Можна було б сказати, що він вчить географію за візами в документах. Але насправді добре знає її ще зі школи – цікавився подорожами завжди. Костянтин Ліорек – найактивніший мандрівник країни. У нього і довідка про це скоро з’явиться. Книга рекордів України планує присвоїти таке звання з уточненням “в час пандемії”. Ми думали, що світ начебто зачинений, а Костя продовжував подорожувати. У 2020 році він побував у 37 країнах і здійснив 66 перельотів. Цю розмову записуємо у квітні, і лише за кілька місяців 2021 року Ліорек відвідав ще 17 країн та здійснив 26 перельотів.
Загалом у житті він літав літаками більше 1000 разів, використав 20 паспортів, а зараз йде на рекорд. Почався зворотний відлік країн, в яких поки не побував – їх залишилося менше 20. Пандемія все ж внесла корективи, бо до свого 50-річчя наприкінці минулого року Костянтин планував відвідати всі країни світу. Навіть точно знав, яка буде останньою, зараз – ні.
Довідка Lowcost.ua
Поняття “країна” та “держава” не тотожні за змістом. Крім того юридичний статус деяких держав і територій заперечується світовою спільнотою. Тому, що означає “відвідати всі країни/держави світу” – питання суб’єктивне. Скажімо, є 9 держав із невизначеним статусом, 38 залежних територій, 16 територій, які не мають постійного населення та схоже. Мандрівники, які мають на меті відвідати всі країни світу, здебільшого користуються двома списками. Список ООН – 193 держави. Список ООН+ – орієнтовно 250 держав і регіонів.
Найповажніший ресурс, який фіксує деталі подорожей активних мандрівників із усього світу – портал Nomadmania. Його створили пілігрими, які вже об’їхали планету, і тепер допомагають іншим зробити це. Загалом тих, хто відвідав всі країни світу – зо дві сотні. Навіть у космосі побували більше людей.
Перший українець, який відвідав всі країни світу – Костянтин Симоненко. Але він не відвідав всі регіони. Інший Костянтин – Ліорек ще не відвідав всі країни світу, але уже зараз відвідав більше регіонів. Разом із Симоненком вони створили Асоціацію українських мандрівників. Внаслідок коронакризи вона не активна, але згодом має на меті допомагати активним пілігримам в дорозі та сприяти популяризації подорожей в Україні.
– Костю, на якому ти зараз місці в загальносвітовому рейтингу на Nomadmania?
– На 70-му. Я – один із трьох українців, верифікованих цим порталом. Тобто вони офіційно підтвердили, що справді відвідав країни, як стверджую. Портал має так званих міністрів, які займаються перевіркою. Мої країни перевіряв швейцарець, який теж об’їхав всю планету.
Я своїм знайомим, які активно подорожують, кажу: “Зареєструйтеся на порталі хоча б, щоб українську статистику покращувати”. Маю інших знайомих, які думали, що побували майже всюди. А коли зареєструвалися на сайті і поставили позначки на карті світу, зрозуміли, що фактично топталися на місці.
– Як доводиш Nomadmania, що справді був у всіх цих країнах?
– Показую штамп у паспорті з візою. Але деякі країни не ставлять жодних відміток – наприклад, Ізраїль. Чи скажімо, в Ісландію залітаєш із Шенгенської зони, не ставлять штамп. Тоді стануть в нагоді фото на фоні відомих пам’яток – в Ісландії це церква Гатльґрімскірк’я. Чи Північна Корея – штампів немає, дають лише блакитний папірець, який потім забирають. Я показував фото біля відомого пам’ятника Кім Ір Сену.
Доказами ще є розрахунки банківською карткою. Банк зберігає всю-всю історію транзакцій! Підозрюю, що з-поміж усіх клієнтів свого банку я користувався найбільшою кількістю валют. Свого часу ще розраховувався грецькими драхмами, лірами та франками і нідерландськими гульденами, коли євро не ввели.
Також я особливо не морочуся: подорожую не заради кількості, а тому що мені це справді цікаво. Я б, може, уже давно поставив всі рекорди, просто не мав такого плану. В деяких країнах був 20-30 разів – подорожую з 1990 року.
