Північна Корея не була країною, в яку я мріяв поїхати з дитинства, однак цікавість і є рушійною силою справжніх мандрівників. Отож влітку 2019 року ми вирушили в цю закриту країну. Можливо, найбільш закриту та неоднозначну країну на планеті.
Туризм у Північній Кореї малорозвинений, повністю контрольований, але безпечний. Всіх туристів обслуговує державна фірма “Міжнародна туристична компанія Кореї” (щось на кшталт радянського “Інтуриста”). Якщо дотримуватися правил перебування в країні, з якими ознайомлюють на початку подорожі, поїздка буде досить цікавою та комфортною. Також зараз ставлення до туристів змінюється. Нас не обшуковували, не переглядали телефони, виконували майже всі прохання в рамках заздалегідь обумовленої програми, годували тричі на день (на обід і вечерю по 6-7 страв із напоями), розміщували в готелях рівня 4-5 місцевих зірок. Протягом дванадцятиденної подорожі нашу групу супроводжувала команда постійно закріплених гідів зі знанням мови. А ось в різних локаціях зустрічали місцеві екскурсоводи-жінки, завжди одягнені в святкові національні костюми з незмінним червоним значком на грудях. Багато з них говорили непоганою російською.
Коротка довідка:
Північна Корея (офіційно – Корейська Народно-Демократична Республіка) – найбільш закрита країна планети та одна з небагатьох, де при владі досі залишаються комуністи. Володіє ядерною зброєю. Після Другої світової війни Корейський півострів, який перебував під японським володінням, опинився розділеним на дві частини: південну контролювали США, північну — СРСР. Домовитися про об’єднання двох Корей не вдалося. З тих пір на південь від демілітаризованої зони розташовується Республіка Корея — розвинена світська держава з однією із найбільш передових економік світу; на північ — затиснута санкціями, бідна диктатура.
Світова спільнота звинувачує тоталітарний режим КНДР в систематичних порушеннях прав людини. З країни доходять звістки про тортури, публічні страти, використання рабської праці, насильницькі аборти, тощо. За оцінками правозахисної групи Amnesty International, в Північній Кореї налічується до 200 тис. політв’язнів.
Paganel Studio – організатори авторських експедиції у найвіддаленіші та найекзотичніші місця планети. Тури Паганелів середньою вартістю в €3500 бронюють на рік наперед. Засновники та ідейні натхненники – сімейна пара з України Ольга та Андрій Андреєви. З подорожей вони завжди привозять багато фото- та відеоматеріалів. Фільми Paganel Studio отримали більше 150 нагород на міжнародних кінофестивалях в усьому світі. Lowcost.ua продовжує співпрацю з Паганелями – ми друкуємо цікаві та яскраві репортажі з експедицій авторства Андрія Андреєва.
Я народився 50 років тому в Радянському Союзі, застав брежнєвську епоху, пам’ятаю все, що відбувалося аж до розпаду СРСР. І от відвідуючи Північну Корею, мені іноді складно було повірити, що це не зйомки якоїсь старої хроніки. Країна частково живе вже у ХХІ ст, а частково ще в 40-х рр. ХХ. Але все ж КНДР – це не СРСР, це зовсім інша, ідеологічно потужніша країна, повністю закрита від сучасного інформаційного світу.
“Офіційною релігією” є чучхе – державна ідеологія, розроблена Кім Ір Сеном (керівником країни в 1948-1994 рр.) на противагу «імпортного марксизму». Спочатку корейські комуністи користувалися тією варіацією марксизму, яка була поширена в СРСР. Однак приблизно з 60-х рр. Кім Ір Сен майже розриває відносини з Радянським Союзом і вирішує, що Корея рухатиметься своїм курсом. З корейської мови слово «чучхе» перекладається як «самобутність» і означає таку ситуацію, коли людина є паном і для себе самого, і для довкілля.
Сам Кім Ір Сен, його син Кім Чен Ір і нинішній онук Кім Чен Ин – це і є сучасних боги Північної Кореї. Перші двоє вже померли, їх мумії лежать тепер у величезних пірамідах у центрі столиці. У кожного божественного правителя в історії повинна бути своя піраміда. Так було у фараонів у Єгипті, майя та ацтеків в Мексиці і Гватемалі, Перу, в Китаї, в Індонезії і Судані, на островах Тихого Океану і т.д. У Північній Кореї, звичайно, теж не змогли обійтися без такого символу. Відвідати мумії можуть тільки найстаранніші передовики виробництва, найвідданіші військові або ті малочисельні туристи, які погодяться поклонитися тричі кожній із мумій протягом дуже складного, вивіреного і відпрацьованого ритуалу.
