Наша сім’я – великі прихильники Південно-Східної Азії, уже багато років ми їздимо туди на зимівлю. Однією з останніх побачених країн у регіоні стали Філіппіни. Дорога туди далека і виснажлива, тому ми її постійно відкладали на “якийсь інший раз”, а цього року таки доїхали.
Країна розташована на майже 8 тисячах островах в західній частині Тихого океану. Їхню точну кількість встановити неможливо, тому що в результаті постійної вулканічної діяльності з’являються нові острівці і зникають деякі старі. Філіппінські пляжі вважаються одними з найкрасивіших на планеті, але їхати в такі далі лише заради них, як на мене, недоцільно. На Філіппінах чимало цікавого, але і островів багато, тому поїздку сюди краще розбити на декілька етапів, або запланувати її довгою. Ми вирішили поділити на частини і для початку вибрали найцікавіший регіон – центральний.
Цікаві факти про Філіппіни:
– Філіппіни названі на честь короля Іспанії Філіпа. Це третя найбільша у світі та єдина в Азії католицька країна. Також це одна з найбільш густонаселених країн планети. А її столиця Маніла відтак – одне з найбільш густонаселених міст світу. Люди живуть навіть на кладовищах! На могилах своїх родичів – безкоштовно, оренда у родичів інших померлих – кілька доларів на місяць.
– У воєнний час філіппінський прапор перевертають догори ногами і червоний колір опиняється вгорі.
– Ця країна – один із найпопулярніших напрямків для секс-туризму. Разом із тим, там тільки нещодавно з’явилися презервативи. Також на Філіппінах офіційно не існує процедури розлучення.
– У банках і великих магазинах на Філіппінах чергують озброєні поліцейські.
– Знаменита іграшка йо-йо, флуоресцентна лампа, антибіотик еритроміцин винайшли на Філіппінах. Як і караоке! Це вже опісля воно перекочувало у відносно сусідню Японію. Філіппінці і справді постійно співають або слухають музику.
– На Філіппінах красивий підводний світ. Тут ростуть майже всі відомі види коралів (488 з 500). Найбільшу перлину в світі (майже 7 кг) теж знайшли на Філіппінах. А знаменитий Туббатаха-риф, де живністю аж кишить, входить до списку ЮНЕСКО.
– Найдорожча, бо найбільш рідкісна мушля у світі Conus Gloriamaris – одна з 12 000 різновидностей красивенних мушель, які ‚водяться‘ на Філіппінах. Тутешні черепашки стали популярними, коли намисто з них одягла Елізабет Тейлор. На замітку туристу: мушлі з Філіппін, як і з більшості морських країн, вивозити заборонено. В аеропортах справді перевіряють, чи немає в багажі заборонених черепашок.
Взагалі Філіппіни – це та країна, в яку треба точно хотіти. Тут чимало цікавого, але і багато недоліків, що можуть суттєво зіпсувати відпустку.
Плюси Філіппін:
– Надзвичайно доброзичливі, відкриті філіппінці з прекрасною англійською. Це друга державна і нею говорять реально всі. Я теж хочу в Україні другу державну англійську!
– Одні з найкрасивіших пляжів світу, дивовижний підводний світ. В філіппінських морях-океанах можна зустріти китів, дельфінів, дюгоней, манта, акул-молотів, китових акул, купу яскравих невеликих рибок, змій, черепах, акули-лисиці – тутешні ендеміки.
– На Філіппінах туристи сплавляються найдовшою на світі підземною річкою (8 км), пірнають із китовими акулами і дивляться в природних умовах на наймімімішніших звірят на світі – довгоп’ятів (тарсієрів). І це той фантастичний досвід, тільки заради якого треба сюди приїхати.
Мінусів на Філіппінах значно більше:
– Далеко летіти, реально край континенту. Найоптимальніший переліт – Emirates або Qatar Airlines з однією пересадкою.
– Половину поїздки ви проведете в дорозі, навіть якщо виберете лише кілька островів. Дороги погані, сполучення мало розвинуте, плюс пробки, плюс переправи-перельоти з острова на острів.