– Чи є офіційна статистика, власне спостереження, яка нація найбільш активна?
– Це американці – 23% на сайті Nomadmania. На другому місці – німці, потім британці, шведи. Шосте місце посідають одночасно Україна, Бельгія, Китай та Швейцарія. Але ж треба розуміти, що і кількість населення, і статки, і можливості паспорта цих країн суттєво різняться. Тобто українці теж досить активно подорожують.
– Зі сторони обговорення кількості країн, в яких побував, схоже на гонку чи змагання з марнославство. Чи справді це так?
– Це схоже на спортзал. Хтось займається, щоб бути здоровим. Хтось – щоб поставити рекорд, а інший – бо це модно. Для мене це передусім про пізнання світу. Люблю бути в дорозі і не намагаюся поставити рекорд, чи комусь щось довести. Думаю, з часом мене переженуть молодші чи активніші.
– Костю, а взагалі для чого це все?
– Хтось мріє побудувати будинок, хтось – виростити 5 дітей, а я мрію побачити весь світ. Я мріяв про це змалечку. І до пандемії можливості подорожувати були найкращими в історії. За останнє десятиліття надзвичайно спростилися правила в’їзду до багатьох країн. Самі подорожі стали доступнішими, комфортнішими. В 90-ті роки навіть американцям була потрібна завчасна віза в Таїланд, а американський паспорт – один із найкрутіших в світі.
От моя перша закордонна країна була Великобританія. Опинився там на початку 90-х, багато поїздив. А тоді ж карти були тільки паперові, довідників обмаль. Скласти маршрут – ціла історія: яким автобусом поїхати, де зробити пересадку? Треба питати людей, все це шукати… Тому коли зараз хтось нарікає на подорожі, мене це справді дивує.
– Для чого їхати в країни типу Бурунді і Еритрея? Здебільшого люди навіть не знають про їхнє існування…
– До речі, і в Еритреї, і в Бурунді є, що подивитися. Еритрея – колишня італійська колонія, там збереглася атмосфера італійського міста середини 20 ст. – рекомендую побувати! Насправді будь-де є, що подивитися. Що цікавого в Сьєрра-Леоне? З усіх країн Західної Африки мені там найбільше сподобалося! Неймовірно красива природа, гарні пляжі і активний розвиток: будують якісні дороги, освіта покращується, багато змін. Звісно, поїздка в такі дупи світу – це певним чином екстремальний туризм. Але він також має право на існування.
Я за фахом історик. Обожнюю дивитися місця, про які колись читав у підручниках! Наприклад, Ліберія – одна з двох країн Африки, яка ніколи не була колонією, а фактично була американським проектом. Туди приїхали звільнені раби зі США. Країна мала стати успішною, але стала однією з найбідніших у світі. Там, до речі, президент – колишній футболіст, грав у ФК Челсі.
Я неодноразово бував на Лазуровому узбережжі Франції, в Лас-Вегасі, зупинявся в багатьох дорогих, розкішних готелях. Я дуже люблю Європу, США і планую ще багато разів туди повернутися. І об’їхати всі штати Америки і більшість тамтешніх нацпарків – це ще один із моїх проектів. Але вони не відміняють поїздки в дупи світу. Навпаки – це загострює сприйняття! Одні лише розкоші – нудно. Я люблю борщ, але не їстиму його 4 рази в день. Треба міксувати. Африка – це як спеція, як карі. Якщо з’їсти ложку – несмачно, якщо додати трохи до страви, підсилює смак.
– Незабаром мрія відвідати всі країни здійсниться. А що далі?
– Хочу побувати у справді важкодоступних місцях, на кшталт Острів Святої Єлени посеред Атлантики чи острови Піткерн — єдина заморська територія Великої Британії у Тихому океані. Також хочу скрупульозно дослідити великі красиві країни типу Австралії, Канади і США. Ну, і якщо я був в Парижі 28 разів, не заважає побувати там 35 разів. Є справді багато місць в Європі, куди я буду повертатися. Наприклад, винні регіони Іспанії, Німеччини та ін. Колись ми виїхали машиною з Києва і детально дослідили винний регіон річки Мозель – від Кобленца до Люксембургу. Коли пандемія закінчиться, обов’язково туди повернуся. Тому що Європа – це близько, доступно і дуже красиво!
