Вінницька область – одна з найцікавіших в Україні. Це край палаців – їх тут аж 27! Дворці колись зводили українські поміщики та польська шляхта, колосально багатіючи з родючих (а ще красивих і гостинних) земель Поділля. У 20 ст. на Вінниччині теж активно будували, але уже ‚пани‘ іншого штибу – нацистська Німеччина та СРСР обрали область для здійснення своїх планів завдяки її стратегічному розташуванню: ставка Вермахту, бункер Ворошилова, колишня ядерна шахта зараз теж приваблюють туристів.
А як щодо унікальностей? Дивовижна мінеральна радонова вода, метеоритний кратер, в якому знайшли алмази, монастир із тисячолітньою історією, найбільший у світі річковий світломузичний фонтан, кар’єр із бірюзовою водою, місце сили, найдорожчий сир на світі – з молока ослиць і звісно, дві з найкрасивіших річок України – Південний Буг та Дністер, який утворює тут кордон із Молдовою.
ПАЛАЦИ ВІННИЧЧИНИ
Формат цього путівника не дозволяє описати всі цікаві палаци Вінниччини, ми зупинимося на п’яти. Крім них туристів можуть зацікавити: палац Собанських у Верхівці, палац-“торт” купця Нафтули Когана в селі Вищеольчедаїв, палац Холоневських в Іванові та палац княгині Щербатової в Немирові.
Палац Потоцьких, Тульчин
Один із найкращих зразків класичної палацової архітектури в Україні – «тульчинський Версаль». Цей палац – лише один із багатьох на українських землях, якими володіли Потоцькі. В резиденції графа Станіслава Потоцького – найбагатшої людини краю – гостював навіть польський король. За однією з версій, тут на балу Потоцький зустрів майбутню дружину Софію, на честь якої побудував відомий парк в Умані – “Софіївку”. Зараз у його палаці в Тульчині знаходиться училище культури.
Основна будівля непогано збереглась, але колись Тульчинський палац був справді розкішним: проектував його французький архітектор Лакруа, а внутрішніми роботами займався голландець Меркс. Садиба мала картинну галерею, бібліотеку на 17 тис. томів, невелику друкарню, манеж, турецькі лазні, стайні, оранжерею, декілька службових приміщень, садибний театр, трупа якого складалася аж із 200 акторів. З головним корпусом бокові споруди з’єднувалися скляними галереями, а сам палац – тунелями з містом Тульчин. У середньовіччі підземелля використовувалися для схову від нападників, зокрема турків, а також у приватних справах. Взагалі під Тульчином дуже багато підземних ходів, у деякі можна потрапити і сьогодні – розпитуйте місцевих.
Ще одним знаковим місцем у Тульчині є музей-квартира знаменитого українського композитора Миколи Леонтовича. Саме там він створив відому композицію “Щедрик”, яку в усьому світі знають як “Carol of the Bells”. У 2018 р. у Тульчині навіть відкрили пам’ятник, присвячений знаменитій мелодії.
Тульчин зручно поєднати з селом Печера – це 40 хвилин на машині. Там мальовничі види на Південний Буг та його пороги, а також ще один шедевр київського архітектора Владислава Городецького – мавзолей-каплиця Потоцьких. Цікаво, що в родинному склепі використовували особливий метод поховання: спеціальною була система вентиляції і самі труни робили з хорошого дуба та запаювали їх у цинк. На жаль, за Союзу усі поховання були розбиті та пограбовані. Нічого цінного не знайшли – Потоцьких ховали у простому білому одязі. Зараз в мавзолеї знаходиться каплиця, місце поховань в підвалі також можна подивитися.
Палац Грохольських-Можайських, Вороновиця
Цей палац – один із небагатьох в Україні, якому пощастило: у 2017 р. його повністю відреставрували. Для цього Євросоюз виділив €300 тис., а контроль та експертна підтримка здійснювались безпосередньо офіційними представниками ЄС в Україні. Цікавий факт: під час реставрації виявили, що внутрішні колони були виготовлені з очерету та простояли більше 240 років.