– Українцям потрібна віза. Її роблять у Консульстві в Музейному провулку за 40$. Часом там не вистачає бланків, тому за візами відсилають у посольства за кордоном.
– Їжа не смачна. Про це часто пишуть на туристичних форумах про Філіппіни. Я теж не пригадаю ще якоїсь країни, де було настільки ж несмачно. Вегетаріанцю на Філіппінах – рис, фрукти та струнка фігура. Або шукати житло з кухнею.
– Як для Азії, дуже навіть недешево, більшість цін вищі, ніж в Україні, при цьому сервіс ніякий. Багато сміття, мало цікавинок крім природних. Нічого унікального, практично все, що є на Філіппінах (крім природи) – запозичене у когось.
– Країна знаходиться в так званому Тихоокеанському вогняному кільці і підвладна всім стихійним лихам. Тут часто трапляються тайфуни, виверження вулканів, цунамі та землетруси. І це реально проблема. Коли ми вилітали з Києва, на Філіппінах пройшов сильний тайфун, а коли прилетіли, почався ще один. Ми були змушені скасувати бронь 3 ночей на одному з островів, тому що через нього саме проходив черговий тайфун.
У переддень виверження найменшого на світі вулкану Тааль на Філіппінах, який від столиці Маніли усього в 60 км, ми встигли вилетіти звідти на малайзійський острів Борнео. Наступного дня тамтешній аеропорт і інші поблизу закрили, евакуйовували населення. Така країна – два тайфуни і виверження вулкану за один тільки місяць.
Єдине, за чим, на мою думку, треба їхати на Філіппіни – це природа. І до того ж любити її треба так сильно, що відсутність комфорту не заважатиме насолоджуватися її унікальністю.
Чудові коралові сади, кольорові риби, змії, підводні слимаки і чимало черепах – всі персонажі мультфільму ‚У пошуках Немо’, уся краса тропічного рифу і одразу біля берегів багатьох філіппінських островів. Відкрити п’ятирічному сину прекрасну планету підводного плавання – було однією з цілей поїздки сюди. Дітям у такому віці ще не можна плавати з аквалангом, але пірнання з трубкою цілком достатньо, щоб зачаруватися по вуха. Особлива крутота – косяки сардин у 10 метрах біля берега.
Мабуть, найцікавіша туристична атракція на островах – пірнати до китових акул. Це найбільші риби планети, життя яких втім залежить від найдрібніших організмів – від планктону. Як і інші важковаговики, китова акула – добродушна вегетаріанка, абсолютно безпечна для людини і інших звірів. В’єтнамські рибалки називають її «Ка Онг» – «Пані Риба».
Найбільше я хотіла, щоб Пані Рибу на власні очі побачив наш син. Поплавати поруч із таким гігантом – досвід на все життя і одне з найкрутіших вражень на Філіппінах. На відео, яке ми зняли під водою, є момент, коли акула пливе прямо на Данила, роззявивши рота, в якому він може спокійно поміститися. І от вона пропливає повз – цятки і смужки – пропливає – плавці і зябра – пропливає, пропливає – 34 тонни спокою, 20 синьо-сірих метрів, підводний автобус – продовжує плисти і от нарешті хвіст. Акула ліниво махає хвостом на прощання і розчиняється в блакитному кольорі. За нею пливе ще одна – всього 6 рибин. Часом припливають до 20!
У 1980-их полювання на китових акул на Філіппінах було поширеним явищем, їх убивали сотнями. Рибалки приманювали акул особливим видом креветок – риби реагували на нього, як коти на валеріану. У 1998 році країна прийняла закон про заборону ловлі, продажу, транспортування, знищення, експорту китових акул – мертвих або живих. Акули все ще плавали біля берегів Філіппін, але зустріти їх в дикій природі – рідкісна удача! І от власник одного дайвінг-центру заплатив рибалкам, щоб ті приваблювали китових акул до його клієнтів. У 2011 році газета Daily Mail опублікувала статтю з фотографіями людини, що їздить на китовій акулі, і туризм у маленькому селі на острові Себу вибухнув.
