем і з розлученням, але якщо дружина йде від чоловіка, вона повинна залишити йому дітей і відшкодувати частину видатків на одруження. У деяких випадках чоловік допускає або навіть заохочує зраду дружини. Так гостинний господар надає своїх дружин «в борг» братові або племінникові, який приїхав у гості.

Водаабе схиблені на красі, і якщо чоловік непоказний, він може дозволити дружині спати з красенем, щоб вона зачала красиву дитину. Є і заборони: наприклад, наречена не повинна спати з нареченим, поки він не доставить її батькам обіцяних корів. У денні години чоловік тримається від дружини відсторонено: він не називає її по імені або ласкавим прізвиськом і ніколи не тримає за руку. Сексом водаабе займаються, не знімаючи одягу.

Чоловік племені може мати до чотирьох дружин. Число дружин залежить від кількості худоби. Що більше стадо, то більше дружин. Якщо чоловік втратив стадо, дружини можуть кинути його. Взагалі розлучення у водаабе для обох сторін нескладне. У водаабе дві форми шлюбу: заручини – кооггал, і за договором – теегал. Кооггал – це перший, престижний шлюб. Він полягає всередині роду, нерідко між двоюрідними братами і сестрами. Про шлюб домовляються батьки, коли діти маленькі. Шлюб укладають після досягнення дівчинкою статевої зрілості. Сім’я нареченої отримує в дар від нареченого трьох корів. Оскільки одружуються родичі, худоба з роду не йде. Наступні шлюби чоловік укладає за домовленістю. Це міжродові союзи, і рід може втратити худобу.

Нерідко, змовившись з жінкою, чоловік її викрадає. Якщо втікачі встигнуть забити вівцю, приготувати печеню і спільно поїсти, перш ніж їх знайдуть члени сім’ї «викраденої» жінки, то шлюб вважається укладеним.

У мусульманських країнах жінки можуть показувати зовнішньому світу тільки руки по лікоть і стопи ніг. Як всім жінки планети, їм хочеться себе прикрашати, тому ці відкриті частини тіла покриваються складними малюнками хною. Виглядає вкрай оригінально.

Чоловіки водаабе для нашого європейського ока здаються надміру жіночними. Ідеали краси тут дещо відрізняються від прийнятих в нашому суспільстві. Юнаки водаабе, як правило, високі, елегантні, граціозні, з м’якими рухами.

Перед танцями або церемоніями спочатку роблять макіяж: на обличчя наносять жовту фарбу, губи і повіки чорнять вугіллям, волосся частково збривають, щоб збільшити лоб. Одягають яскравий одяг, на шию намисто з монет, мушель каурі або всього, що сподобалося. Ми зустріли чимало чоловіків, які красувалися в намисті зроблених із різнокольорових спортивних свистків. Виглядало, хоч і несподівано, але цікаво.

Дивлячись на те, як чоловіки водаабе прикрашають свої тіла і виконують танець Yaake на великому і шанованому святі Геревол, простим глядачам зі сторони може здатися, що хлопці практикують одностатеве партнерство. Насправді серед водаабе виключені такі зв’язки. Прогулянки чоловіків за руку один із одним демонструють їх гідність і соціальну перевагу над жінкою. Але цікаво, що Геревол – це свято вибору найгарнішого чоловіка і віддалено нагадує конкурс краси. Тільки в журі – жінки! Переможець змагання отримує право провести ніч з будь-якою красунею, навіть якщо вона уже зайнята.

Дивлячись на це фото ви, напевно, вирішите, що тут зображені хлопчик і дівчинка. Але насправді це хлопчик і хлопчик з племені водаабе. Той, який праворуч – уже підростаючий красунчик, який скоро буде користуватися популярністю серед своїх родичів жіночої статі і передусім, за свою незвичайну, жіночоподібний зовнішність. Хлопцеві зліва мало світить у цьому плані. Вигляд у нього пересічний, він і сам це прекрасно розуміє, змирився з цим. Тому на церемонію можна одягнути замизгану майку, в той час, як його конкурент вже з юності намагається одягатися яскраво і помітно.

Поки чоловіки готуються до Геревол і танцюють свій танець Якке, жінки не стоять без діла. У них своя двіжуха і танці. Чоловіки своїм гуртком, дівчата – своїм танцюють до вечора і тільки коли починаються вибори чоловіків, один гурток звертає увагу на інший.

Часто питають, як їм вдається мати настільки білі зуби, навіть не знаючи про існування зубних щіток? Вони чистять зуби кілька разів на день спеціальними паличками. Вирізані з дикорослих дерев і чагарників – це і є африканські зубні щітки. Їх користувачі запевняють, що палички набагато ефективніші і, звісно, дешевші, ніж красиво упакована, але дорога західна стоматологічна продукція, що продається в аптеках і супермаркетах.

Люди, які користуються природними засобами для очищення зубів, кажуть, що місцеві “щітки” мають лікарські властивості, тому вони не тільки допомагають утримувати порожнину рота в чистоті, але і лікують чимало захворювань. Лабораторні дослідження показали, що рослини, з яких виготовляють деякі палички, містять захисні антимікробні сполуки, що вбивають бактерії, які викликають карієс і пародонтоз. Експерти в галузі стоматології давно погодилися з тим, що африканські щітки – прекрасний засіб для чищення зубів, тому в деяких аптеках США налагоджений продаж натуральних жувальних паличок-щіток.