Також я люблю круїзи. Був на семи, двічі перетнув Атлантику. Треба і з наметом походити, і в круїз поїхати – все треба спробувати.
– А в які міста ти готовий завжди повертатися? Які вразили найбільше?
– Це однозначно Единбург – столиця Шотландії. Я там жив – це фантастичне місто. Дуже люблю Норвегію, працював там два роки, проїхав її всю. Це справді надзвичайно гарна, комфортна країна, обов’язково поїду туди ще не раз.
Одна з моїх мрій – не лише приїхати кудись як турист, а пожити там якийсь час. Скажімо, в Буенос-Айрес. Він мені дуже подобається: гарна музика, кулінарія, вина, красиві райони. Також у Кейптаун. І хоч зараз у Південно-Африканській республіці починаються складні часи, місто і вся країна дуже цікаві. Азорські острови нагадують рай. Але якогось єдиного раю на Землі немає – їх багато. І навіть найкращий з раїв набридає.
Світ пізнається через знайомства з людьми, історію, культуру, напої, страви. Я люблю знайомитися з місцевими. От зараз у Мозамбіку пощастило заприятелювати із чоловіком, який показав столицю зовсім з іншої сторони. Сам ті місця ніколи б не побачив. І я б хотів зараз повернутися в Мозамбік, хоча раніше, можливо, ні. Тому що там уже маю знайомих, із якими цікаво було б провести час.
– А була така країна, в якій ти спитав себе: “Що я тут роблю?”
– Це Північна Корея. Я саме так і подумав, і це трапилося вперше в житті. Привіз місцевим половину великої валізи подарунків. От що хотів би я отримати в подарунок в радянській дійсності – жуйки, кулькові ручки, цигарки Мальборо (хоча не курю), запальнички. Населення Північної Кореї живе за межею бідності і помирає з голоду. Наприкінці подорожі я плакав. Так, справді текли сльози… Розумів, що для моїх гідів – містера і місіс Пак (це найпопулярніше прізвище там) – почалася сіра реальність. Вони з іноземцями жили в найкращих готелях, показували найкращі місця. Але тур закінчився, я їхав далі в Китай – для мене казка продовжувалася, але для них ні.
– Ми згадували рай, але коли мова йде про Північну Корею і деякі інші країни, я одразу уявляю собі пекло. Пекло на Землі теж існує…
– Так. Наприклад, це Гаїті. Насправді прекрасна країна, багата ресурсами. Але от туди я точно не хочу повернутися – суцільний стрес навіть просто приїхати, не те, щоб жити. Таке враження, що заражаєшся ним від місцевих. На тебе одразу всі звертають увагу, починають щось втюхувати, напосідати, наїжджати, якщо відмовляєшся. Коли я повернувся з Гаїті в Домініканську республіку, подумав: “Ох, слава Богу!”.
– Колись я дайвила біля Борнео, і інструкторка-швейцарка говорила тоді “Запам’ятай ці моменти. На планеті не так багато місць для занурення, настільки прекрасних, як це”. Тільки згодом я зрозуміла, що вона мала на увазі – що після найкращого складно полюбити звичайне. А у тебе є відчуття перенасичення? Наприклад, от дивишся на водоспад, але без задоволення. Бо уже бачив Ніагару, Ігуасу та водоспад Вікторія і тепер ніщо з ними не зрівняється.
– Так, це три найкрасивіші водоспади світу і я їх всі бачив. Був 5 разів на Ігуасу – дуже подобається, це для мене водоспад №1. Під час поїздки на човні до Ігуасу я одного разу так намок, що телефон 2 дні не працював. А гроші і паспорт розвішував на мотузочку сохнути. Людина може дивитися безкінечно на вогонь, воду і як хтось працює. Так от водоспади не набридають. Крім того, намагаюся їхати в різні сезони, бо країни дуже змінюються. Наприклад, Японія. Зараз, коли зацвіли сакури, і восени, коли почервоніє листя у кленів – це ж зовсім інші Японії! І потім треба розуміти, що коли ти у 25 років у Парижі, і коли в 40 років – це два різні Парижі.