Спочатку власниками палацу були поляки Грохольські. Під час подорожі в Італію брат власника Антон Горохольський придбав для інтер’єру більше 500 картин фламандських, французьких, італійських майстрів. Коли Вінниччина увійшла до складу Російської імперії, палац перейшов до Можайських. Олександр Можайський, морський офіцер, який здійснив навколосвітню подорож, проводив тут свої досліди з авіаконструювання. Після трьох років вимірів, підрахунків та випробувань авіаконструктор створив повітряного змія такого розміру, що на ньому можна було літати на буксирі за возом, запряженим трійкою коней. Цей змій став прототипом найпростішого планера.
Згодом Можайський таки винайшов літальний апарат, який назвали на його честь. За радянських часів у палаці відкрили Музей історії авіації та космонавтики. Основна експозиція присвячена, звісно, колишньому власнику.
Палац Вітославських, Чернятин
Неоготичний палац у Чернятині з’явився у 1820-1830 рр, він належав поміщикам Вітославським. Сьогодні від первісного оздоблення палацу залишилися ліпнина в інтер’єрах (зараз її розмальовують так, що це нагадує крем на Київському торті), кам’яна підлога у біло-сиву шахову клітинку, великий комин, мармурові леви, які охороняють вхід, частина пінаклів (декоративних башточок), стрільчасті вікна. Поміщики побудували біля палацу репрезентативну в’їздну браму. Коли ґрунтовий шлях замінила залізниця, якраз навпроти брами, за потреби, зупинявся потяг.
Закладати парк запросили відомого на той час паркового архітектора та садівника Діонісія Міклера. Насадження частково збереглися, є декілька дуже старих дерев, величезних сріблястих тополь зі стовбурами у 4-5 обхватів, хоча значну частину ділянки займає сад. В радянський час повністю знищили парковий декор – альтанки та павільйони. Сьогодні в будівлі – Чернятинський аграрний технікум. Також у “Вікіпедії” є дані, що внучка Вітославського жива і мешкає в Амстердамі.
Палац Меринга, Стара Прилука
Останнім власником палацу був Сергій Меринг, міністр торгівлі та промисловості УНР за часів гетьмана Скоропадського. До переїзду на Поділля Меринг жив неподалік київського Маріїнського палацу і його архітектура настільки подобалася політику, що вирішив перевтілити власний маєток на зразок Маріїнки. Схожість справді є, щоправда за президентською резиденцією ретельно доглядають, а садиба у Старій Прилуці в поганому стані.
Хол палацу гарно оздоблений у строкатому мавританському стилі. Під час ремонту в стіні виявили схованку з портретом Мерінга, дорогими перськими килимами і золотими царськими монетами, які передали в музей. В радянський час палац використовували як склад, а згодом облаштували там інтернат для дітей із особливими потребами. Не зумівши налагодити роботу фонтану перед палацом, працівники інтернату засипали його землею і перетворили на клумбу. Навчальний заклад тут знаходиться і понині, щоправда, більшу частину приміщень уже не використовують – діти живуть і навчаються у сусідніх будівлях, а в палаці залишилось лише кілька адміністративних кімнат, бібліотека і спортзал.
Палац Заботіна, Мала Ростівка
Один із найкраще збережених регіональних палаців України. Це палац генерала Заботіна. Оскільки село розташувалось далеко від усіх основних автомобільних доріг та туристичних шляхів, сюди рідко заглядають немісцеві жителі. Про маєток мало інформації і місцеві мешканці про нього теж мало що знають. Збудовано маєток у 1901 р. генералом царської армії Заботіним. Хто такий цей Заботін, як він тут опинився і за які гроші побудував маєток, не відомо. В 90-х рр. палац купив якийсь бізнесмен. Зробив ремонт, імовірно, встановив грецькі статуї та скульптури левів, була тут і охорона. Але зараз палац стоїть пусткою. Через вікно видно залу зі столом, високими стільцями і, як його називають, «кріслом магістра». Завдяки йому маєток навіть деколи іменують «масонським».
ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР – ВІННИЦЯ
Центр області, звісно, не можна оминути увагою. Вінниця – миле місто, на яке можна виділити півдня і зупинитися на ночівлю. Найпопулярнішою туристичною атракцією там вважається мультимедійний плавучий водограй у руслі Південного Бугу. Це найбільший у світі річковий світломузичний фонтан – довжина 140 м, а висота струменя – до 60 м. Подивитися на ефектне вечірнє 3D-шоу на набережну приходять безліч городян, а деякі гості міста саме заради нього приїздять у Вінницю. Фонтан працює і вдень, розклад всіх шоу на офіційному сайті.
Також у Вінниці є два варті уваги музеї. Це живописна садиба відомого хірурга, творця військово-польової хірургії та засновника українського Товариства Червоного Хреста Миколи Пирогова. Експозиція музею розташувалася в 10 залах і будинку-аптеці з інтер’єрами приймальні та операційної Пирогова. Про життя вченого розповідають рукописи, хірургічні інструменти, особисті речі, а навколо садиби досі ростуть дерева, посаджені самим Пироговим. У каплиці-мавзолеї знаходиться його забальзамоване тіло. Офіційний сайт музею, на якому є вся інформація.
Музей “Автомотовелофоторадіо”
Цінителів техніки у Вінниці може зацікавити приватний музей із дивною назвою “Автомотовелофоторадіо”. Це зібрання вінницького колекціонера Олексія Стрембіцького. У музеї представлені більше 100 експонатів, зібраних за 35 років. Серед них – раритетні автомобілі, мотоцикли, велосипеди, патефони, телевізори, фотоапарати, радіоприймачі. Автомобільна колекція вражає армійським ГАЗ-67, рідкісним тривісним “Вілліс”, ГАЗ-М-20 “Перемога”, також тут можна подивитися на “Москвичі” та “Волги” різних років випуску. Музей знаходиться в центрі міста – на вулиці Соборній, 1. Працює щодня з 11 до 19-00.
Музей Петра Чайковського, Браїлів
Ще один музей, вартий уваги, знаходиться в містечку Браїлів, в маєтку залізничного магната фон Мекка. Господиня садиби Надія фон Мекк була великою любителькою класичної музики, прихильницею таланту та меценаткою відомого композитора Петра Чайковського. Вона призначила йому щорічну стипендію у розмірі 6000 рублів, однак за умови, що ніколи не зустрінуться особисто – за 13 років листування вони написали один одному приблизно 1100 листів. У той час, коли фон Мекків не було вдома, в їхньому маєтку гостював Чайковський. “Садиба значно перевершила все те, що в моїй уяві малювалося, коли я думав про Браїлів. Я у захваті від будинку, він зовні красивий, місткий, зручно і якісно облаштований, великі просторі кімнати з великими вікнами оздоблені картинами, статуями, музичними інструментами та усім іншим”, – писав Чайковський Надії фон Мекк. Поруч з великим будинком знаходиться великий парк з каскадом озер, в яких колись плавали лебеді. Пізніше Петро Ілліч напише: «У Браїлові хочу віддатися любові моєї до природи. Немає місця в усьому світі, яке давало б мені в цьому відношенні так багато простору. Поїздки в Браїлів залишаться в моїй пам’яті променистим спогадом про найпоетичніші дні мого життя».
Чайковський створив тут Першу оркестрову сюїту, оперу «Орлеанська діва», п’єси для скрипки, 7 романсів, серенаду Дона Жуана, тощо. Цікаво, що в це місце зараз приїжджають поціновувачі таланту композитора навіть із таких далеких країн як Сінгапур, Канада та Японія. Музей працює з 9.00 до 17.00. Вихідні – понеділок, вівторок. Віртуальна екскурсія музеєм від Google.
