Богдан Логвиненко сидить в офісі Ukraїner і розповідає про плани на 2021 рік. Команда поїде в закордонну експедицію, працюватиме над ще одним фільмом, новими книгами, а також над мобільним додатком про внутрішній туризм. Це буде провідник серед текстів та відео Ukraїner, який допоможе скласти маршрут на карті. Очі Богдана горять, він говорить із запалом: “Хочу служити суспільству заради його розвитку. Мене це страшенно драйвить, я від цього заряджаюся!”.

Проект Ukraїner – його ідея. Спочатку він вкладав туди свої гроші і працював за ідею, без зарплати. А зараз це – найвідоміший проект про наші цікаві і маловідомі місця, людей, промисли і звичаї; про все те, що цікаво туристу в Україні. Поступово з розповідей про це Ukraїner перетворився на велике медіа про Україну. Його матеріали використовують МЗС та Мінкульт. А красиві, добрі, щемливі відео Ukraїner транслюють у поїздах “Інтерсіті”, у торгових центрах та громадському транспорті Чехії та Польщі. Вони змінюють негативне реноме України закордоном, а головне – думку українців про самих себе.

Логвиненко був у багатьох країнах, в деяких довго жив. Разом із тим, він також один із небагатьох, хто об’їздив в Україні майже все, тому поговоримо ми про внутрішній туризм, зараз саме це – тренд. Скільки коштують експедиції Ukraїner, ТОП-5 маловідомих, але потенційно цікавих об’єктів в Україні, чого не вистачає внутрішньому туризму, що думають про Україну іноземці, для чого подорожувати під час пандемії, що хорошого в українських дорогах, ресторанах, сервісі, вині та як зібрати 2 млн грн в інтернеті.

Довідка Lowcost.Ua

Антропологічно-етнографічні експедиції Ukraїner охоплюють 16 історичних регіонів України — від Слобожанщини до Волині, від Закарпаття до Таврії. Результатом цих розвідок стали понад 200 виданих історій на сайті, дві книги: Ukraїner. Ukrainian Іnsider та її аналог українською, документальна стрічка Ukraїner. The Movie, серія Амбасадори (відомі творчі українці стають неформальними провідниками містами, де свого часу прожили багато років), серія документальних репортажів Національні Спільноти (25 відео), серія про фермерство (деякі історії отримали по 1,5 млн переглядів), про Голодомор (120 свідків + 4 пояснювальні відео), про Крим, проект про зелені інновації, історії успіху про Об’єднані Територіальні Громади, історії українців, які живуть закордоном і творять в українському контексті.

– Які зараз, на твою думку, тенденції у внутрішньому туризмі?

– Він все ще дуже споживацький. Люди досі переймаються, де зупинитися, що поїсти, що подивитися нашвидкоруч, не заглиблюючись в суть. Тоді як у світі це вже давно про цікавий досвід і емоції, які ти не можеш помацати чи забрати з собою – лише пережити і запам’ятати. Не коли ти приїхав із організованою екскурсією, швиденько пробігся з екскурсоводом і вийшов через магазин. А коли ти приїхав і занурився в тему з місцевими. І під час такого local experience твій вплив на інфраструктуру, на місцеву культуру, на екологію мінімальний – ти просто береш участь у чомусь цікавому з місцевими. В Україні прикладами такого туризму є святкування Маланки в Красноїльську, Чернівецької області, коляда на Різдво в Криворівні, волонтерство на сироварнях, виноробнях. Щороку такий різновид туризму стає дедалі популярнішим. Наш стрім із святкування Маланки 2 роки тому подивилися 1,5 млн. людей, в піковий час онлайн було 15 тис. глядачів.

– Якщо говорити не про минулий, карантинний рік, а про тенденцію десятиліття, внутрішній туризм стає дедалі популярнішим, погоджуєшся?

– Справді, українці починають жити в своєму контексті. Днями я читав цікавий допис про те, що коли ми споживаємо чужий, не український контент, нас немає вдома. Дивимося російські серіали, слухаємо російську музику – ми не вдома, не усвідомлюємо, ким ми є, які у нас цінності. І це ж стосується внутрішнього туризму.