– Маю на увазі, що часом люди, які бачили Анхель, найвищий водоспад світу, приїхали на водоспад Шипіт, нарікають, що можна було б часу не гаяти.
– От я приїжджаю в своє Немішаєве під Києвом і свідомий того, що тут не французький Сан-Тропе і не мексиканський Канкун. Але воно моє. Не треба очікувати від водоспаду Шипіт могутності і сили водоспаду Вікторія. Шипіт маленький, камерний, він по-своєму красивий. Це різні відчуття і не треба завищувати очікування. Я літав біля водоспаду Анхель і там теж є нюанси. Він поки до землі долетить, весь розпорошиться. І так само хтось скаже: “Та що там той Анхель!”. Але ми пам’ятаємо, що це найвищий водоспад світу, тобто місце унікальне, його треба побачити. І Шипіт теж треба. І Париж – це Париж, а Гонконг – це Гонконг. Вони різні за відчуттями, за ритмом, за всім – але в усьому знаходимо переваги і кайфуємо.
– Знаю, що одним із важливих пунктів у подорожі для тебе є кухня. Розкажи будь ласка про екзотичні страви, які куштував, і страви яких країн стали улюбленими?
– Обов’язково куштую місцеву кухню і неодмінно пробую місцеве пиво. Маю друзів, які збирають пивні етикетки – завжди привожу їм нові екземпляри. І також дуже люблю білі вина, особливо сорту Рислінг. У винні регіони, де росте цей сорт, на кшталт долини Мальборо в Новій Зеландії чи долини Рейну в Західній Німеччині, я завжди готовий повертатися. До речі, в екзотичних країнах типу Індії, В’єтнаму, Зімбабве теж є виноробні – тамтешнє вино теж куштував.
Щодо їжі я не консерватор, але ніколи не спробую собаку, кота, дельфіна і мавпу. Це таке емоційне. А все інше можу спробувати. Їв м’ясо змії, варана, крокодила, різних антилоп, кита, таргана, рибу фугу. Уточню, що це було законно, і в тих країнах, де цих тварин їдять традиційно.
В Ефіопії от нещодавно спробував сире м’ясо. Знайомі в шоці. Мовляв, як ти можеш, там же антисанітарія. Друзі, тут треба дивитися на обставини. Ресторан повинен бути справді хороший, де дотримуються чистоти. Фарш повинен бути справді свіжий – його їдять протягом 30 хв після приготування. У Франції та Бельгії їдять тартар – страву зі свіжої телятини, і це чомусь нікого не шокує. До речі, ефіопи дуже зраділи, заповажали. Ця страва – частина їхньої культури, і я наче віддав їй шану.
Окремо згадаю японську, корейську та інші кухні, де багато морепродуктів. Вони завжди свіжі, смачні – від вилову до столу десь година. Опісля вдома не можеш їсти заморожену подобу креветок чи кальмарів. Дуже люблю устриці. Ви здивуєтеся, але їх вирощують у всьому світі, а не лише у Франції чи Ірландії. Наприклад, я пробував устриці на Мадагаскарі, в Намібії, ПАР, Марокко, Норвегії, Ісландії, Голландії, Австралії, Новій Зеландії, Філіппінах, Чилі, Аргентині, США, Канаді, і навіть у Північній Кореї. Там їх чомусь вирішили полити керосином і підпалити, щоб мушлі відкрилися.
– А які світоглядні висновки ти зробив після стількох років у дорозі?
– Колись у супермаркеті Гонконга я побачив, як працівник розставляв металеві банки з пивом та колою догори ногами. І спитав, чому він це робить. На це отримав відповідь: “А яка різниця? Вони ж не падають”. І справді – яка різниця? Ви тільки подумайте: як стереотипно ми мислимо! І думаємо, що тільки наша точка зору правильна. Ми навіть не допускаємо, що може бути по-іншому. По-іншому – не означає неправильно.
А ще один випадок – із Нової Зеландії. Одна з найкращих тамтешніх команд з регбі називається All Blacks. Вони носять чорні форми і танцюють перед початком матчу ритуальний танець хака (ми писали про цей танець тут). І от вони хотіли взяти участь в Чемпіонаті світу з футболу-2022 в Катарі. Але ніколи туди не поїдуть. Чому?
