Продовження репортажу з Нової Зеландії. Перша частина була про Північний острів: найцікавіші природні красоти, найвищі вулкани, дивовижні печери з синім світінням, танці і татуювання маорі та, звісно, знаменитий Хоббітон. Цього разу – про Південний острів: фантастичні птахи та абсолютно неймовірні історії, як їх всією країною рятували від вимирання, папуги-хижаки, які живуть в снігу, мальовничі Південні Альпи, всесвітньо відомі вина, “Золоту лихоманку” в Новій Зеландії та де можна спробувати намити золото зараз, а також дивовижний напівкоштовний камінь гудлетіт.
Paganel Studio – організатори авторських експедиції у найвіддаленіші та найекзотичніші місця планети. Тури Паганелів середньою вартістю в €3500 бронюють на рік наперед. Засновники та ідейні натхненники – сімейна пара з України Ольга та Андрій Андреєви. З подорожей вони завжди привозять багато фото- та відеоматеріалів. Фільми Paganel Studio отримали більше 150 нагород на міжнародних кінофестивалях в усьому світі. Lowcost.ua продовжує співпрацю з Паганелями – ми друкуємо цікаві та яскраві репортажі з експедицій авторства Андрія Андрєєва.
На Південному острові холодніше і більше гірських пейзажів, тому будуть вершини, походи, льодовики. Рано вранці машина покрита кіркою льоду, на вулиці в досвітній час -4°C. Якщо погода ясна, вранці з’являються неймовірно красиві тумани, які з особливою магією застеляють всі долини. Щойно карантин послабили, новозеландці масово відправилися подорожувати своєю країною. В горах повно народу, у вихідні дні готелі забиті повністю.
Один із найвідоміших і найкрасивіших пішохідних маршрутів на Південному острові вважається Rob Roy (Glacier) track. Він йде до однойменного засніженого піку Роб Рой у Новозеландських Альпах та входить у десятку найкрутіших треків Нової Зеландії. 1280 метрів набору висоти від автомобільної стоянки і ось такий підсумок на фото для повного щастя.
Дві третини Нової Зеландії – це фермерські поля, де здебільшого пасуться вівці, а ще третина – це незаймані ліси, гори, національні парки, насправді дуже велика територія. У деякі місця неможливо потрапити, це зони суворо охоронюваного ландшафту, де відновлюють популяції рідкісних тварин. Наприклад, популяцію нелітаючого папуги какапо – в парку Фьордленд на острові Резолюції (названий на честь корабля капітана Кука). Там знищили всіх ввезених дрібних хижаків (горностаїв, щурів, опосумів та ін.), які харчувалися яйцями нелітаючих птахів, внаслідок чого деякі з них опинилися на грані вимирання, а тепер відновлюються.
Птахи Нової Зеландії
До появи людини на островах Нової Зеландії не було звірів. Коли ця земля відокремилася від материка Гондвана, в ізоляції тут жили лише птахи і комахи. Наприклад, колись на цих островах мешкали метрові нелітаючі м’ясоїдні папуги – гігантські страусоподібні моа висотою під 3 м. Свого часу знищили популяцію гігантського орла хааста, розмах крил якого був 2,5 м. Він був одним із найбільших птахів-хижаків епохи, а остаточно зник із появою європейців. Зараз у Новій Зеландії мешкають шість видів пінгвінів, а недавно вчені знайшли залишки викопного пінгвіна, який був зростом із людину.
Навіть сьогодні Нова Зеландія – це царство птахів. Вони тут всюди, всіх форм і забарвлень. Багато підпускають до себе майже впритул. Один із найдивовижніших – гірський папуга кеа, який занесений до міжнародної Червоної книги. Це дуже розумний і допитливий птах, який навіть може похазяйнувати в машині на стоянці, поки її власники гулятимуть горами: любить витягати з авто всеможливі резинки, дзеркала, пластмаски, особливо часто вивалює вміст сміттєвих контейнерів на землю.
Кеа – єдині папуги, що живуть і розмножуються на висоті 1500 м. і вище. Вони не бояться холоду. Птахи дуже грайливі, люблять перекидатися в снігу або приймати ванни в щойно розталих калюжах. Але у холодну погоду збільшується витрата калорій на обігрів тіла, тому в раціон папуги входить будь-яка доступна їжа, навіть яйця і пташенята інших птахів, харчові відходи зі столу людей, трупи тварин. Це єдиний папуга – хижак! Раніше м’ясо не було частиною раціону кеа. Лише з появою європейців, які завезли в Нову Зеландію худобу, під час голодних зимівель птах спробував овече м’ясо і став хижаком!