Зараз вся ця тема поставлена на потік і як кажуть ‚носить масовий характер‘. На цих фото – світанок і кількість людей, які чекають своєї черги. І ще стільки ж позаду мене. А ми наївно думали, що от приїдемо о шостій і матимемо вільний день опісля.
Лінія в морі неподалік берега – це човни, в кожному десь 15 любителів підводного світу. Вздовж цієї лінії на легких човнах ходять рибалки, які розсипають у воді прикорм – щодня з 5:30 до 12:00 год. В цей час сюди припливають: акули – кормитися, люди – на них дивитися. Група туристів у масках і з трубками занурюються біля човна, на якому вони припливли, а акули плавають вздовж за рибалками, які розсипають прикорм.
Те, що насправді тут все не так райдужно, я зрозуміла уже, коли приїхала. По-перше, місця в човнах продаються порціями. Ми приїхали о 6:30 і всю першу партію уже продали. Більшість місць скупили перекупники, які мають блат у білетерів, а потім впарювали зі своєю комісією. У туристів вибору немає: бажаючих дуже багато, у всіх розпланована програма далі, умов для чекання теж немає. Плавати з китовими акулами на Філіппінах – одна з візитівок країни, на березі стоїть реально півсвіту. Бардак і корупція в цьому місці неприємно вражають.
По-друге, це звичайно, втручання людини в екосистему, яке ЗАВЖДИ має негативні наслідки. На початку усіх просять не торкатися акул, але згодом виявляється, що акула сама торкається людей, її хвіст зачепив мене, Данила і, наприклад, дівчину з нашого човна на відео. Бактерії на шкірі людей непритаманні акулам, вони вразливі до інфекції під час близького контакту. Також акула ненароком може вдарити човен, випрошуючи чергову порцію прикорму, тому деколи рибалки відштовхують рибин ногами – а це знову зайвий контакт із ними.
Надмірне тертя об борт човна з рибалкою – причина багатьох ран китових акул. На цьому атракціоні немає жодної рибини без шрамів, і у нових акул вони з’являються менш ніж через тиждень після початку годування. Регулярне харчування китових акул означає для них, що човни і люди – це їжа. Тепер вони активно наближаються до усіх човнів, не в змозі розрізнити їх, а повинні натомість уникати. Можливо, вони також атакуватимуть будь-які інші човни з надією отримати чергову порцію прикормки.
Тварини настільки звикають до годування з човнів, що вже не хочуть мігрувати далі. А саме в інших місцях відбувається їхнє розмноження. До того ж замість того, щоб мігрувати разом із поживним і різноманітним планктоном, китові акули тепер їдять лише один тип їжі, яка тільки частково задовольняє їхні харчові потреби.
Отака інша сторона медалі. Думаю, ця інформація не вплине на рішення більшості туристів зануритися з китовою акулою, і таки справді – зустріч із таким звіром дуже вражає. Але важливо робити вибір усвідомлено. Я наприклад, цього всього раніше не знала. Імовірно, вирішила б тоді пірнати з аквалангом у місцях міграції акул і сподіватися на несподівану зустріч. Ефект тоді був би реально ВАУ!
Деталі:
Атракція знаходиться біля містечка Ослоб, є мітка в гугл-картах. Краще приїхати туди якомога раніше, ще перед світанком. Можна самостійно, або ж за посередництвом багатьох турфірм із міста Себу, Моалбоал чи сусідніх островів. Офіційна ціна:
занурення з аквалангом (спорядження оплачується окремо) – 800 грн;
занурення біля човна в масці (жилети і маски входять у вартість) – 500 грн;
спостерігання з човна – 250 грн.
На острові Себу є ще одна природна родзинка – трирівневий каскад водоспадів Кавасан. Це справжня філіппінська перлина, туристичне пекло і обов’язковий пункт програми для любителів бірюзи, джунглів та екстриму. Можна просто милуватися поєднанням насичених зеленого і блакитного, можна плавати в затоках із прозорою гірською водою або ж піти у екстремальний тур. Там – жилети і каски, стрибки в аквамарин із 10 метрів, тарзанки, природні гірки, як в аквапарках, сірі каньйони, деколи такі вузькі, що треба протискатися, звивисті доріжки в справжніх джунглях. Ми, ясно, пішли.