Тому що вони грають в регбі. А в Катарі – Чемпіонат світу з футболу. Який висновок? Команда All Blacks – дуже крута. Але грає в іншу гру: в них іншої форми м’яч, інша кількість гравців, інше все. Це не заважає тисячам людей ними захоплюватися. Нам усім треба бути лояльнішими до інших. До тих, кому подобається щось відмінне від наших уподобань.
І взагалі, що більше я подорожую, то більше розумію: я нічого не знаю. В 90-х я здавався собі дуже крутим: уже ж і у Великобританії був, і в Норвегії був, і навіть в Тунісі вже був. Але тепер розумію, як багато ще незбагненного є на планеті! Скажімо, інший колір шкіри, інший зовнішній вигляд людини мене зовсім не турбує. Мене цікавить її особистість, цікавлять теми, які ми можемо обговорити, який досвід отримати разом. Всі ми гомо сапієнс: однаково хворіємо, однаково вмираємо, маємо схожі проблеми.
Зараз я усвідомлюю, що моя країна – не найгірша у світі. Так, не найкраща. Але і не аж настільки жахлива! Також тепер розумію, наскільки маленька та вразлива наша планета. Як швидко можна порушити баланс і уже через 10 років те, що бачиш зараз, зникне. Оце цінування моменту приходить з роками. Плюс подорожі дуже прочищають мозок. Кілька разів в моєму житті були важкі періоди, коли відходили близькі люди. Я полетів тоді в США, взяв машину напрокат і поїхав по нацпаркам Юти, Аризони, Середнім Заходом. Це допомогло пережити втрату. Дуже рекомендую цей спосіб перезавантажитись!
– Як готуєшся до подорожей?
– Все є в інтернеті. Навіть якщо мало інформації про якусь “дупу світу”, можна знайти контакти гідів на місці. Вони допоможуть із організацією. Також я завжди завантажую офлайн-карти і ставлю там позначки. Звісно, візи роблю завчасно. До речі, в останні роки в Африці пройшла візова революція. Багато країн почали видавати онлайн-візи. Першою це зробила Ефіопія, а багато африканських країн на неї орієнтуються. І тепер потрапити у Бенін, Сьєрра-Леоне, Південний Судан, Кенію, Гвінею стало просто. А колись за візою в Гвінею я літав в Берлін. Почалася боротьба за туристів, бо вони везуть гроші. І це чудова тенденція!
– Щоб контактувати з людьми на місцях і загалом для комфортної подорожі потрібно знати мови. Скільки мов ти знаєш?
– Звісно, англійську. Розумію і читаю всіма скандинавськими мовами. Трохи іспанської та французької. Коли був у Македонії, розмовляв там сумішшю польської, російської, чеської і словацької. І мене питали: “А яка це мова? Бо ми все розуміємо”. Угорською знаю десь із 1000 слів. Я взагалі вважаю: що більше мов знаєш – то краще. А сучасний світ робить нас дедалі більше ледачими. Якщо в країні буду більше ніж 3 дні, купую місцеву сім-карту з виходом в Інтернет. І навіть якщо авто-переклад із Google Translate ніхто не розуміє, можна знайти фото того, що потрібно. Так було у мене в Мозамбіку: шукав скрепку, а ніхто не розумів це слово з перекладача. Мова жестів та навички малювання теж часом можуть знадобитися.
– Питання, яке всіх хвилює: скільки коштує активно подорожувати?
– Найдорожчий регіон для подорожей – це Океанія і Африка. Логістика – дорого, немає великого вибору авіакомпаній. Є один літак, який коштує стільки. І ти або летиш, або ні. Минулого року я виділив на Океанію €10 тис. І вже зважаючи на цей бюджет, планував деталі.