Це м’ясо так припало птахам до смаку, що вони стали сміливо нападати на отари. Відбувалося це здебільшого так: на спину тварині, яка відбилася від своїх, стрибав кеа і міцним дзьобом виривав клаптики вовни, поступово добираючись до шкіри. Спочатку вівця нічого не підозрювала, але, відчувши біль, починала бігти, намагаючись скинути хижака. Тим часом папуга уже настільки розкльовував рану, що врятувати тварину було неможливо. Від страху та втоми вона втрачала орієнтацію і гинула.
Насправді такі епізодичні атаки на отари овець не приносили значного збитку, але сильно обурювали фермерів і врешті стали причиною для масового винищення цих папуг. У 1986 р. вівцеводи припинили вбивати кеа в обмін на грошові компенсації від уряду країни.
Це такахе – один із найрідкісніших птахів на Землі. Їх залишилося всього 400, і тільки 70 із них живуть у дикій природі. Голова і горло такахе – насиченого чорного кольору, дзьоб – яскраво-червоний, шия і груди – фіолетові, а спина – зелена з смарагдовим відливом. Крила і пір’я у верхній частині хвоста – сині, а внизу – білосніжні. Справжня жар-птиця!
Такахе вважалися вимерлими до 1948 р., коли дослідники випадково виявили кількох живих представників виду. З того часу в збільшення популяції уряд вклав сотні тисяч доларів. У 2015 р. в Новій Зеландії був великий скандал: місцеві мисливці, яких найняли для відстрілу австралійських султанок, що сильно розплодилися, помилково застрелили відразу 4-х дуже рідкісних такахе. Убиті птиці – становили приблизно 5% всієї світової популяції. Для порівняння з іншими рідкісними видами: 5% популяції – це, наприклад, 160 тигрів або 93 панди. Голова асоціації мисливців хотів “зробити собі харакірі” та його відрадили.
Історія відновлення популяції такахе – довга і терниста. Кілька разів мисливці ловили поодинокі екземпляри, але з’їдали їх ще до приїзду науковців. І от особливо затятий орнітолог Дж.Б. Орбелл поклявся знайти живу такахе, у 1948 р. вирушивши на пошуки в одну льодовикову долину високо в горах. І йому пощастило! В абсолютно непрохідних місцях він таки знайшов декілька представників виду. Щойно стало відомо про воскресіння такахе, уряд Нової Зеландії негайно закрив для відвідування весь район, прилеглий до місць їх проживання (2 тис. км кв.). Навіть зараз потрапити туди можна, лише маючи підписаний багатьма відповідальними людьми дозвіл.
Історія продовжується далі, тому що ворогами такахе є не тільки люди – їх яйця поїдають завезені на острови щури, ласки, горностаї і опосуми, яких складно відстежити. Вирішили організувати спеціальний заповідник, в якому птахи перебували б під повним контролем людей, і перевезти туди частину яєць із полонини. Коли прийняли таке рішення про перевезення яєць такахе, довго не могли вирішити, як саме це зробити, щоб не втратити останніх представників виду. Справа в тому, що потрапити в долину непросто, а вже вийти з неї, та ще й з неушкодженими пташиними яйцями, зберігаючи необхідну для них температуру, практично неможливо. І тоді у орнітологів народився геніальний план: запросити для участі в перевезенні… карликових курей-бентамок, які схожі за розмірами до такахе.
Відібрали найбільш терплячих, флегматичних бентамок, яких саджали на яйця в невелику коробку, ретельно закривали і починали над цією коробкою всіляко знущатися: штовхали, перевертали, кидали на підлогу, перевозили в машині та літаку! “Перемогла” одна курка, яка залишилася сидіти на яйцях навіть тоді, коли коробка випадково впала з даху автомобіля на землю і покотилася в глибоку канаву. Коли пакунок відкрили, курка і раніше сиділа на яйцях і не збиралася покидати свій пост.
