Офіційної статистики немає, але ймовірно, це єдине місто в Європі, куди літаки прилітають майже порожніми, а відлітають заповненими вщент. Пасажири місцевого аеропорту не котять валізи, як деінде, а несуть рюкзаки. І на них висять мушлі. Це місто – Сантьяго-де-Компостелла, столиця іспанської провінції Галісія і зазвичай, сюди приходять пішки. Тут закінчується найвідоміший, найбільший та найстаріший пішохідний маршрут Європи та національна гордість Іспанії – Каміно де Сантьяго або Шлях святого Якова.


На запилених лісових дорогах Португалії, Великобританії, Франції та різних іспанських провінцій сліди мільйонів ніг і всі — в одному напрямку. Якщо подивитися на карту, то ці дороги сходяться в одній точці і на мапі це дуже нагадує мушлю. І звісно, не випадковість, що мушля — це також символ одного із найшанованіших святих християнства, двоюрідного брата Ісуса Христа, апостола Якова. Його мощі знаходяться в Сантьяго-де-Компостела, він вважається покровителем Іспанії.

У 1993 році Шлях святого Якова перестав бути лише релігійною пам’яткою, а став загальносвітовим надбанням — по Каміно ідуть люди з усіх континентів, тепер він знаходиться в Списку ЮНЕСКО. І це одна з його найдивовижніших пам’яток, тому що вона нематеріальна.

Неможливо прилетіти в Сантьяго-де-Компостелла і зрозуміти, що таке Шлях. Ні, треба йти з рюкзаком по 20-30 км щодня протягом 2-5 тижнів, натерти не один болючий мозоль, мокнути під дощем і страждати під палючим іспанським сонцем, мало спати, несмачно їсти, незручно митися, щодня облаштовувати побут і врешті сказати: «Я такий/-а щасливий/-а!». Нелогічно, але правда — це однозначно найкрутіший пункт у спадщині ЮНЕСКО! Він живий і я теж його частина, бо одного разу влилася в один із цих людських потоків і пішла в двотижневу подорож за жовтими стрілками. І це один із найнеймовірніших маршрутів у моєму житті!

(фото – Дарка Горова)

Історія

Перші паломники на Каміно з’явилися ще в 9 столітті. Уже на початку 12 ст. Шлях святого Якова обладнали остаточно: з’явилися заїжджі двори, церкви, лікарні і навіть цвинтарі для прочан. З новими маршрутами росла інфраструктура для пілігримів, на шляху навіть виникали цілі міста, життя яких залежало і досі залежить від Дороги. В цей же час Папа Римський Калікст II дарував прочанам право на отримання індульгенції, що поставило Каміно на один щабель із паломництвом до Єрусалиму та Риму. Для захисту пілігримів від частих розбійних нападів заснували військово-лицарський орден Святого Якова.

Згодом паломництва майже припинилися внаслідок епідемії чуми, Реформації і політичної нестабільності в Європі. Аж поки у 19-20 ст. Каміно не «відкрили» заново. Найбільшу роль тоді зіграв іспанський священик Еліас Сампедро. Спочатку він захистив дисертацію про Шлях Якова, а у 1984-му разом із однодумцями відновив та обладнав закинуті ділянки Шляху, переміряв кілометраж і найважливіше — зробив маркування.

Одного разу священика допитували в поліції: маркування нагадували знаки забороненої організації басків. «Так, я готую велике вторгнення», — сказав Сампедро. І справді — прийшла багатотисячна армія паломників. Щороку ЗМІ Іспанії пишуть, що кількість пілігримів значно перевищує минулорічні показники. У 2017 дорогою пройшли більше ніж 300 тис. паломників.

Пішу подорож у Сантьяго здійснили в різний час англійський король Едуард I, король Єрусалиму Іоанн де Брієн, італійський святий Франциск Ассізький, фламанський художник Ян ван Ейк, бразильський письменник Пауло Коельо, символічно – Папа Іоанн Павло II та Ангела Меркель разом із прем’єр-міністром Іспанії. Дорогу навіть планують обладнати для людей із обмеженими можливостями.

Маркування шляху

Одне з найдивовижнішого на Дорозі — це маркування: жовті стрілки і мушлі морського гребінця. Дорога святого Якова змінила архітектуру цілого регіону. Мушлі всюди: це декор на парканах і будинках, ручки-мушлі, плитки на асфальті-мушлі, свічники в церквах у формі мушель, мушлі зі святою водою для благословення. На моєму рюкзаку теж висить мушля. Я купила її в церкві Діви Марії-Паломниці, храм якої має форму мушлі.