ВОЄННІ МІСЦЯ ВІННИЧЧИНИ
Бункер “Вервольф”, Стрижавка
Одне з найбільш популярних місць на Вінниччині – колишня ставка Гітлера знаходиться лише в кількох кілометрах від обласного центру. Колись це був потужний комплекс: декілька підземних бункерів і 80 (!) зовнішніх будівель – будинок фюрера з бомбосховищем, бункер для офіцерів, приміщення служби безпеки, будинки та їдальня для високопосадовців, лазня і перукарня, телефонна станція, спортивна зала, готель, казино, басейн. Тепер на його місці – купи бетону, однак навіть їхнє розташування дозволяє уявити масштаби.
Ставку будували німецькі будівельні компанії у 1941-1943 рр. силами кількох тисяч військовополонених і місцевих жителів – майже всіх їх убили, коли роботи завершилися. А уже у березні 1944 р. німці підірвали всі комунікації ставки авіабомбами, відступаючи. Вибухи були настільки потужним, що залізобетонні шматки вагою 100–200 тонн розлетілися на відстань до 60 м.
У “Вервольф” Гітлер був тричі, загалом 156 днів – на жодній з інших ставок він не провів так багато часу. Територія була замаскована, всі будівлі пофарбовані в темно-зелений колір. Над підземними спорудами посаджені дерева, кущі. Навколо — 36 спостережних веж. У лісі і по дорозі кожні 200 м — таємні застави. Ввели особливий режим: комендантська година, перепис місцевого населення, спецперепустки. Безпосередньо ставку охороняла спецчастина дивізії «Велика Німеччина», що мала назву «Батальйон супроводження фюрера». Крім Гітлера у ставці працювала і вся верхівка Третього Рейху — Мартін Борман, Генріх Гіммлер, Герман Герінг, міністри Ріббентроп, Геббельс та інші. Приїздила і коханка Гітлера Єва Браун.
“Вервольф” будували неподалік Вінниці через її вигідне розташування на шляху майбутньої транс’європейської магістралі Гамбург — Крим, а також щоб звідси керувати військовими діями на Східному фронті. До речі, поряд із «Вервольфом» (30 км від Вінниці, біля с. Черепашинці) розташовувалася інша німецька ставка – командувача Люфтваффе, рейхсмаршала Герінга «Штайнбрух».
У липні 2011 р на місці розташування «Вервольф» відкрили «Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму». Екскурсія обов’язкова, без сторонньої допомоги не розібратися.
Бункер Ворошилова, Вінниця
На відміну від популярного “Вервольфа”, навіть не всі вінничани знають про це місце, хоча знаходиться воно одразу в їхньому місті – на вулиці Скалецького. Вгадати у невеликих синіх дверцятах між високих скель велетенський бункер – і справді щось фантастичне. Унікальну споруду – невразливе сховище для тодішнього Народного комісара оборони СРСР Климента Ворошилова – збудували у 1937 р, звісно, цілком таємно. Сувора охорона, колючий дріт по периметру. Місце для будівництва – на березі Південного Бугу – вибрали також не випадково – завдяки масивній гранітній скелі на березі річки знищити бункер майже неможливо навіть сучасною зброєю.
Будівельникам доводилося вгризатися в граніт на велику глибину. Довжина головного коридору – понад 100 м, а загалом всередині 23 приміщення з висотою стель 3 м. Серед інших це душова, генераторна, вузол зв’язку, кімната для дегазації, кухня, є навіть колодязь з чистою водою. В одній кімнаті на стінах – відкладення вапняку, які утворилися від води, що витікає тут відразу в кількох місцях. Об’єкт був повністю автономний: із власною системою енергозабезпечення, джерелом води та вентиляцією, захищений від потрапляння авіабомб та хімічних атак. Після ІІ світової війни бункером не користувалися. Втім аж до кінця 70-х рр. він все ще був засекречений.
Колишній омонівець, а нині протоірей Олексій з 2003 р. за власної ініціативи почав будувати тут Свято-Троїцький скельний храм. Всередину ставки можна потрапити тільки з дозволу батюшки і з його провідником.