Після такого подвигу її урочисто включили до складу майбутньої експедиції і яйця перевезли в заповідник. Але тоді з’явилася нова проблема: ця бентамка так і залишилася доглядати за молодими такахе, але вчила пташенят добувати їжу, як своїх рідних курчат: ритися у землі, шукати і клювати здобич. Такахе ж годують пташенят по-іншому – вони тримають їжу в дзьобі, а дітлахи скльовують те, що стирчить із боків. Тому людям довелося вигодовувати курчат самим, наколюючи мух та черв’яків на вістря олівця і підносячи впритул до їхніх дзьобиків.
Туї – це ще одна дивна птаха, яке мешкає в Новій Зеландії. Першого разу, коли ми з Олею побачили туї, вирішили що у неї на грудях – якийсь роздутий білий міхур. А потім зрозуміли, що це два красивих білих пір’ячка. Довго спостерігати за туї якось не було нагоди, але одного разу ми зняли будинок на кілька днів на Західному узбережжі Південного острова. І господиня розповіла, що поруч живуть багато туї і вони дуже люблять ласувати яблуками. Коли ми вранці прокинулися та побачили біля годівниці цих красивих птахів, радості не було меж. Весь день ми провели з фотокамерами, знімаючи їх на фото і відео.
Захід Південного острова Нової Зеландії
Захід Південного острова – одне з найкрасивіших і найдикіших місць в країні. Мало людей, неймовірна природа – нацпарки, ліси, засніжені піки новозеландських Альп, незайманий доісторичний ліс, океан. От як виглядає ранок у прекрасних новозеландських Альпах. Попереду дві найвищі вершини Нової Зеландії: гора Кука і гора Абеля Тасмана.
Мілфорд Саунд – це відкритий для відвідування, невеликий фіорд у найбільшому національному парку Нової Зеландії – Фіордленд, площею майже 13 тис км кв. Решта території закрита для відвідування, бо тут відновлюють ліси і популяції рідкісних птахів.
У фіордах живуть новозеландські морські котики, пінгвін Вікторії, а також субтропічні губки, молюски та корали. Тут знаходиться найбільша в світі колонія чорних коралів. Озера, що знаходяться на території Фіордленда – найглибші в Новій Зеландії, а гори сягають висоти до 3 тис м. Навіть зараз це один із найбільш важкодоступних районів країни. З 1990 р нацпарк входить до списку ЮНЕСКО.
Південні Альпи – загальна назва гірського масиву, що простягнувся вздовж західного узбережжя Південного острова. 17 вершин гряди піднімаються на висоту більше 3000 м. Найвищою з них є гора Кука (мовою маорі – Аоракі). Ось кілька цікавих фактів про неї:
- її висота у багатьох енциклопедіях та довідниках – 3764 м, але з допомогою високоточних GPS-даних у 2013 р. встановили, що зараз ця цифра інша – 3724 м. У 1991 р. з вершини зійшло понад 10 млн м куб. гірських порід, снігу і льоду, після чого її висота зменшилася аж на 10 м, а в наступні десятиліття льодовиковий покрив постійно піддавався ерозії і знову зменшився.
- у кінотрилогії Пітера Джексона “Хоббіт” гора Кука “зіграла роль” Одинокої гори, в якій засів дракон Смауг.
- прийнято вважати, що першим європейцем, який побачив гору, був британський мореплавець Джеймс Кук, тому її так і назвали. Насправді це був голландський дослідник і купець Абель Тасман у 1642 р. (на його честь нарекли другу за висотою вершину Нової Зеландії – гору Тасмана).
Золота Лихоманка в Новій Зеландійї
Свого часу Нова Зеландія пізнала Золоту Лихоманку. Насправді корінне населення – маорі – прекрасно знало про те, що в цих краях є золото. Однак вони його зовсім не цінували: метал цей м’який, без практичного застосування. Але з приїздом європейців тема пошуків золота стала актуальною і в 1861 р. всі “захворіли”.
Ми з Олею побували на старовинній золотоносній копальні в районі відомого містечка золотошукачів Хокітіка, яке спеціально зберегли для майбутніх поколінь. Там можна поблукати серед старовинних будинків із автентичними інструментами золотошукачів минулого, зайти до церкви, покататися старою залізницею на такому ж древньому поїзді. І, звісно, помити золото точно таким же способом, як і колись. Заняття це веселе і цікаве.