Жовті стрілки теж реально всюди — кожні 5-10 м, на розвилках завжди в кількох місцях — на асфальті, на паркані, на стовпі — а там, куди йти не треба, хрестик. Жовтий колір видно навіть у сутінках і легко помітити в темряві з ліхтариком. А коли ти, знесилений, волочишся останні кілометри до місця ночівлі, життєдайний жовтий наче дає сил.

З мого щоденника, день 1:

«У мене небагато часу, тому я вибираю йти в Іспанію з Португалії — 280 км за 12 днів. Перший етап дороги — мальовничий і пахучий. Початок в Порто і 25 км вздовж Атлантичного океану. Берег дуже нагадує Балтику: піщані дюни, рослини-сухостої, багато чайок, маяки, ресторанчики зі столиками повернутими до води.

Я йду зручним дерев’яним настилом, одне рибацьке селище перетікає в інше, сьорфери сидять на дошках і чекають хвилю. Дорога вздовж океану — один із улюблених прогулянкових маршрутів місцевих, вони бажають мені «Бом каміньйо» (Гарної дороги), і це перші з мільйона таких побажань на Шляху — дуже радісні і натхненні.

Я пропускаю вказівник і, повернувшись на Шлях, зустрічаю німця Яніка. Поки ми ще не знаємо, що станемо хорошими друзями і пройдемо Каміно разом».

Побут пілігримів

Зараз на Шляху 15 маршрутів, майже всі вони добре промарковані і побут пілігримів на них досить гарно організований. На ніч паломники зупиняються в альбергах — дешевих, але добре обладнаних хостелах. Правила муніципальних альберге: тільки для паломників, тільки на одну ніч, бронювання заборонене — хто перший прийшов, той місце і отримав. І буває, що місць всім не вистачає. Ціна 5-7€. В приватних дорожче – 10-30€, хоча і комфортніше. Деколи трапляються дуже хороші притулки за пожертви. Постіль дають одноразову, плюс всі сплять у літніх спальниках. Випрати речі можна самостійно у спеціальних місцях, або ж за 1-3€ в пралці і за таку ж ціну автоматично посушити. Часто доводиться спати на двоярусних ліжках, але Каміно — це не про комфорт чи 5 зірок.

На фото — декілька інших, а також найбільший і найкращий альберге, в якому я зупинялася. Він знаходиться в старовинній будівлі семінарії з прекрасним видом і привітним персоналом. Паломники розташовуються на трьох поверхах, є величезна їдальня, кухня, навіть власний супермаркет та банкомат. Ліжка, на щастя, одноповерхові, ціна 11-13€ за ніч.

Більшість ресторанів на Шляху пропонують меню пілігрима. Це комплексний обід за 6-10€: перше, друге, напої/вино і кава. Порції великі і є можливість вибрати з кількох варіантів. Плюс в супермаркетах сонячної Іспанії багато дешевих та смачних манго, авокадо та іншої екзотики.

З мого щоденника, день 3:

«Я ледь повзу — надзвичайно болить кістка в п’яті і купа мозолів. І врешті чудом знаходжу місце в невеликому приватному альберге, де майже всі пілігрими — німці. Вони оточують мене турботою та увагою: Отто приносить чудодійний крем для ніг, Бернадет ділиться особливим пластирем, хтось дає порошок магнезії, щоб не боліли м’язи, льодяник від кашлю, щоб освіжити горло, хтось наливає молодого вина і всі розпитують, розпитують, розпитують — про Україну, про мене, про сім’ю.

Португалка Фернанда готує для всіх поїсти і того вечора я розумію, що насправді означає «розділити з кимось хліб» — стати дуже близьким, майже родиною. Як, виявляється, зближує спільний прийом їжі за одним столом! Всі міряються мозолями, показують фото своїх дітей та онуків, розказують, хто скільки разів уже ходив Каміно, багато жартують: найсмішніші веселощі, які ми згадуємо потім всі дні — це говорити німецькі слова в гавкаючій манері, гримаючи кулаком по столу.

А коли всі в захопленні розходяться, я раптом розумію, що анітрохи не втомлена, що уже думаю німецькою, яку колись добре знала. Що заіржавілі коліщатка знову крутяться, і що я легко видобуваю німецькі слова з найдальших закутків свого мозку, а вони, виявляється, сиділи там весь цей час і чекали, коли покличуть. Який дивовижний механізм — людська голова! І який неймовірно прекрасний орган — людське серце!»

Як і коли іти?