У всіх містах і найменших населених пунктах встановлені статуї та зображення “богів”, до яких щодня йдуть на уклін тисячі і тисячі людей. Поблизу статуй завжди знаходиться охорона з перевірених адептів влади. Вони наглядають за тим, як проходять поклоніння, чи всі атрибути схиляння ниць дотримані, чи немає порушень. Фотографувати богів туристам дозволено тільки в повний зріст, не можна обрізати статуям ноги або, не приведи, Боже, голови. Фотографуватися на фоні пам’ятника можна тільки в одній позі: потрібно стояти рівно і тримати руки вздовж тіла. За правильністю виконання цих умов стежать спеціальні співробітники місцевого КДБ – вони чатують там удень і вночі.
Через спекотний клімат – а на вулиці влітку +35 – під піджаками зі значками у них майки. Прості такі “майки-алкоголічки”. Хтось із великим почуттям гумору затвердив настільки оригінальну форму літнього одягу.
Абсолютно КОЖЕН дорослий житель країни Чухче зобов’язаний носити ось такі значки із зображеннями сонцесяйних вождів. Такі значки видаються раз у декілька років ВСІМ громадянам. Вони існують декількох видів і розмірів. Великі і потужні значки носять на верхньому одязі: кітелях, лацканах піджаків, куртках. Більш дрібні і більш легкі на сорочках, сукнях. Зовсім маленькі одягають на тонку тканину: майки, літні сукні. Якщо раптом ти знайшов кимось загублений значок, то зобов’язаний віднести його в спеціальний відділ партії. Як ми не просили такі значки купити або виміняти на сувеніри – ніхто аніяк не погоджувався!
Монумент Мансуде – монументальний скульптурний ансамбль про славну історію революційної боротьби корейського народу, в центрі якої розташована відома 70-метрова статуя Кім Ір Сена. У 2012 р. монумент перебудували – ліворуч від статуї з’явився новий пам’ятник, трохи нижчий – його синові Кім Чен Іру, який помер у 2011 р. Відтак у ВСІХ містах і населених пунктах КНДР поруч із пам’ятником Кім Ір Сену з’явився другий – його божественному синові Кім Чен Іру. Коли помре їх божественний онук Кім Чен Ин, ліворуч з’явиться ще одна пара гігантських мідних ніг, потім ще одна, і так далі.
До появи Нових Богів у Кореї був буддизм. Зараз залишилося лише кілька буддійських храмів, які відновили і зберігають для туристів. У кожному такому храмі чергують кілька ченців, акуратно підстрижених і з солдатською виправкою.
Столиця країни Пхеньян виглядає сучасно. Центральна частина міста це 20-40-поверхові будівлі, в яких живуть реальні люди (вчені, передовики виробництва, партійна і військова верхівка). Цікаво, що в місті ВЗАГАЛІ немає машин і людей. Посеред дня місто виглядає так, немов у ньому ніхто не живе. А де, власне, всі люди? З’ясувалося, що вони в цей час на роботі. Пхеньян оживає вранці та ввечері, коли громадяни їдуть на роботу та повертаються з заводів і фабрик.
Незважаючи на те, що вдень у місті майже немає машин, на кожному перехресті все одно стоять регулювальники. Виглядають вони точнісінько, як у довоєнних радянських фільмах: білі кітелі, кашкети, портупея.
Всі машини мають номери синього, чорного, червоного і рудого кольору. Синій – у державних машин, чорний – у військових, червоний – дипломатичні номери, рудий – приватні машини. Майже 99% машин, які ми бачили протягом всієї поїздки, були з номерами синього і чорного кольору. В один день у Пхеньяні я нарахував аж 4 машини з номерами рудого кольору! Приватного транспорту в Північній Кореї майже не існує. З’ясувати, хто такі ці рідкісні приватні автолюбителі теж не вдалося. Пересувалися вони на машинках китайського виробництва середнього класу.
Основний вид транспорту в Північній Кореї – це велосипед. Майже 99% населення пересувається саме на ньому.