Погана новина: туристів – не проштовхнутися. Хороша новина: завжди можна знайти свою власну лагуну і організувати там індивідуальне джакузі. Дорога до водоспадів і поміж ними – окремий пункт програми, надзвичайно мальовничо: густа тропічна зелень, ліани заплели все довкола, прохолода і вогкість; мені постійно хотілося влаштувати там фотосесію.
Деталі:
Найближчий великий населений пункт – Моалбоал, він популярний серед туристів. Найпростіше купити екскурсію водоспадами Кавасан в турфірмі там, або безпосередньо біля входу (є мітка в гугл-картах). Самостійне відвідування організувати можливо, але проблематично. Часом на початку маршруту і біля кожного водоспаду сидять наглядачі і перевіряють, чи маєте супроводжуючого гіда. Маршрути відрізняються між собою рівнем складності та часом проходження.
Відвідання острова Себу зручно поєднати з сусіднім островом Бохоль. Там теж є чудеса природи – дивовижні пагорби. Ніхто не знає, як ці конуси з’явилися і чому у них така правильна форма. Деякі однорідно поросли лише високою травою, деякі – уже лісом, втім форма вгадується все одно.
Коли в сухий сезон трава на сонці вигорає, горбики стають схожими на бельгійські трюфелі, і долина, де вони знаходяться, перетворюється на величезну коробку цукерок. Тому пагорби називають Шоколадними і їх можна побачити тільки на Бохолі – це його візитівка і основна туристична принада.
Теорія вчених: пагорби – залишки коралів із дна Прадавнього океану. Місцеві вважають, що це закам’янілі сльози велетня, який втратив кохану. П’ятирічний Данило переконаний, що це хатинки давніх людей, які тут колись жили. А я стою на вершині і міркую, скільки приблизно коралів пішло на один горбик, скільки давніх людей вмістилися б в таку хатинку, і скільки днів я б їла шоколадний трюфель такого розміру?
Деталі:
Оглядовий майданчик посеред пагорбів знаходиться поблизу селища Carmen. Вхід безкоштовний, але платна парковка.
Інша дивина на Бохолі – це довгоп’яти (ще одна назва – тарсієри). Дуже мімімішні пухнастики: крихітні – менші долоні, а хвіст довжелезний, вузькі пальчики з нігтями, як у немовлят. Обіймуть ними якусь гілку, згорнуться в грудочку, такі беззахисні, сидять-витріщаються – очиці, як фари. Тарсієри полохливі, але не беззахисні, навпаки – відчайдушні і волелюбні: не терплять конкуренції і жорстко виборюють серед своїх місце під сонцем, а також не можуть звикнути до неволі. Намагаючись втекти, вони нерідко розбивають свої голови об клітки.
Крім дивовижного зовнішнього вигляду і поведінки, у тарсієрів ще купа цікавих особливостей:
– Це найменші примати на землі і у них найбільші очі відносно розмірів тіла серед усіх ссавців. Якщо б у людей збереглися такі пропорції, наші очі мали б бути завбільшки з яблука. А вага одного ока звірятка більша ваги головного мозку.
– Голова довгоп’ята може повертатися майже на 180° в обидві сторони.
– Вони можуть стрибати на 5 м. А довжина їхнього тіла – лише 10 см!
– Тарсієри «спілкуються» з допомогою ультразвуку.
– Багато-хто вважає, що саме довгоп’яти стали прототипом магістра Йоди з ‚Зоряних воєн‘.
– Це філіппінські ендеміки, офіційно визнані вимираючим видом – їх залишилося всього декілька сотень.
