Якби в 30-х р. ХХ ст. існував Інстаграм, вона зібрала б найбільшу кількість підписників. Вона б ілюструвала тревел-блоги своїми професійними фотографіями і була би, без сумніву, єдиною українкою, яка викладала відео в сторіз. Софія Яблонська – авторка перших українських тревелогів, кінооператор та фотограф, яка здійснила навколосвітню подорож, довго жила в Китаї, а похована у Франції. В Південно-Східній Азії вона мало не померла від укусу бананової гадюки, малярійного комара та соку отруйної орхідеї; полювала на тигра в Лаосі, кілька місяців жила і вела побут із місцевими на Бора-Бора, мала аудієнцію у останньої королеви Таїті, втікала від залицянь князя в Таїланді та була на весіллі в’єтнамського принца. Її ім’я все ще мало відоме серед своїх, а проте записи Яблонської справді цікаві та унікальні. Особливо тому, що вони про країни і звичаї, яких більше немає.

Та в 30х р. ХХ ст. не було ні Інстаграму, ні бюджетних авіакомпаній, ні фотоапаратів, які можна сховати в кишені, ні засобів гігієни, ні багатьох зручних штук. Не було і жанру тревелогів, тим паче написаних жінками! Жінки в той час, зазвичай, не покидали своє місто, не те що країну. Навіть сьогодні в азійських селах на світлих європейок у штанах і з короткими зачісками дивляться зі здивуванням, а тоді, бувало, реагували агресивно. Одного разу в Китаї в Яблонську навіть кидали камінням. І от в той час, коли мандри були не задоволенням, а дорогим і надзвичайно складним випробуванням, вона все одно об’їздила, обплила та облетіла світ. Яблонська захоплює – вона справді виняткова, безстрашна, зі стержнем, з характером. Йшла за покликом, не боялася бути інакшою.

This slideshow requires JavaScript.

Софія народилася у Львівській області у сім’ї священика у 1907 році. Навчалася в учительській гімназії, драматичній студії. В Тернополі з братом займалася менеджментом двох кінотеатрів. Імовірно, тоді вона вирішила опановувати техніку знімання документального кіно і у 1927 р. вирушила туди, де кіно з’явилося – в Париж. Працювала моделлю та натурницею, вчилася користуватися кінокамерою, знялася у невеликій ролі в одній зі стрічок компанії Pathe-Natan, познайомилася з Володимиром Винниченком. За порадою друзів, Яблонська вирішує поїхати у одну з французьких колоній – Марокко. За мотивами подорожі пише свій перший тревелог – «Чар Марокка». Він виходить друком у Львові в 1932 р. та отримує чудові відгуки критиків.

Згодом, надихнувшись розповідями українського сходознавця та японіста Степана Левинського, Яблонська зважується на довколасвітню подорож із обов’язковим відвіданням екзотичних островів у Тихому океані – Таїті та Бора-Бора. Вони особливо манять її – Софія шукає рай на землі. Маршрут був такий: з Марселя через Єгипет до Шрі-Ланки, потім Малайзія, Таїланд, Китай, В’єтнам, Камбоджа, Лаос, Сінгапур, Індонезія, Австралія, Нова Зеландія, Полінезія, США і назад у Францію.

Маршрут подорожі жовкола світу
Ця подорож стала можливою завдяки співпраці Яблонської з французькою фірмою «Індокитай Фільм», яка оплачує відрядження і побутові витрати, очікуючи навзамін документальні кадри. Софія робить їх, годинами чекаючи – світла, прихильності місцевих, плюс недосконала техніка початку століття. З китайської провінції Юньнань Яблонська пише:

«Мою працю раз у раз перебивала ворожість та панічна втеча тульбіців. Поки я веліла розставити кіноапарат, повтікали всі живі істоти, мов би перед самим злим духом. Тільки здалека, та й то поховавшись, завзято гавкотіли пси. Спочатку я хотіла перехитрити китайців та пробувала виставляти мій кіноапарат на вузькій вуличці, куди приїздили каравани. Мені здавалося, що вони, не маючи змоги завернути, мусили неодмінно проходити повз мене. Ця спроба теж не вдалася. Переді мною враз зупинявся весь рух вулиці. Каравани зупинялися і чекали, поки не прибуде викликана поліція. Вона справді невдовзі з’являлася і просила негайно відійти. (…) Одного разу я спробувала заплатити мафу (погоничам караванів), щоб вони тільки згодилися пройти перед моїм кіноапаратом. Марна справа! Не допомогли довгі переговори і переконування, вони врешті вирішили за жодні гроші не продати мені своєї душі. Мої щедрі обіцянки тільки збільшили їх сумніви про «нечисті чари» моєї магії. Спочатку я ще не розрізняла їх забобонних нахилів, не відчувала глибокої ворожнечі до нас. Тепер я вже знаю, що кожен юньнанець вважає вже саму зустріч європейця за поганий знак. Що й говорити про європейця з якоюсь чудернацькою машиною, що дивиться на них своїми блискучими очима!» (Тут і далі – цитати з видання «Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси». ЛА «Піраміда», 2015).