– Яка подія, на твою думку, призвела до росту внутрішнього туризму?

– Думаю, це сукупність деяких чинників. Хтось почитав статті у вас на сайті, хтось побачив наш продукт… Продовжують, звісно, шокувати коментарі під відео на кшталт “А це що в Україні?”. Люди з такими відгуками не закінчуються! І ти думаєш: “Ну от в яких контекстах ви взагалі живете?”. Для нас багато історій вже настільки звичні, що навіть банальні. Ми часом думаємо: “Не знімаємо, бо це вже банально”. А виходить історія і люди пишуть: “Це справді у нас таке є?”…

Це при тому, що ваші відео отримують сотні тисяч переглядів, плюс є тревел-групи в Instagram і Facebook із велетенськими аудиторіями, купа сайтів на тематику подорожей, окремі рубрики на загальноукраїнських каналах, у яких теж дуже велике охоплення. І все одно з’являються люди, які думають, що Україна – це лише Львів, Одеса, Київ, а більше нічого цікавого.

– Бо вони не вдома! Вони живуть в уявному світі, який сприймають через чужу призму, через російський контент, через “Орел і Решка”. Одного разу я бачив випуск із Афін, в якому ведучі цієї програми перші 5 хвилин випуску розказували про загниваючу Європу, як там все погано. Це виглядало, як шматок пропаганди Кісєльова в тревел-передачі. І ми хочемо в ЄС, хочемо бути як ЄС, але при цьому дивимося російський контент, який зовсім про інше. Бо ж французьку, німецьку, іспанську чи польську і досі мало-хто знає.

– А чого ще не вистачає внутрішньому туризму в Україні?

– Мені не вистачає міжрегіональних маршрутів і співпраці між туристичними об’єктами в областях, наприклад, між центром і малими містами в регіоні. От анонсували днями пішохідний маршрут Camino Podolico, який активізує приватний бізнес на Поділлі. Є деякі питання до організаторів, але загалом це хороша ідея.

Також бракує справді цікавих, пригодницьких, дослідницьких маршрутів Україною. Ті, що уже створені, або для заможних людей, або щось стандартно-банальне.

Читайте також  Валерій Ананьєв ходить пішки до океанів: «Ми запхали себе в ці багатоповерхівки і думаємо, що живемо, та це не життя».

– Чи потрібно взагалі розповідати про цікаві місця в Україні, особливо природні? Часто вони цнотливі і автентичні, але, ймовірно, більше не зможуть такими залишатися, якщо прийде туристична орда.

– А ти хочеш жити в музеї чи в Зоні відчуження? Нам треба шукати, як формувати культуру людей і інфраструктуру в тих місцях, але ми не можемо зупинити цей процес. Треба брати на себе лідерство! І ми в своїй роботі теж керуємося цим принципом. Не знімаємо про дерева чи каміння, але про лідерів, які роблять свою справу. І відповідальність лідера розуміти, що люди, які приїдуть, не завжди будуть вихованими, висококультурними і спокійними. Вони будуть різними і з ними треба вчитися працювати.

– Як вважаєш, чи справді найбільшою проблемою для туризму в Україні є погані дороги?

– По-перше, я не вважаю, що дороги в Україні погані. Так, вони в незадовільному стані, якщо мова йде про невеликі міста чи села. Але за останні років 7 практично всі основні траси стали цілком пристойними. Інша тема, що в деяких областях при владі надзвичайно корумповані чиновники, і там справді з дорогами ніякі зміни уже давно не відбувалися. За моїми спостереженнями, найгірші дороги в Миколаївській області. Наприклад, Одеса-Вознесенськ – це треш, її треба з нуля будувати.

– А що думаєш про сервіс в Україні, порівнюючи із закордоном?

– Ти розумієш, українець через свою невіру в себе особисто, не вірить, що в усій країні загалом може бути щось хороше. В закладах Києва, багато-де у Львові і подекуди в Одесі та Харкові надзвичайно хороший сервіс – це реально світовий рівень. Я багато поїздив, але не бачив жодного міста світу крім Києва з таким різноманіттям кухонь, за таку смішну ціну, з настільки хорошим сервісом і щоб справді смачно!

