Пам’ятаєте той момент у першій частині “Володаря перснів”, коли герої спускаються в Морію? Заходять у Велику залу і відкривають роти від захоплення. Отак і я зараз! Те відчуття, коли глибоко вдихаєш від несподіванки, здивування, збентеження, мову відібрало і залишається тільки видих – ВАУ!!!! Я знаходжуся на одному з найкрутіших туристичних об’єктів України – в соляних копальнях підприємства “Артемсіль” в місті Соледар, Донецької області. Навесні 2021 року тут відкрився новий маршрут для відвідувачів і я приїхала розібратися, в чому ж сіль, а, може, навіть з’їсти пуд солі.
Довідка Lowcost.ua
Індустріальний туризм – популярний напрямок у світі. Ми уже писали про польське підземне царство. Багато колишніх копалень Польщі стали туристичними об’єктами і деякі з них зараз входять у список ЮНЕСКО. Колись у цих шахтах видобували сіль, золото, олово та срібло, а зараз там обладнали чудові туристичні маршрути.
Україна теж має надзвичайно великий потенціал у індустріальному туризмі і уже почала робити перші кроки в його популяризації. Мова, зокрема, про “Шлях, позначений сіллю” – туристичний маршрут на Донеччині, до якого входять об’єкти промислової спадщини регіону. Про один із них – завод ігристих вин “Артвайнері” – ми писали тут.
Оцей раптовий зойк, захоплююче ВАУ не стримати аж ніяк. Група йде в цілковитій темряві, на глибині 250 м під землею і тут раптом вмикають світло. І ти – у здоровенній залі (21 м заввишки), а за нею – ще одна, і ще, і ще. Цілий лабіринт коридорів, переходів, пустот – велетенське, неосяжне місто, зроблене з солі. Ще й під землею! Все довкола – сіль. Стіни з солі, стеля з солі, під ногами шурхотить і хрускотить сіль. Туристи лижуть стіни, щоб перевірити – бо це ж реально в голові не вкладається – набирають чималі брили в торби і кишені. “Беріть, беріть – все ваше, всім вистачить! На найближчий мільйон років безсілля Україні не загрожує – кушайте на здоров’я!”, – приговорює наш екскурсовод Борис Курганов.
Запаси тутешньої солі 13 млрд тонн – це п’ятий показник у світі. Копають її уже друге століття, а викопали тільки 2%. Борис Федорович все приговорює: “Люди, не гребіть сіль у магазинах, коли карантин чи ще якісь катаклізми – тут хватає!”. Страх, що сіль стане раптом недоступною, живий і досі. Вона століттями була рідкістю, двигуном економіки: колись сіль називали «білим золотом», як тепер «чорним золотом» називають нафту. Дороги, якими возили це “золото” в інші країни з часом ставали основними шляхами, на цих маршрутах з’явилися міста. Наприклад, Гальштат в Австрії, Солотвино – на Закарпатті, або от – Соледар у Донецькій області.
Тутешня сіль особливо чиста, практично 100% – натрій хлор, без домішок. “А от дивіться, – показує Борис Федорович, – повторно утворилися нові кристали солі. От вони завжди такими кубиками ростуть: за 50 років виростає кристал 1х1 см. Оцей уже чималий – йому років 300”. А загалом вік солі в цьому регіоні – 280 млн років! 280! Мільйонів! Утворювалися тонни цих кристалів, пресувалися, відкладалися, накопичувалися і от – дев’ять потужних пластів. Три з них зараз розробляють – Надбрянцівський пласт (товщиною 30 м), ми знаходимося в найбільшому, Брянцівському пласті (45 м солі), і під нами ще один – Підбрянцівській (30 м). Тобто 105 метрів вглиб і десятки кілометрів завдовжки чистої солі! Соляні залягання тягнуться аж до Полтавської області.
Це місто з’явилося над найбільш доступними для видобутку покладами. Перший рудник – “Брянцівська копальня” – з’явився тут у 1881 році. Метод видобутку солі тоді називався буровибуховий. В соляному пласті пробурювали шпури, закладали в них порохові патрони з гнітом і підривали. Соляні брили, що відкололися, вантажили у вагонетки, які коні тягнули до шахтного стволу. Потім вагонетки підіймали на поверхню в кліті, яка працювала від парової машини. На поверхні сіль дробили у спеціальних млинах, тоді вантажили у вагони і залізницею відправляли замовникам.
Спочатку в шахту спускали коней, вони допомагали транспортувати соляні брили. Там, у вічній темноті, прохолоді і серед вибухів, тварини жили, з часом сліпли і через кілька років помирали. Єдине джерело освітлення в шахті тоді – це лампи без скла, які горіли від олії та піронафти. А у 30-х роках 20 ст. господарство електрифікували (втім теж вибірково, бо ж який масштаб!).
Зараз до складу “Артемсіль” входять п’ять рудників, всі вони між собою поєднані. Це ще один, підземний Соледар. І він значно більший і цікавіший від звичайного, наземного – загальна протяжність 564 км. Соляні виробітки йдуть все далі і далі, до них треба їздити і чимраз довше. Найближчий видобуток солі з місця спуску під землю – 20 км. Шахтарі їдуть до місця роботи 1,5 год. Спецтранспортом, під землею, в цілковитій темряві. 2 год попрацювали – 1,5 год їдуть назад. “Уявіть, скільки сіль мандрує під землею, перш ніж потрапити на наш стіл!”, – захоплено вигукує наш екскурсовод.
Водії вчаться їздити під землею більше року. На них чекає 100 км підземних трас зі своїми особливостями та знаками дорожнього руху, і всюди темно. Світло вмикають на деяких ділянках лише для туристів, а шахтарі працюють в темряві. Лише з ліхтарями на касках та з увімкненими фарами у машин.
Всі шахти між собою поєднані. Можна з Рудника №1 перейти на Рудник №2 – це кілька годин під землею. “Ту частину розробляли ще вибуховим методом у 19 столітті. Там висять отакі глиби над головою, по тисяч 15 тонн. Ідеш, дивишся вверх – якщо не дійдеш, то вже не дійдеш… І навіть шукать тебе ніхто не піде. Я вам покажу соляну глибу, яка важить 186 тонн – це як 3 залізничних вагона. А там глиби по 15 тисяч тонн! Такий об’єм навіть уявити важко”, – розповідає Борис Федорович.
Родзинкою маршруту є підземна церква. Спочатку це була невелика каплиця Святого Вознесіння, в якій молилися шахтарі-соляники перед робочою зміною і опісля. Зараз – туристичний об’єкт. Екскурсоводи вмикають запис молитовного співу ченців Святогірської Лаври – з такою акустикою це схоже на спів ангелів (підземних, звісно). Брати ноту соль в таких пустотах особливо прекрасно!
Екскурсія коштує 300 грн. Зверніть увагу, що ця атракція користується великим попитом і бронювати її потрібно заздалегідь за телефоном (050) 159-7-555. Також пам’ятайте, що в соляних шахтах постійна температура +14 та що доведеться ходити 2 години по солі, якою вкрита підлога гірничих виробок. Доречно прихопити легку куртку та взути закрите взуття. Допустимий вік (за умови відсутності явних протипоказань) – з 6 і до 60 років.
➡ Адреса: Донецька область, м. Соледар, вул. Чкалова, 1а
Сторінка на ФБ.
Дарка Горова (всі фото авторки)
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram, або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер, Viber або читайте наш канал у Telegram!