Софія Яблонська з камерою

Дирекція «Індокитай Фільм» не надто вірила, що Софії вдасться зняти хоча б щось в Юньнані – до того спроби інших кінооператорів були безрезультатними. Тому короткі замальовки звідти, які вона надсилала в Париж, приємно дивували. Одного разу вдалася до хитрощів: зняла приміщення на найбільш жвавій вулиці, повісила вивіску «Імпорт та експорт гуртових товарів» та поділила крамницю на дві кімнати. В одній стояв стілець зі столом, заваленим паперами та книжками. Якщо хтось заходив поцікавитися, яким саме експортом-імпортом тут займаються, слуга відповідав: «Автомобілі або літаки». На дверях другої кімнати була табличка: «Дирекція. Приймає тільки у випадках певного замовлення!», а її вікна були завішені жовтим папером. Там Яблонська нарешті змогла спокійно зайнятися своїми фільмами: з вікна вона знімала сценки вуличного життя, прибуття торгових караванів, прохід засуджених, весільну процесію, похорон юньнаньського багатія. Коли сюжети почали закінчуватися, вона повісила на вікнах «офісу» кольорові карикатури, китайці зупинялися, щоб роздивитися їх, а Софія в цей час їх знімала на камеру.

This slideshow requires JavaScript.

Яблонська не тільки фільмує та фотографує, а й занотовує свої враження. Невеликі статті вона надсилає в українські часописи, а згодом упорядковує дві книги: «З країни рижу та опію» та “Далекі обрії”, які ілюструє своїми фото. В них багато особистісних переживань, вражень та рефлексій і зовсім немає нудної енциклопедичної інформації. Це не просто тревелоги, а жіночі тревелоги: Яблонська сприймає світ очима – як фотограф і оператор, а й серцем – як жінка і пише часто про жінок. Наприклад, як в китайській провінції Юньнань «купила» дитину. В ті часи, якщо мати не могла прогодувати маля, вона продавала його або вмовляла заможніших людей, щоб забрали безкоштовно – щоб дитина не померла в злиднях. Софія не змогла пройти повз і «отримала сина-китайця». За іронією долі, згодом саме в Китаї вона познайомиться зі своїм чоловіком, французьким бізнесменом і дипломатом Жаном Уденом і народить в Азії трьох синів. Сім’я житиме в Китаї 13 років, а потім повернеться у Францію.

Читайте також  Найрозкішніші залізничні маршрути світу!

This slideshow requires JavaScript.

Читати Яблонську через майже 100 років цікаво – у неї про той світ, якого вже не існує. Це рідкісна задокументована історія підкорених європейською цивілізацією народів і природи Азії. В джунглях Лаосу ще полюють на тигрів:

«Майже одночасно з появою тигра я побачила, як мій сусіда дає мені знаки, що уже стріляти. Я сама, за магнетизована виглядом цього короля джунглів, зовсім забула про рушницю. Слухаючись наказу, поспіхом приклала рушницю і вистрілила прямо у вухо тигра, від чого, на жаль, не тигр, а я сама перевернулася на землю».

Таїланд ще називається Сіам: в Бангкоку Яблонська ледь втекла від сіамського князя, який надокучливо залицявся. Згодом він поставив її портрет в рамці на видному місці і називав його «Казка з України». Балійські жінки ще ходять з оголеними грудьми, а знаменитий балійський масаж для них – щоденна рутина: «Вийшовши з води на берег, на моє велике здивування молода балійка стала робити своєрідну зарядку та старанний масаж усіх своїх м’язів. (…) Щоб краще відчути його на собі я підставила мою ногу до неї. Під глибокими, хоч легкими рухами я відчула як слід добродійність того масажу, який дав мені відчуття незвичайної свіжості. По тій купелі і масажу, я майже забула роки втоми, перебуті в тропічному кліматі, про мою недавню недугу та мала таке враження, що ніби вчора покинула смерекові Карпати».

This slideshow requires JavaScript.