Більшість пілігримів подорожує пішки; дехто на велосипедах; зовсім рідко – на коні або на віслюку (як наприклад, британський гуморист Тім Мур). Окрім релігійних паломників, дорогою Святого Якова йдуть звичайні туристи – спортсмени, любителі походів, ті, хто хоче побути наодинці, відволіктися від звиклого життя чи знайти відповідь на питання, що турбують.

Найкращий час для каміно – весна-осінь. В зимовий період та часом в серпні більшість альбергів закриті. Але паломники все одно ідуть, тож деякі працюють. От, наприклад, список «зимових» притулків на Французькому шляху

З мого щоденника, день 4:

«Я добре підготувалася. Рюкзак важить лише 11 кг і гарно розподіляє вагу між стегнами, грудною клітиною і спиною, креми і зубна паста упаковані в маленькі тюбики, щоб зменшити вагу максимально, немає карт, годинника, нотатника, путівника, гаманця з пачкою готівки, фотоапарата і комп’ютера — їх замінив лише один телефон та шматок пластика; спальник теплий і супер компактний, великий рушник сохне 30 хв і важить лише 100 гр., одяг із надсучасних матеріалів, які не парять, не мокнуть, захищають від усіх можливих катаклізмів, а окуляри – з поляризацією, яка береже мої ясні очі від яскравого сонця. І йти все одно важко!

(фото – Дарка Горова)

Думаю, середньовічним пілігримам було легше — їх підтримувала віра в Бога. І власне, Шлях завжди проходить через церкви: навіть якщо доведеться зробити петлю, жовті стрілки все одно поведуть до храму. Не гортекс, не софтшел і не вібрам дадуть мені сили…»

З ким іти?

Якщо ви не знайшли компанію серед знайомих і не хочете іти наодинці, у спільнотах прихильників Каміно (посилання наприкінці статті) часто з’являються пости про плани пройти шлях – просіться в напарники. Також останнім часом з’явилося чимало гідів, які водять групи по Шляху – шукайте в гуглі.

(фото – Дарка Горова)
Читайте також  Валентин Черненко пройшов пішки з Києва до Лісабона: “Якщо є мрія, треба обов'язково спробувати!”

З мого щоденника, день 5:

«Я не шукала товариства — навпаки. «Ця дорога як медитація», — думала я. — «Буду йти і мовчати, нарешті побуду сама з собою, наведу порядок в голові». Але в Дороги були інші плани, товариство саме знайшло мене і цей варіант теж виявився дуже класним!
Знайомтесь: це наша компанія. Бразильцю Феліпі щойно виповнилося 50 років і замість бучного святкування, він здійснив свою давню мрію — пішов по Каміно. Гроші збирав два роки на кількох роботах. Феліпі дуже добрий, веселий і балакучий. Він завжди в гарному настрої та постійно оцінює, наскільки бразильські сідниці у всіх офіціанток, яких ми зустрічаємо. Феліпі не тільки одразу познаходив ФБ-профілі пілігримів, яких ми зустрічаємо на шляху, взяв контакти вайбера і вотсапа, а й одразу почав з усіма переписуватися.

(фото – Дарка Горова)

Бразилець Ігор уже кілька років живе в Японії. Отримує там ступінь PhD з психології. Виявляється, в Японії є дуже схожий маршрут – Кумано-кодо. Ігор пройшов його поки не повністю, але вирішив продовжити на європейському — маршрути поєднуються. Ми регочемо, що будь-яке нарікання про мозолі, сказане Ігорю, може бути тарифіковане за розцінками японських психотерапевтів. Він неймовірно спокійний, має тихий голос і здається, що немає проблем, а коли каже «Давайте поговоримо про це», — реально хочеться поговорити.

Німець Яннік щойно закінчив навчання і за чудовою традицією європейських випускників, має довгі канікули перед початком входу в матрицю. Він щойно повернувся зі Штатів, де вчилася його подруга-турчанка, зараз йде по Каміно, а через місяць поїде в Азію — в Китай, Корею і Японію. Вони домовляються з Ігорем за нагоди зустрітися в Токіо, а пілігрими з Кореї дають йому багато порад по Сеулу. «Вся Європа — мій дім», — каже Яннік і дзвонить із португальських виноградників в Баварію. В ЄС відмінили роумінг і це об’єднує чи не більше за відсутність візового режиму.

(фото – Дарка Горова)

Ми приїхали на Каміно з різних країн і континентів, ми різних статей, статусу і віку. У нас дуже різний бекграунд, професії і уподобання. Ми уособлюємо всіх людей, які ідуть цією дорогою — такі різні, але насправді такі однакові. І дивовижно, як нам добре разом!»