Шахти ядерних боєголовок, Якушинці
Ще одне мілітарі-місце і теж неподалік Вінниці – лише 12 км від міста. У 1963-1982 рр. тут знаходилися ядерні ракети середньої дальності групового старту «Двіна». Ракети були націлені на Західну Європу, зокрема на країни Бенілюксу. У підвищену бойову готовність їх приводили лише одного разу – у 1968 р. у зв’язку з подіями у Чехословаччині. З часом боєголовки Р-12 застаріли, на озброєння тоді прийняли ракетний комплекс «Тополь» і це місце втратило актуальність. Коли Україна стала безядерною, ракетні шахти спорожніли, перекриття технологічного блоку – пошкодили, а його – частково затопили.
Хоча входи засипали, дігери, журналісти та любителі індустріального туризму все ж пробираються всередину – комплекс продовжує дивувати. Ракети знаходилися в чотирьох шахтах на глибині 10-поверхового будинку. А решта підземного комплексу – це три поверхи вниз, із усім необхідним: електрикою, вентиляцією. Є і великі сховища для надзвичайно токсичного ракетного палива – гептилу, підлога в них – із кислотостійкої цегли. І звісно, кімната з кнопками і зв’язком, звідки підтверджувався запуск ракет.
ВАЖЛИВО: Досліджувати шахти небезпечно. Перекриття застаріли і можуть обвалитися.
Командний пункт ПВО 43-ї ракетної армії, Вінниця
Розташований практично у місті, доїхати сюди можна на тролейбусі. Основні приміщення – під землею. Майже всі вони вціліли. Щоправда залишились голі стіни, увесь метал – покрали. Однак погуляти порожніми коридорами колишніх бункерів все одно цікаво. Місце не для людей зі слабкими нервами, тому краще відвідувати його з провідником та в компанії. Приміщення дуже просторі і з’єднані між собою підземними ходами. Покинутий спостережний пункт не охороняється, він знаходиться в урочищі з назвою “Кабачок”.
ПРИРОДА ВІННИЧЧИНИ
Іллінецький метеоритний кратер, біля міста Іллінці, між селами Лугова, Слобідка, Іваньки та Жорнище
Кратер із первинним діаметром близько 7 км і глибиною до 800 м з’явився 400 млн. років тому внаслідок зіткнення метеорита масою близько 40 млн. тонн і діаметром 300 м із твердими породами Українського кристалічного щита. Численні наукові дослідження довели, що Іллінецький кратер має космічне походження і є подією планетарного масштабу. Під час падіння метеорит розколовся на три уламки. Один із них потрапив у місце, де тепер знаходиться село Іваньки, інші два – туди, де зараз село Лугове. В місці падіння метеорита неподалік Лугового знайшли найбільший у світі агат розмірами — 14,5?25?32 см, зріз якого перебуває в Музеї природознавства Берліна. А у 1974 р. в Іллінецькому кратері знайшли алмази. Частини метеорита теж високо цінуються, наприклад, його уламок вагою 3 кг, який зберігають у Вінницькому планетарії, оцінюють у $200 тис. Спробувати самотужки знайти шматок метеорита в Іллінецькому кратері може будь-хто.
Місцеві жителі використовують тутешні камені і глину для будівництва будинків і запевняють, що такі стіни не пропускають ні холод, ні спеку. А також нахвалюють чай із трав, зібраних у цьому районі, стверджуючи, що він особливо смачний та корисний.
Скелелазний район Дзвониха, поблизу Тиврова (між селами Кліщів, Сокілець і Дзвониха)
Для любителів скелелазіння у Вінницькій області є кілька цікавих місць. Одне з таких – район Дзвониха зі скельним масивом довжиною 30 м і висотою 20 м. На масиві 25 пробитих маршрутів різної складності – від 5с до 8a+. Крім скелелазіння можна покупатися в річці або просто насолоджуватися краєвидами. Під скелями дозволено залишатися в наметах на ніч. Є посилання на картах Гугл.