Пхеньянське метро відкрили у 1973 р. і воно одне з найглибших у світі – 50-60 м. (отже його можна використовувати як бомбосховище). Багато станції оформлені з розкошами: з використанням мармуру, мозаїк, нестандартного освітлення. З 2014 р. всі станції метро можуть відвідувати іноземні туристи (до того можна було побувати тільки на одній).
Це та сама площа, на якій проходять всі головні паради і масові демонстрації трудящих Північної Кореї. Її назвали на честь – несподіванка! – засновника руху чучхе, великого та сонцесяйного вождя і товариша всіх товаришів Кім Ір Сена. Тут народні маси виливають всю любов своїм улюбленим богам.
Приблизно за місяць до подорожі в Північну Корею від приймаючої сторони раптом прийшло повідомлення, що нам в програму додали обов’язкове відвідування шоу “Країна Народу”. Вартість – €100 за найдешевший квиток і €800 за VIP-трибуну. Відмова не приймається, інакше нам не відкриють візи. Ми, звичайно, були вражені таким нахабством. Але все вже давно було оплачено і заброньовано, тому погодилися.
У цьому шоу бере участь приблизно 20-25 тис. артистів. І десь стільки ж глядачів на трибунах. Артисти раніше виступали на іншому відомому північнокорейському шоу – “Аріран”, яке занесено до Книги рекордів Гіннеса, як наймасштабніше у світі (100 тис. учасників). У виставі “Країна Народу” актори послідовно і синхронно зображують події боротьби з ворогами, партизанський рух, народження і життя Кім Ір Сена, етапи Корейської війни, становлення ладу чучхе і процвітання КНДР. Візитівка шоу – «живий» екран, на якому змінюється зображення. Це трибуна, на якій приблизно 17 000 чоловік формують картинку за допомогою спеціальних карток різних кольорів. Себто це навіть не картки, а здоровенні такі книги, які відкривають на сторінці з потрібним кольором. Керує процесом спеціальний режисер, а навчені артисти відкривають чітко по команді той чи інший колір в розвороті книги. Виглядає дуже красиво і ефектно. Коли на цьому живому екрані з’являється хтось із “богів”, не можна фотографувати зображення, а потрібно встати на своєму місці і плескати в долоні разом з усіма трибунами.
Взагалі з фотографуванням в країні не просто. Однозначно заборонено знімати режимні та військові об’єкти, військових при виконанні, “обрізати в кадрі” вождів. Також нам заборонили знімати в мавзолеї Кім Ір Сена і Кім Чен Іра, не дозволили робити знімки в музеї подарунків (це величезний будинок у горах, де можна подивитися на весь той мотлох і цінності, що везли на уклін місцевим богам керівники інших держав, організацій і приватні особи). І як це не дивно, не дозволили знімати в цирку. На початку вистави там рингом бігали люди з червоними прапорами, заграла патріотична пісня, а потім на величезному кіноекрані раптом показали, як пересувна ракетна установка робить запуск балістичної ракети у якогось противника. Зал вибухнув захопленнями і оплесками. Нечисленні іноземні туристи сиділи з відкритими ротами – на таку циркову виставу ніхто не чекав! Далі вже була стандартна програма: повітряні акробати; акробати на велосипедах, на конях, якісь слабкі фокуси, клоуни – військові.
Знову до теми фото ми повернулися в місті Вонсан, яке знаходиться на морському узбережжі. Через півгодини гуляння по центру міста ми зрозуміли, хто з перехожих – місцевий агент КДБ у цивільному. Вони з незалежним виглядом прогулювалися поруч і стежили, щоб хтось не сфотографував щось не те. Один із хлопців у нашій групі сфотографував якусь жінку, яка виглядала досить бідно. Пильні перехожі помітили фотографа, повідомили в місцеве КДБ, ті по ланцюжку передали, куди треба. Через кілька годин нашим гідам подзвонили і суворим голосом повідомили, як виглядає фотограф і що саме треба видалити в його фотоапараті.
Військових фотографувати не можна. Тобто можна лише на різних парадах, під час масових вистав та свят. Цього пильного матросика я сфотографував на Меморіалі присвяченому Корейській війні. Він засік, повідомив нашим гідам. Ті простежили, щоб я видалив фото. Вже потім у готелі я знайшов копії тих фото: камера писала дублем на 2 картки. З однієї видалили – на іншій залишилося.