Паспорт паломника

В кожного паломника повинен бути паспорт. В цьому інтерв’ю для Lowcost.Ua Валентин Черненко, який пройшов із Києва в Лісабон пішки, розповідає, що іспанська поліція не повірила на словах, що він пілігрим, і перевірила, чи має підтвердження.

Паспорт паломника наприкінці Шляху (фото – Дарка Горова)

Без паспорта не пустять у муніципальні альберге і наприкінці не дадуть компостеллу – свідоцтво про здіснення паломництва. Отримати її – середньовічний звичай, який втім дуже популярний і сьогодні. Щоб отримати компостелу, потрібно пройти пішки щонайменше останні 100 км Шляху або проїхати щонайменше 200 км на велосипеді. Докази – печатки в паспорті, 2-3 щодня – в альбергах, церквах, кафе і магазинах по дорозі. Я збирала не абиякі, а тільки найцікавіші і різнокольорові.

За посвідкою завжди стоїть черга — деколи на кілька годин, хоча їх одночасно видають 10-15 працівників Центру пілігримів. Ми прийшли ще до обіду і стояли лише 40 хвилин. На моє прохання працівниця Центру порахувала українців, які у 2017 році прийшли пішки в Сантьяго-де-Компостелла і сказала, що я стала 372-ю!

(фото – Дарка Горова)

З мого щоденника, останній день:

«Башти головного собору видно ще за 5 км від міста і це дуже додає сил. Після невеликих сіл і містечок Галісії Сантьяго здається Нью-Йорком: великі магазини, сувеніри, смачна їжа, всюди щасливі пілігрими — багато уже без рюкзаків і у пам’ятних футболках з жовтими стрілками. Уявляю, яким фантастично прекрасним місто здавалося середньовічним мандрівникам!

(фото – Дарка Горова)

Марокканський султан Алі-ібн-Юсуф, який приїхав у Сантьяго для зустрічі з королевою Кастилії, вигукнув: «Хто цей муж, настільки великий і славний, що християни приходять поклонитися йому аж від Піренеїв та й з далеких країн? Їх настільки багато, що не побачити вільне місце на дорозі, яка веде на Захід».

Ми вливаємося в радісний натовп і швидко доходимо до головної площі — настрій дуже піднесений; на площі неймовірна енергетика — це флюїди всіх пілігримів, які нарешті дійшли, а тепер лежать на бруківці і релаксують.

Якби я прилетіла в Сантьяго, то це був би один із тисяч звичайних соборів, просто велика площа і якісь дивні люди. Але я два тижні уявляла це місце, шукала вказівники, часто промовляла назву і так хотіла його побачити, тому цей собор — величний і прекрасний! Із задоволенням йду туди на кілька богослужінь (вони там майже щогодини) — байдуже, що іспанською, і звісно, спускаюся в крипту до святого Якова — там енергетика взагалі зашкалює: в крипті надзвичайно добре, радісно і легко молитися! В венеційському соборі святого Марка, де знаходяться мощі апостола, теж дуже піднесена атмосфера, хоч тисячі туристів, загорожі та охоронці.

(фото – Дарка Горова)

В тій крипті під вівтарем я розумію, що хочу знову повернутися саме в це місце, а отже хочу знову пройти Каміно, тільки іншим маршрутом. І що кінець однієї дороги — це лише початок іншої. Тому — бон Каміно!»

Маршрути:

1. Французький шлях.
Найпопулярніший і найдовший. Починається у французькому селищі Сен-Жан-Пье-де-Пор і тягнеться на 780 км. Не рекомендований тим, хто хоче усамітнитися.

2. Португальский шлях
Другий за популярністю. Простий у логістиці і порівняно невеликий. Підходить для новачків та обмежених у часі мандрівників. Можна починати з Лісабона, але більшість стартує в Порто.

(фото – Дарка Горова)

3. Шлях до Фістерри
Насправді паломництво не закінчується в Сантьяго, а на “краю землі” – на атлантичному узбережжі. Паломники ідуть до двох селищ біля океану – Фістерри і Мушії. Від Сантьяго це ще 3 дні і 110 км.

(фото – Дарка Горова)

4. Північний шлях (Camino del Norte)
Тягнеться вздовж північного узбережжя Іспанії. Пейзажі надзвичайно красиві, плюс гарні та відомі курортні міста – Більбао, Сан Себастьян та Сантандер. Інфраструктура не надто розвинена. Відстань від Байони (Франція) до Сантьяго 860км.