Прикметно, що в часи поділу тієї частини світу на неосвічених туземців і білих панів, Яблонська не гидує і досліджує країну зсередини. В Сайгоні їсть суп фо-бо у вуличного кухаря – на цю дивину збігається подивитися вся вулиця; на Балі бере участь у релігійних церемоніях, спить на долівці в хижах разом із полінезійцями і полює із ними на акулу. На Бора-Бора Софія стає однією з місцевих і навіть отримує місцеве ім’я – Теура (в перекладі – Червона птаха). І всюди вона досліджує місця, людей, звичаї, які ще поки не піддалися колонізаційному впливу і залишилися автентичними. Якось під час аудієнції у таїтянської королеви Марао вона запитала про втрату автентичності у французькій колонії. Марао відповіла:

«Призначенням Таїті є вмерти. Наші астрологи вже давно передбачили цей кінець. Світ іде своїм безупинним колесом. Одні народи мусять вмирати, щоб дати місце іншим. Це вічне, незупинне колесо. І не треба нас жаліти. Ми є ще, може, останнім щасливим народом світу. Є в нас сонце, тепло, в наших садах повно овочів, у морі повно риб, у душах повно безжурності!».

This slideshow requires JavaScript.

І звичайно, подорожі в 30х роках минулого століття були справді небезпечними. Навіть якщо корабель не потонув під час шторму і його не захопили пірати, померти на суші, в тропіках можна було кожної хвилини. Одного разу Яблонську вкусила бананова гадюка, яку мандрівниця не помітила в листі. Смерть після такого укусу настає одразу, але Софію врятував місцевий знахар. Після відвідин Ангкора в Камбоджі вона перехворіла малярією, яка теж часто буває смертельною. Іншого разу Яблонська зірвала красиву орхідею, щоб засушити на пам’ять, а наступного дня рука розпухла і сильно боліла. Лікар нічим допомогти не зміг, тому Яблонська звернулася до малайського чародія і знову врятувалася від смерті. На Бора-Бора під час сходження на найвищу вершину острова мандрівниця мало не впала у глибоке провалля, її в останню мить врятував місцевий провідник Матай.


Про ці та інші пригоди можна почитати в книгах Яблонської, які нещодавно перевидали в Україні: наприкінці 2018 року київське видавництво «Родовід» видало альбом із фотографіями «Теура. Софія Яблонська» та три книжки мандрівної прози. От сюжет про презентацію:

У 2015 році тревелоги Яблонської вийшли під однією палітуркою у львівській літературній агенції «Піраміда». Також фотоальбом Яблонської друкував в Харкові Видавець Олександр Савчук у 2017 році. І це таке окреме задоволення – читати репортажі своєї, яка вживає знайомі тобі порівняння, асоціації, яка ментально тобі близька. Це наче бачити світ такими ж, як у тебе, очима.

This slideshow requires JavaScript.

1939 році Яблонська приїжджала на деякий час в Україну, зустрічалася з читачами на творчих вечорах, відвідала рідних і повернулася до Китаю. На прощання у Львові їй подарували ляльку-гуцулку, і Софія з нею ніколи не розлучалася. Об’їхавши чимало країн; гуцулка поселилася на українському килимі, простеленому у спальні Софії. В листі до однієї знайомої вона писала: «Мені вдалось зберегти небагато цінних особистих речей, з якими я ніколи не розлучалася: гуцульську ляльку — дарунок українок після моїх читань в Галичині; книжку віршів Кобзаря; здається, теж не зовсім загубила мою українську душу; та, врешті, дерев’яну різьблену мисочку, на якій ще видно напис: „Чим хата багата — тим рада”».

Вона називала свого чоловіка Жана Іваном, годувала галицькими стравами та навчала українських слів, створила український квітник з мальвами та соняшниками, призвичаювала китайців вишивати рушники, їсти борщ та доїти корову (її в Китаї здебільшого використовували як тяглову силу). Після повернення з Піднебесної, сім’я Уден поселилася спочатку в Парижі, а після смерті чоловіка — на французькому острові Нуармутьє.

Там Яблонська вирішила отримати новий досвід – вона проектувала та здавала в оренду будинки, а також написала повість-спогад «Розмова з батьком», в якій описала проведене в Галичині дитинство. Софія Яблонська загинула в автомобільній катастрофі 4 лютого 1971 р. Вона їхала в Париж на зустріч з видавцем і везла рукопис нової книги.

 

Дарка Горова

Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:

Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!

    Завантажити більше пов'язаних статтей

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Зверніть увагу

    Історія найзнаменитішого маяка La Jument!

    Професія доглядача маяка вважається однією із найромантичніших у світі. А після того, як м…