Північна Корея – повністю мілітаризована країна. Де б ми не побували, озирнувшись, за мить можна було помітити безліч людей у формі хакі, зі зброєю або без. Серед воєнних також багато жінок.
До складу Народних Збройних Сил Північної Кореї входять:
- Корейська народна армія (близько 1 млн – регулярна армія + близько 4 млн резервістів);
- Сухопутні війська;
- Військово-повітряні сили;
- Воєнно-морські сили;
- Стратегічні ракетні війська;
- Сили спеціальних операцій;
- Війська Міністерства громадської безпеки;
- Війська Міністерства охорони державної безпеки;
- Робітничо-селянська Червона гвардія (від 1,4 до 3,8 млн);
- Молодіжна червона гвардія (від 0,7 до 1 млн);
- навчальні загони (50 тис.);
- народні охоронні загони (100 тис.).
Населення КНДР – 25 млн. осіб. Обов’язкова військова повинність діє для громадян, які досягнули 17 років.
Північнокорейців змалечку привчають до думки, що довкола небезпека. Біля дитячого садка стоять ось такі “милі” їжачки – у військовій формі і з автоматом у руках. У дитинстві вчаться і ходити строєм, і співати патріотичні пісні з серії “Спасибі товаришу Кім Ір Сену за наше щасливе дитинство”.
На екскурсії в музеї місцева молодь ходить із червоними блокнотиками, куди старанно записують все, що їм розповідають екскурсоводи.
Насправді діти і підлітки – єдина ще не зіпсована чучхе частина населення. Вони ще здатні посміхатися і радіти життю, закохуватися і веселитися. Саме тут ми бачили зацікавленість в поглядах і відповідні посмішки, сміх і радість від спілкування. У дорослих все дуже глухо… Подивіться самі.
На вулицях міст Північної Кореї неймовірно чисто і охайно. За порядком стежать жорстко, сміття немає. Траву на газонах підстригають учні старших і молодших класів після уроків. Для цього використовують звичайні ножиці.
Природа Північної Кореї прекрасна. На кілька днів вдалося потрапити в знамениті своєю красою Алмазні Гори: зробили кількагодинний трекінг і помилувалися краєвидами під суворим наглядом наших гідів. Зовсім близько знаходиться кордон із Південною Кореєю і весь регіон перетворили в один суцільний укріпрайон, усюди військові блокпости. Нам наполегливо радили не відходити від готелю далі, ніж на 200 м.
Морське узбережжя Північної Кореї має все необхідне, щоб стати хорошим морським курортом. Ось тільки кому він потрібен, якщо всі громадяни повинні працювати в поті чола на благо Батьківщини. Нас відвезли на спеціально обладнаний пляж неподалік від міста Вонсан. Іншу частину узбережжя перетворили в прикордонну зону, яка готова відбити атаку з моря. Насипані бруствери, з яких вестимуть вогонь захисники узбережжя. Великі ділянки закриті колючим дротом в кілька рядів, а між ними – піщана смуга, щоб зупинити проникнення диверсантів. Думаю, там є і мінні поля, і інші перешкоди.
Коли їдеш країною, бачиш незліченні поля з рисом, з кукурудзою, іноді – з картоплею і знову з рисом. Засіяна КОЖНА придатна для цього ділянка землі. З раннього ранку і до пізньої ночі на тих полях працюють люди. Військових вивозять на польові роботи цілими частинами в формі. Одного разу ми бачили сотню моряків у формі, які порпалися у рисовому полі, а біля дороги сидів військовий оркестр і грав їм бравурні марші. У сільських районах основною тягловою силою є людина. Іноді використовують запряжених биків.
Рибалки також всі до одного виходять в море. Державне завдання – заготувати якомога більше риби і морепродуктів.
У Північній Кореї немає загальнодоступного інтернету. Основним джерелом інформації є газети, місцеве ТБ і радіо. У метро на станціях виставлені стенди, де люди читають новини. І судячи з того, що біля стендів з газетами завжди товпляться люди, це однозначно дуже важливе і популярне джерело інформації.
І звісно, тут люблять ходити у кіно. Завжди повні зали і черги в касу. Показують місцеві патріотичні фільми про становлення Кореї, про боротьбу з японцями і американцями. Є і фільми з-за кордону – як правило, військового змісту з Китаю чи Росії.
Андрій Андреєв, всі фото автора.
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!
Алексей Романов
3 Травня, 2020 в 11:25 pm
А фильм будет?