Якщо ж порівнювати сервіс у маленьких містах і селах у нас, та скажімо, на Сицилії, десь глибоко в Іспанії, Греції, Франції – це один, такий собі, рівень сервісу. І з ним теж можна жити. За весь час наших експедицій, я не можу згадати жодного випадку, коли б нам нахамили, чи якось образили, чи щось нас сильно обурило. Це щодо ресторанів, а плюс останнім часом відкриваються багато концептуальних, хороших готелів. Разом із тим, я бачив, як українці зупинялися в дешевих хостелах і вимагали, образно кажучи, чай в постіль.

– Це теж таке цікаве явище, притаманне людям із постсовкового простору.

– Так. І це зважаючи, що у нас же майже ціле сторіччя нормальною практикою було жити в хостелі: плацкартні вагони, комунальні квартири, зацофані общаги! І коли ми скаржимося на сервіс, може варто згадати, наскільки гірше ми жили ще зовсім нещодавно. І в які дизайни квартир роблять навіть зараз.

– А що б ти сказав людям, які критикують українську кухню і вино?

– Я б із ними не говорив. З людьми, які не відкриті до пізнання нового, які не хочуть навіть спробувати інше, немає, про що говорити. От у нас є футболки, які робить один із найкращих виробників в Україні, з дорогої тканини і за вищу ціну. А до цього ми купували футболки в Бангладеш, вони коштували дешево, але були справді поганої якості. І хтось скаже: “Клас, яка гарна якість!”. А хтось обуриться: “А чого так дорого?”. І те ж саме з вином, кухнею і всім на світі. Якщо ти заплатиш зараз трохи більше за цілком пристойне українське вино, то згодом воно стане кращої якості і ти будеш у виграші. Що більше людей подорожуватимуть Україною, то кращими ставатимуть пропозиції для них. Буде з’являтися вільний ринок і конкуренція.

Читайте також  Пілот SkyUp Павло Гридін: “Відрив від смуги, політ, посадка літака - це інші емоції, яких не отримати на землі”

Я взагалі помітив, що любов до внутрішнього туризму пов’язана не стільки з самим туристичним потенціалом і сервісом, як з сприйняттям дійсності у людини. “Всепропальщикам” в принципі складніше живеться. І насправді з критиками України і внутрішнього туризму взагалі не перетинаюся. В моїй бульбашці всі кудись їздять, всі задоволені, купують українське. От львівський підприємець Юрій Назарук із “Холдинг емоцій “!FEST” подивився наше відео з Бессарабії. Поїхав туди, побував у Нацпарку “Тузлівські лимани”. Зараз у Нацпарку деякі труднощі і днями в “Авіація Галичини”, яка входить у “!FEST”, розробили футболки на їхню підтримку: прибуток піде на благу справу.

– А який український регіон твій улюблений?

– Під настрій. Але мабуть, найчастіше хочеться поїхати в Карпати. І ще майже через день хочеться поїхати в Крим. Крим досі болить. Думаю, що після деокупації півострова треба буде переїжджати туди надовго. Тому що деокупація – лише на папері, але по факту територія, яка роками цілеспрямовано зачищалася від будь-яких проявів українського, ще не скоро знову такою стане.

– Як думаєш, є якесь місце чи місто, переоцінене з точки зору туриста?

– Не впевнений, що такі місця взагалі є… Але, можливо, це ГК “Буковель” і пляжі Одеси влітку.

– А який твій особистий ТОП-5 маловідомих, але потенційно цікавих об’єктів в Україні?

– Маріуполь, який все ще “не вистрілив”, але це дуже круте місто. Надзвичайно цікавий Кривий Ріг. Коли я організовував іноземним музичним гуртам тури Україною, Кривий Ріг завжди викликав найбільше захоплення. Також назву Дніпровські кручі – від Києва до Черкас купа красивих місць. І це Поліський заповідник або сусідній Нацпарк “Прип’ять-Стохід”. Античне місто Ольвія, Станіславські кручі у Північному Причорномор’ї – красиві і мало відвідувані місця.

This slideshow requires JavaScript.

– Як щодо ТОП-5 маловідомих, привабливих місць для іноземців?