Скелі Каспича (інша назва – масив Динамо), Вінниця, район Старе місто
Ще одне місце для відчайдухів. Скелі назвали на честь відомого скелелаза Вадима Каспича, який проклав на них чимало маршрутів та займався популяризацією місця. Зараз масив Динамо – це відомий комплекс для досвідчених скелелазів і новачків. Категорії трас від 5а до 8а. Перевагою місця є те, що скелі розташовані буквою П – там завжди є тінь. Можна заночувати в наметі.
Черепашинський кар’єр, Черепашинці
Раніше на цьому місці був гранітний кар’єр. Його закрили ще в середині 90-х. Після цього він поступово почав наповнюватися водою і вона продовжує прибувати. Про це свідчать і дерева, які росли на березі та вже практично пішли під воду. У ясний день вода в кар’єрі набуває екзотичного бірюзового кольору, можна побачити дно на глибині до двох метрів, видно як плаває риба.
Дещо перебільшене порівняння зі знаменитими курортами на кшталт Мальдівів дуже сприяє популярності Черепашинського кар’єру і на вихідних там ніде яблуку впасти. Глибина озера – 90-100 м, дно нерівне і кам’яне, тому стрибати у воду краще обережно.
САКРАЛЬНІ МІСЦЯ
Свято-Усікновенський скельний монастир, Лядова
Вважається однією з важливих релігійних святинь України, його ще називають Подільським Афоном. Засновник монастиря – преподобний Антоній Печерський, який 1013 р., повертаючись із грецького Афону до Києва, зупинився тут, вражений краєвидами. Антоній висік келію у скелі, яка начебто збереглася незмінною донині і вважається однією з головних пам’яток монастиря. Пізніше поряд із його келією облаштовували свої й інші ченці – так з’явилася перша в цих місцях християнська обитель.
Головний храм монастиря – церква Усікновення глави Іоанна Предтечі. Біля храму височить монумент – брила вапняку, покрита древніми емблемами та написами на різних мовах. Їх залишали протягом століть паломники, по суті, це єдиний монастирський літопис, який зберігся до наших днів. Однією зі святинь монастиря є шанована ікона 17 ст. “Усікновення голови Івана Хрестителя”, яка вважається чудотворною. На ній є частина мощей пророка.
Монастир височить на скельній терасі 90-метрової гори над Дністром. У 2013 р. він відзначав своє тисячоліття і з цієї нагоди Укрпошта випустила тематичний поштовий блок, а Нацбанк ввів в обіг срібну пам’ятну монету номіналом 20 гривень.
Буша
Це село неподалік кордону з Молдовою зацікавить одразу декілька категорій туристів. Буша славиться найбільшим в Україні музеєм історичних скульптур під відкритим небом. Щорічно в Буші проводяться міжнародні пленери скульпторів, а на території заповідника знаходиться близько двохсот робіт із каменю і граніту. Місце відоме своїми гранітними покладами, а річка Бушанка утворює валуни чудернацьких форм.
Крім цього в селі знаходиться «Гайдамацький яр», який отримав свою назву завдяки Коліївщині. В часи Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Буша була великим містом із власним замком. Його єдина з шести вціліла кам’яна вежа зараз стала символом цього місця. За легендою, кожна з веж мала пороховий льох і була поєднана з іншими підземним ходом.
Третє цікаве в Буші – це сакральні слов’янські місця. Тут знаходиться скельний храм, присвячений Богині-Матері, в якому збереглися загадкові барельєфи і наскельні написи. А всією територією заповідника зустрічаються дивні кам’яні споруди – мегаліти, походження яких вчені досі з’ясовують. Цінують Бушу і любителі езотерики. Її називають одним із українських місць сили, потужну енергетику якого відчувають навіть люди, далекі від духовних та енергетичних практик.