5. Початковий шлях (Camino Primitivo)
Вважається найважчим у фізичному плані, тому що лежить здебільшого через гори. Але відтак і одним із найкрасивіших. Починається в Ов’єдо і згодом поєднується з Французьким шляхом. Протяжність – 315 км

Більше маршрутів, а також дуже детальний опис російською мовою

Сайт із маршрутами англійською мовою

Україна і рух Каміно

Облаштовані пішохідні маршрути, які пов’язані між собою і зрештою виводять на головний Шлях, є практично в кожній країні Європи. В німецькомовних країнах Каміно називається Якобс Вег, от, наприклад, його опис в австрійському Тиролі.  В маленькій Словенії Каміно – це Якобова Пот, я постійно зустрічала там вказівники з мушлями.

(фото – Дарка Горова)

Найсхідніший маршрут Каміно колись закінчувався в Києві. Як чудово було б відновити його! Вийшов із дому – і пішов по Каміно. Українські пілігрими, які не раз пройшли Шляхом Якова, своїми силами пробують промаркувати Шлях – поки зі Львова до кордону, так, щоб він поєднувався з польським Каміно. На Площі ринок в прикордонному польському Перемишлі навіть встановили стовп: з цього місця до Сантьяґо-де-Компостела 4031 км.

З мого щоденника, останні милі.

«І у Фістеррі, на краю землі і високо, аж посередині вежі, хтось повісив український прапор. Йшов дощ, був сильний вітер, але жодного дощовика і раптом — цей жовтий і блакитний: високо і переможно! Це був один з тих моментів, коли побачити прапор України — особливо радісно! Це якраз, коли він і виконує свою функцію — об’єднувати: свої були тут і кажуть прийдешнім опісля не «бон каміно», а «гарної дороги»! Вже вдома я дізналася, що прапор повісив ветеран АТО Валерій Ананьєв, який пройшов 1800 км з Парижу до Фістерри у серпні 2017р.

Взагалі українців на Шляху Якова багатенько. В одному альберге українцями були половина пілігримів. «Україна ринулась по Каміно», — розчаровано сказала тоді тітонька з Києва. Вона, мабуть, сподівалася сама здійснити цей подвиг. Іди, Україно, по Каміно! І хай буде хода твоя легкою і безмозольною!

(фото – Дарка Горова)

P.s. Хто піде, беріть із собою символіку (особливо наклейки). На Шляху багато місць, де весь світ залишає щось від себе — хай і від нас буде!»

Матеріали про Каміно

Передусім рекомендую книгу Дзвінки Матіяш “Дорога святого Якова”. Назва нехитра, але це найкраще, що я читала по темі. Краще за Паоло Коельо, а його за популяризацію Каміно в “Щоденник мага” уряд Іспанії нагородив медаллю.

Також пройти Каміно багатьох надихає фільм “Шлях” із Мартином Шином у головній ролі, а режисер – його син Еміліо Естевез.

Лайфхаки від бувалих:

  • Обовязково візьміть беруші: в притулках часто хроплять.
  • Трекінгові черевики потрібні, тільки якщо плануєте іти через гори. Натомість більшість доріг – заасфальтовані або лісові, іти в кросівках значно простіше.
  • Беріть всього по-мінімуму. Краще докупити, ніж викидати, бо важко нести. Ніяких парасоль, паперових книг, великих косметичок та набитих аптечок.
  • Популярний рецепт від мозолів – постійно натирати ступні вазеліном.
  • Осилить дорогу той, що по ній іде – не поспішайте.
  • Налаштовуйтеся, що доведеться іти щодня, навіть якщо дощ, спека, не хочеться, набридло, тощо.
  • Крок назад для допомоги іншому вартує більше, ніж сто уперед, але без уваги на оточуючих.
  • Найцінніше на Каміно — це люди. Люди — це і є Каміно. Ти точно знаєш, що коли будеш падати, тебе підхоплять сотні рук і піднімуть вгору. Як мало є місць на Землі, де ще можна це відчути; і як рідко ми отримуємо в житті таку колосальну підтримку!

Слоган Шляху святого Якова — «Ти повернешся додому іншою людиною». Надзвичайно влучно!

(фото – Дарка Горова)

І якщо ви уже давно хотіли піти Шляхом, але все чекаєте на знак, то оце він і є – Шлях вас покликав!

Дарка Горова

Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:

Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!

Завантажити більше пов'язаних статтей

Зверніть увагу

Де шукати Готем: найбільш популярні локації з “Джокера”!

Драматичний трилер «Джокер» став найбільш касовою успішною кінокартиною. Forbes повідомив,…