– Це знову буде Кривий Ріг. Це вузькоколійки на Заході України. Це гуцульські промисли, на кшталт ліжникарство та інші. Це давній промисел отримання лісового меду з колод – бортництво на Поліссі. І це гастротур по Києву.

– А правда, що іноземні туристи обирають різні об’єкти в Україні, залежно від менталітету? Ви бачите статистику по відео – кого які теми цікавлять?

– Це справді так. Наприклад, австрійців і німців більше цікавить тема вузькоколійних залізниць і все про техніку. Чехи люблять Закарпаття, у них спільне історичне минуле. Поляки цікавляться українською етнікою, фольклором і фермерством. Британці люблять всі промисли і матеріали на кшталт “100 фото України”. І також англійською дуже популярна серія “Амбасадорів” із етногуртом “ДахаБраха”. Грузинською люблять дивитися про українське вино. І безперечно, всі наші історії про національні спільноти цікаві в тих країнах, де живуть національності: українські поляки цікаві в Польщі, албанці України – на Балканах і тд.

– За твоїми спостереженнями, іноземцям в Україні більше подобається подорожувати, чи вони все ж залишаються незадоволеними?

– Звісно, подобається! Скільки я не зустрічав іноземних туристів, найчастіше вони говорять, що це дуже недооцінена країна. Жодного разу ніхто не сказав, що жахливо. Коли я возив Україною музичні гурти, вони отримували дуже символічні гонорари. Але я їм обіцяв, що це буде цікава подорож. І майже всі вони хотіли повернутися знову!

– А ще з приводу відгуків інших хотіла запитати, чи маєш особистий ТОП відгуків, які залишили під вашими відео?

– Наш улюблений коментар – це: “Хороша історія, але, на жаль, в ній не знайшлося місця для Ісуса”.

Але найбільше я люблю відгуки від самих героїв відео, які опісля більше повірили в себе, чи їхній бізнес пішов вгору, а вони уже планували на заробітки їхати. Одного разу до мене звернулися з FILM.UA. Вони бачили нашу історію з Карпат і захотіли акторам фільму, який саме знімали, подарувати по ліжнику. Я зазвичай таким не займаюся, але от саме в цьому випадку вирішив допомогти. Та сім’я ліжникарів, плюс ще їхні сусіди екстрено ткали ліжники, щоб встигнути до закінчення зйомок.

А згодом ще був інший випадок на цю тему. Звернулися дизайнери, які шукали контатки ліжникарів для якогось мистецького проекту. Через рік я був на виставці дизайну в Стокгольмі і випадково потрапив на презентацію килимів, де один невеликий виріб коштував €8 тис. І от читаю під одним килимом історію створення і розумію, що його якраз створили за мотивами тієї експедиції дизайнерів, яким я давав контакти українських ліжникарів у селі Яворів.

– А чи доводилося тобі знімати щемливі чи шокуючі історії, після чи протягом яких виступали сльози?
Якщо чесно, я дуже сентиментальний, і таке досить часто буває. Ну от одне відео, коли реально текли сльози, називається “Музей із пляшок”. Це історія про звичайного дідуся з Поділля, який збирав пляшки і згодом побудував із них музей села. Він зібрав там історію всього села, переписав історію кожного роду і має цілу книгу з усіма даними. Це надзвичайно масштабна і скрупульозна робота, яка мене дуже вразила.

– Скільки коштує одна експедиція?

– Залежить від багатьох чинників. Наприклад, чи є спонсори, які забезпечують харчування, чи нас приймають місцеві мешканці. Бо найчастіше живемо в героїв сюжетів – це зручно і логістично, і дає можливість зняти більше та якісніше. Герої можуть звикнути до нас і в такий спосіб зникає бар’єр. Перші експедиції у 2016 році коштували 30 тис. грн, зараз це десь до 100 тис. грн. Це в середньому 20 днів для 4-5 людей.

– І вже вдруге ви збираєте мільйон гривень на експедиції серед своїх глядачів.