У розпал лихоманки в Хокітіка було 72 готелі і майже не було жінок. В ті дні «дике Західне узбережжя» мало репутацію місця, де панує беззаконня, і стало принадою для різних диваків та бажаючих легкої наживи. Золотошукачі зберігали в таємниці будь-яку інформацію про свої копальні, всіляко заплутували дорогу до них, розпускали помилкові чутки, щоб відвадити конкурентів від багатих ділянок. З тих пір пройшло більше століття, але Хокітіка продовжує залишатися містечком, в якому працюють безліч магазинчиків із золотом, а лотки і інші пристосування для видобутку там можна легко купити чи взяти в оренду. У цих місцях миють золото і зараз.
Для вільного відвідування відкриті 17 ділянок видобутку золота. До них, як правило, приїздять туристи та люди з відповідними хобі. Можна використовувати тільки найпростіше обладнання – лотки і лопати. Для видобутку в будь-якому іншому місці потрібен дозвіл, і сьогодні в країні їх видали близько 400 шт.
Найбільший злиток золота, знайдений у цих місцях, важив 3.09 кг і отримав назву Dear Roddy (Шановний Родді) в честь тодішнього міністра з видобутку копалин. Вважається, що золото Західного узбережжя НЗ вважається одним із найчистіших у світі – його частка у злитку досягає 94-98%. Крім золота, ці місця багаті і напівкоштовними каменями: нефритами, опалами і унікальними гудлетітами (goodletite). Вони трапляються тільки тут і ніде більше на Землі.
Камінь Гудлетіт
Гудлетіт – справжній унікум. Його ще називають рубіновим каменем. Природа створила незвичайну комбінацію корунду, сапфіра і турмаліну. Різкий контраст яскравих синіх, зелених і малинових барв створюють враження нереальності і якийсь штучності. Особливо цікаво камінь виглядає в ювелірних виробах, а свою назву отримав на честь Вільяма Гудлета, який його вперше знайшов.
Вина Нової Зеландії
І звичайно, Нова Зеландія славиться виноробнями з легендарної долини Мальборо. Якраз на мій день народження нам випала нагода пожити кілька днів у Мальборо і продегустувати місцеві вина, деякі з них входять в 1% кращих вин планети. Вдумайтеся! – в 1% кращих вин. Один винний критик сказав: “Жодна інша область у світі не може зрівнятися з Мальборо в Новій Зеландії, яка є найкращим місцем у світі для вирощування винограду сорту Совіньйон Блан”.
У регіоні Мальборо сухий клімат, мальовничі пейзажі та прекрасні вина. Назва регіону походить від тепер неіснуючої провінції Мальборо, яку назвали на честь Джона Черчілля, першого герцога Мальборо, генералісимуса і державного діяча, нащадками якого були Вінстон Черчілль та принцеса Діана Спенсер. Між гірськими масивами останньої, північної частини Південних Альп простяглася довга, родюча долина вздовж річки Вайрано. Тут знаходиться столиця Мальборо місто Бленхейм.
У 1873 р. шотландський фермер-винороб Девід Херд посадив тут першу виноградну лозу. Вона стала початком виноробної історії регіону. А через сто років, незважаючи на опір місцевих фермерів і представників лісової промисловості, в долині почався виноградний бум. У 1978 р. подружня пара Ніл і Джуді Ібботсон створили тут виноробню Saint Clair Estate wines. Перші вироблені ними вина з сорту Совіньон Блан підірвали винний ринок світу, відразу завоювавши золоту медаль на міжнародному конкурсі.
Зараз у регіоні під виноградною лозою 20 тис. га – це дві третини всіх виноградників країни. Сприятливе поєднання прохолодного повітря і великої кількості сонячних днів з малою кількістю опадів + родючі грунти дають можливість створювати дуже хороші вина. Важливу роль грає також відносна близькість океану і принесені з вітром солі і мінерали, які впливають на грунт і на дивовижні смакові якості винограду. Головні сорти: Совіньйон Блан, Піно Нуар, Шардоне. Тут дeсятки виноробних господарств, ми з Олею вибрали 4 з них – на більше вже б не вистачило ні сил, ні часу.
Спочатку у нас за планом були Saint Clair Estate (по праву зачинателів і через те, що їх Sauvignon Blanc Wairau Reserve 2019 р. вважається кращим у світі!). Далі була чудова виноробня Cloudy bay зі своєю колекцією Совіньон різних років, а також виноробні Whitehaven і Wairau River, які теж роблять неймовірні вина. Крім Совіньона, з нами далі в подорож по країні поїхали кілька пляшечок Ріслінга та Трамінер.
(фото – Ольги та Андрія Андрєєвих)
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!