Те ж саме з Африкою. Є дуже дорогі країни – це Сомалі і особливо Південний Судан. Три дні в Судані коштували $2 тис, а в Сомалі – $1,5 тис. Внаслідок мало розвиненої інфраструктури такі от ціни. Людей, які працюють з іноземцями, небагато і їхні послуги не дешеві. Дуже дорогі готелі: ціна за ніч починається з трьохзначної суми в доларах. При цьому якість готелів дуже посередня – як дві зірки в Європі. Чому так? Південний Судан – молода країна, в якій триває воєнний конфлікт. Більшість іноземців – представники дипломатичних та миротворчих місій у відрядженнях. Тобто за них платять. Також у деяких країнах (наприклад, в Сомалі) за протоколом турист обов’язково має найняти воєнізовану охорону. Справа в тім, що там іноземців викрадають і вимагають викуп. Коли сомалієць бачить іноземця на вулиці, він думає, що от йде валізка зі $100 тис. Суму заплатять родичі чи посольство.
Поїздка в Антарктиду коштувала $5+тис. Крім того, це був один сегмент великої поїздки Латинською Америкою. Ми пливли через Атлантику з Європи на круїзному кораблі до Бразилії, потім переліт до Еквадору, тоді до Чилі, і далі. Загалом 3 місяці і десь $10 тис. Насправді не так і дорого, зважаючи на масштаб подорожі. Круїз тоді був дешевий – лише $400 за двох! Це був осінній період, коли кораблі переганяють з Європи в басейн Карибського моря. І це вже вдруге я купив трансатлантичний круїз за такі гроші. Тобто не сайту Lowcost.ua розповідати, що бувають справді надзвичайно вигідні пропозиції і подорожувати можна дуже дешево! Плюс я чимало літаю по роботі і завжди збираю бали авіакомпаній. І от завдяки ним переліт із Сан-Франциско на Гаваї обійшовся $16 – лише аеропортові збори.
– Ким же ти працюєш, щоб мати і часову, і фінансову можливість подорожувати?
– Сьогодні працюю незалежним експертом в сфері автобізнесу. А раніше – у великих західних компаніях: Tenneco (автокомпоненти, елементи підвіски), NRF (системи охолодження), в компаніях Lego і Mattel (іграшки). Я виводив їх на ринок пострадянського простору і забезпечив багатомільйонні обороти. Оце саме пригадав, як робили поставку великого контейнера з конструкторами Lego в Грузію. І в Данії автоматом написали адресата “Georgia, USA”, а не “Georgia в значенні Грузія” – ніхто в той час про таку країну і не чув. І – зник контейнер, в Грузію не приїхав, знайшли його тільки через 3 місяці в США…
– Які сувеніри привозиш з поїздок?
– Привожу цікаві маски на стіни, пивні етикетки. Раніше – сувенірні чашки для чаю. А коли їх назбиралося більше 200, припинив – це така пилозбірня, немає сенсу. Часом привожу монети чи купюри. Магніти – тільки, якщо справді щось унікальне. От із Вануату привіз красивий.
Також маю традицію надсилати рідним та друзям із різних країн листівки. Цій традиції уже більше 30 років. І вона переривається тільки тоді, коли в країні немає пошти. Наприклад, у Сомалі я таки знайшов одну листівку, але там не було пошти. Тому марки я купив у сусідній країні Джибуті і це був такий привіт два в одному. В Південному Судані не було взагалі нічого – ні пошти, ні листівок, ні марок. Я три дні товкмачив своєму провіднику: вкрай необхідно їх знайти. Але він навіть не розумів, про що йдеться. Бо там такого поняття не існує. Щоправда одну марку в Південному Судані таки випустили – я знайшов її в Інтернеті.
А от в Гватемалі прекрасні листівки, справді красиві. Але там немає пошти. Вона просто закрита, а марки не випускають вже років 5.
– Часом, навіть якщо надішлеш листівку, ще не означає, що адресат її отримає. Я колись відправила з Індонезії листівки, вони тільки через 3 місяці прибули в Україну.
– Це правда. Найшвидше дійшла листівка з Ісландії. В Україні її отримали через 3 дні! А найдовше йшла листівка з Москви. Я зупинявся у пафосному готелі “Балчуг Кемпински” і залишив листівки консьєржу. Так от вони йшли з Москви 8 місяців! І взагалі не дійшли надзвичайно красиві листівки з Британських Віргінських островів. Але там саме в той час був буревій, імовірно, поштову скриньку здуло вітром.
Розмовляла Дарка Горова
(всі фото з особистого архіву Костянтина Ліорека)
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер, Viber або читайте наш канал у Telegram!