– Так. Скидають і по гривні, і тисячами – одного разу скинули 25 тис. грн. А найбільшим благодійним внеском стала наша основна експедиційна машина Land Rover Discovery Sport. Спочатку це була безвідсоткова позика особисто мені від одного з наших благочинців. Через деякий час він вирішив повністю передати цю машину Ukraїner. Єдина умова: якщо ми її продамо, отримані кошти підуть на розвиток проекту.

І звісно, наш щорічний запит значно більший за мільйон. А ідей у нас – взагалі на десятки мільйонів. Зараз важко повірити, що ми починали на ентузіазмі. Я взагалі вкладав в Ukraїner свої гроші, а першу зарплату отримав тільки через рік-півтора. Але я на таке ніколи в житті не зважав. Не бачу іншого сенсу життя, ніж робити проекти, які несуть позитивні зміни! Мене це страшенно драйвить, цим підзаряджаюся! Хочу служити суспільству заради розвитку, змін і відкритості. Цілі на кшталт “заробити грошей”, “купити круту техніку” мені далекі – я таке ніколи не зрозумію. Бо це ж лише інструменти досягнення цілей.

This slideshow requires JavaScript.

– Деколи в соцмережах з’являються дискусії на тему “для чого подорожувати під час пандемії?” – у вашому випадку їздити в експедиції. Це справді неоднозначне питання. Для чого?

– Ми щороку відчуваємо, що запізнилися на років 20-30. Якби ми почали знімати історії, в яких фіксуємо традиції, раніше, встигли б зберегти значно більше. За останні кілька десятиліть українці втратили надзвичайно багато того, що вже ніколи не відтворити, і що не було жодним чином зафіксовано. І коли мова про свідків Голодомору, яким близько 100 років зараз, то вони йдуть у засвіти щомісяця. Тобто було вкрай важливо їхати в цю експедицію саме у 2020 році, навіть незважаючи на карантин. Якщо ж країна закрита на карантин, уряд обмежив переміщення і відвідування багатьох місць, тоді туристам справді краще почекати.

Окреме питання, що діяльність багатьох інституцій потрібна так чи інак. Ми не можемо всі сісти в капсулу і вийти з неї, коли вірус зникне. І так само не можемо штучно стримувати глобалізацію, до якої відносяться і переміщення великих людських мас. Натомість ми можемо думати про те, яким чином захистити здоров’я, звичаї, локальних виробників, які потерпають від глобальних тенденцій. Якщо туристи дотримуються карантинних вимог і не порушують вимоги уряду щодо подорожей, не бачу в поїздках нічого надзвичайного – це вибір кожного. Люди ходять у спортзал, в перукарню, в офіси, життя продовжується і для когось подорожі – його важлива частина чи навіть необхідність.

This slideshow requires JavaScript.

– Тебе часто називають промоутером України, хоча планів ним стати не мав. Як тобі в цій ролі? І чи не дратує, що ви насправді робите роботу кількох профільних Міністерств, яку вони не виконують?

– Український культурний фонд, який підпорядковується Мінкульту, дає гроші на наші проекти. А ми – віддаємо свій продукт усім державним установам, які цього потребують. Приміром, наші відео презентували Україну на різноманітних туристичних, книжкових, економічних виставках і форумах у Давосі, Фракфурті, Бейруті, Пекіні тощо. Це нормальна практика розвинутих суспільств. Хороші, потрібні ініціативи дублюються і державними інституціями, і бізнесом, які підтримують один одного. Ми за співпрацю!

Щодо промоутерства України, то ми даємо можливість всім, хто живе закордоном, хто дружить з іноземцями чи багато подорожує, використовувати наші матеріали і промотувати Україну. Не безпосередньо я приніс відео Ukraїner у торгові центрі і громадський транспорт у Польщі і Чехії, де їх крутять, але вони самі їх вибрали. І це не я знімав, монтував, придумував нові формати – це все зробила наша команда, частиною якої мені пощастило бути.

Дарка Горова

 

Підтримати проект

Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:

Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!

Завантажити більше пов'язаних статтей

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Зверніть увагу

Пілот SkyUp Павло Гридін: “Відрив від смуги, політ, посадка літака – це інші емоції, яких не отримати на землі”

Ми лише чуємо їхній голос, зовсім рідко бачимо, і майже ніколи не дякуємо, а насправді піл…