Більшість населення північних і центральних частин Чада – це кочівники. У них все під рукою. Коли треба переїжджати до нових пасовищ, все швидко збирається в тюки, нехитрий скарб пакується на спини тварин і караван відправляється на пошуки нового місця проживання.

От одне із селищ напівкочівників. Будинки вже побудовані з конусоподібним дахом за традиціями осілих племен центру і півдня країни, але все це теж можна досить легко розібрати і перетягнути на нове місце.

Живуть у одному із найкрасивіших місць планети – на плато Еннеді, але не підозрюють про це і погрожують палицями в сторону фотографів.

Це не апокаліптичний пейзаж з «Шаленого Макса». Це просте чадське село в пустелі. Місцеві жителі ховаються в тіні від спопеляючої спеки. Здається, що нікого живого тут немає, але насправді за нами зараз спостерігають сотні очей.

Пилові і піщані бурі в цих місцях – справа популярна і місцевому населенню звикла. Неба не видно, летить із величезною швидкістю пісок. Все забарвлюється в жовто-молочний.

Пісок потім у волоссі, вухах, на зубах скрипить ще декілька днів. Для фотографів цей час – для зйомки. Світло і колір тут такі, що всі беруть свої фотоапарати і біжать знімати, що відбувається на вулиці. У цей час більшість не професійною фотоапаратури ламається завдяки проникаючим усюди дрібним піщинкам.

На небі дзижчало щось дивне і не схоже на птаха. Я знімав гори з дрона, а Оля знімала місцевих аборигенів, поки їх увага була поглинена небаченим видовищем.

У 80-х роках Чад був осередком громадянської міжусобної війни, в яку активно підливав бензину «добрий» лівійський сусід – Муаммар Каддафі. Первісна мотивація Каддафі втручання у внутрішні справи Чаду – повернути смугу Аузу, вузьку територію між Чадом і Лівією, на яку Лівія пред’являла територіальні претензії. За договором 1935р. між Францією та Італією смуга відійшла Італії (договір не був ратифікований Францією), потім в 1955 р. був укладений договір між Лівією і Францією, що передавав смугу Франції. Після розпаду французької колоніальної імперії смуга Аузу перейшла до Чаду. Крім того, була ідея об’єднання всіх арабських країн, і створення союзної держави на південь від Лівії, з перспективою поширення впливу Лівії на всю Центральну Африку і ослаблення впливу Франції.

До середини 80-х років Лівія кілька разів вторгалася на територію Чаду підтримуючи своєю армією одну з воюючих сторін. На півночі країни Лівія побудувала кілька баз із великими гарнізонами, створила укріпрайони. На початку 1987 р. (останнього року війни) лівійський експедиційний корпус був серйозною силою, маючи 8000 військовослужбовців, 300 танків Т-55, багато одиниць артилерійських знарядь, вертольотів Мі-24 та 60 бойових літаків.

Натомість у Чада не було військово-повітряних сил, нормальної бронетехніки і лише кілька протитанкових і зенітних знарядь. Але в 1987 р. французькі ВПС надали допомогу Чаду (почавши збивати лівійські літаки) і, що важливіше, – Франція поставила в Чад 400 позашляховиків марки Toyota: одна частина яких була обладнана кулеметами, а інша – протитанковими ракетними комплексами «Мілан». Саме ці позашляховики, які і дали назву «Війна тойот», зіграли вирішальну роль у перемозі Чаду в конфлікті.

Використовуючи партизанську тактику з глибокими обходами і фланговими ударами (пустельна місцевість надавала для цього чудові можливості), найвищу маневреність і швидкохідні своїх імпровізованих бойових тойот, добре знання місцевості, чадці в двох битвах розгромили лівійські угруповання. Всі бази і гарнізони лівійців були блоковані або оточені. Дуже часто, лівійці, щоб не потрапити в оточення, починали панічно відступати і частенько потрапляли на свої ж власні мінні поля, де гинули десятками, сіючи паніку і жах у своїх рядах.

Втрати лівійців склали близько двох тисяч чоловік, близько 200 танків радянського виробництва Т-55 і стільки ж БМП, дві зенітні батареї, 11 літаків L-35. Частину озброєння, передусім зенітні комплекси і літаки, захопили чадці після панічної втечі лівійських солдатів. Оцінюючи результати боїв, начальник штабу ЧНВС Ахмед Муса-Мі заявив: «Тепер ми знаємо, що краще мати хорошу тойоту, ніж Т-55». Фраза стала крилатою в цій частині Сахари, а завершальний етап бойових дій між Лівією і Чадом отримав майже офіційну назву «Війна на тойотах».

Андрій Андреєв, керівник експедиції, засновник Paganel Studio.

Всі фото – Ольга та Андрій Андреєви

Від редакції: Про народ водаабе розповідається в документальному фільмі Вернера Херцога «Водаабе: Пастухи сонця» (1989).