Тарсієри – нічні тварини і вдень сплять або відпочивають. В Центрі спостереження за довгоп’ятами для них майструють невеликі схованки зі зв’язаних гілок і листя та просять відвідувачів не розмовляти. Кожне звірятко вранці приходить ‚на своє місце‘, вони мітять його сечею. На місці Філіппін я б розгорнула цілу компанію, зробила б їх символом країни, як ото з пандами в Китаї – і діло хороше, а яке прибуткове! Але на Філіппінах досі кам’яний вік і інші інтереси. Туристи мліють від цих довгоп’ятів, втім навіть сувенірів толкових нема.
Деталі:
Спостерігати за довгоп’ятами можна в двох місцях – Philippine Tarsier Sanctuary та Tarsier Conservation Area. Зазвичай, туристи вибирають другий варіант, тому що він розташований поруч із іншими цікавими місцями – Шоколадними пагорбами, Bilar Man-Made Forest, тощо.
Ще ми давно хотіли трохи пожити на безлюдному чи якомусь малонаселеному острові. І Філіппіни для цього дуже пасують. З безлюдним вирішили не морочитися, бо з дитиною, а вибрали невеликий – крапка навіть на сильномасштабованій карті. Щоб обійти весь по периметру – 1,5-2 години, офіційно – 1000 будинків, але за відчуттями, наче сотні дві.
Вода у місцевих – із криниці, біля неї і миються, електроенергія – з сонячних батарей, а ввечері кілька годин із генератора, і звичайно, сякий-такий інтернет. Всю їжу і воду для туристів (навіть для санвузлів!), самих туристів, випрану білизну – та фактично все привозять із сусіднього острова, до якого плисти годину. Щоранку у човни загружають багато чорних пустих каністр та фляг з-під питної води, пообіді – розгружають повні.
На Філіппінах немає пір року, тільки сухий та мокрий сезони. І зазвичай, взимку тут ідуть дощі, дощову воду збирають – нею можна митися, щоправда мило змивається довше. Але зараз – глобальне потепління в дії – все стало з ніг на голову, дощів майже немає, доводиться купувати більше води. Відкриваєш кран – звідти капає по крапельці. Виявляється, навіть це – щастя! Залишили кран відкритим, пішли гуляти, через півдня повернулися – третина бака набралася. Можна не вірити в глобальні екологічні проблеми, коли у тебе вдома тепло, тече вода, працює інтернет. Але на отаких малих островах Тихого та Індійського океанів уже всі давно увірували.
Острів‘яни групуються в невеликі самоуправи, на наради збираються в заквітчаних бамбукових будиночках, на вході – табличка, хто голова, хто замісник, а в неділю причепурені спішать до церкви. Порівняно з іншими островами на цьому – чисто, в готелі просять підтримувати місцевих жінок, які приходять робити масаж. Найкрасивіші коралові сади, які ростуть дуже близько до поверхні моря, обгородили, плавати без гіда там не дозволяють – по-перше, заробіток, а по-друге, якщо не оберігати, через кілька років від коралів залишаться лише уламки. Колись тут водилося багато манта, навіть кити були, але на них активно полювали, аж поки нікого не залишилося.
Графік туриста на острові день у день однаковий. Встати зі сходом сонця, поки не смалить, не піднялися хвилі і риби активні – поплавати з трубкою або аквалангом, далі обід і: у мами – сієста, у Данила – урок ботаніки і зоології в тіні на пляжі, чоловік полює разом із місцевими з гарпуном. Ввечері – променад довкола острова, гадання по хмарам і вітру, чи буде сьогодні дощ, знайомство з місцевою культурою, майстер-клас із діставання кокоса з пальми і спільного його розпивання, конкурси ‚хто знайде найкрасивішу мушлю‘, ‚хто зловить краба на скелях‘, і звичайно, захід сонця – завжди о 18:30. О восьмій життя затихає. Ми сидимо на веранді, спостерігаємо за велетенськими летючими лисицями і милуємося Чумацьким Шляхом, не чути: музики, скутерів, інших туристів, безкінечного філіппінського караоке, петард і салютів. Чути – море. Кайф, я за цим сюди і їхала.
Дарка Горова, фото авторки
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!