ОЗДОРОВЛЕННЯ
Хмільник
У 1934 р. у маленьке містечко Хмільник із Києва приїхала гідрогеологічна експедиція: бурили свердловину, щоб знайти питну воду. Добута з глибини 65 м вода була несмачною, жорсткою та солонуватою. А ще у ній виявили радон – радіоактивний хімічний елемент, один із найбільш рідкісних на планеті. Так Хмільник став унікальним курортом, тутешня вода – радонова, вуглекисла, гідрокарбонатно-хлоридно-натрієва, з високим вмістом марганцю має дивовижні цілющі властивості.
З такої води приймають ванни та теплі душі – частки радону проникають у пори, потім у кров і в такий спосіб безпосередньо впливають на проблемні ділянки в тілі. Під час прийому мінеральних ванн на шкірі поступово відкладається радоновий незмивний наліт. Радонові ванни – м’який протизапальний і знеболюючий засіб, який також нормалізує рівень артеріального тиску і нервову систему, знімає судинні спазми, зміцнює мускулатуру, запускає регенеративні процеси в усьому тілі. Такі ванни можна приймати і в профілактичних цілях. У Хмільнику працюють санаторії, в яких можна пройти курс оздоровлення.
Ослина ферма, Заболотне
Унікальний експериментальний проект втілюють у професійному училищі №31 імені Данила Заболотного – ослина ферма, в якій утримують більше 50 тварин. Вона єдина в Україні, та й у світі таких мало. Ідея розводити віслюків з’явилася у директора училища Василя Романцова у Франції. Одна жінка змазала бородавки на його руках ослиним молоком, і через добу на тому місці залишилися ледь помітні плями. Лікувальний ефект можна пояснити високою бактерицидністю молока, його використовують у косметології, виготовляючи креми, мазі та мило. Відомі історії про Клеопатру чи римську імператрицю Поппею Сабіну, які приймали з ним ванни. Мило на фермі також виготовляють. Для 100-грамового шматка треба випарувати 9–10 л молока. Ціна за літр в Європі – понад €50. Мило виходить теж за імператорською ціною, але воно не для щоденного використання, а радше для лікування.
Жирність ослиного молока -11,6%, більше тільки у лосиного — 14%. Подібно до сиру з лосиного молока, який виготовляють у Швейцарії, верблюжого – у Марокко та ОАЕ, та італійського сиру качокавалло подоліко – з молока рідкісної породи корів, які дають його тільки в травні-червні, сир із ослиного молока називають найдорожчим у світі: €1500-1700 за кг. В Україні його офіційно поки не продають – немає ні ліцензії, ні сертифіката, але на ферму можна приїхати. Крім віслюків різних порід: болгарських, кримських, турецьких і рідкісних іранських, там ще живуть ведмеді та інші свійські тварини.
Крім ферми у Заболотному знаходиться Музей Данила Заболотного, знаменитого українського мікробіолога, епідеміолога, президента Всеукраїнської академії наук. Він науковець із цікавою долею: займався вивченням смертельних хвороб – чуми, дифтерії, та ін. Першим випробував вакцину від холери на собі, боровся з цією хворобою в Шотландії, Португалії, Маньчжурії, брав участь в експедиціях з боротьби з чумою до Індії, Монголії, Персії, Аравії, Месопотамії, Китаю.
А ще на Вінниччині знаходяться два з найкрасивіших залізничних вокзалів України. Це вокзали в Жмеринці та Козятині.
Фото з сайтів ua.igotoworld.com, podorozhuy-z-namy.com.ua, vlasno.info, ukrainaincognita.com, drymba.com, autotravel.ua, funtime.kiev.ua, wikipedia.org, explorer.lviv.ua, radiosvoboda.org, vezha.ua, kozyatuntyrinfo.blogspot.com, ua.discover.net.ua, pizzatravel.com.ua.
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!
Oleksandr Lykhyna
13 Травня, 2020 в 7:37 pm
Якщо “дворець” (хоча це, звісно, русизм), то “дворці”; якщо “двірець”, то у множині також “дворці”.
Але аж ніяк не “двірці”