Палаци Києва, Львова та Одеси – красиві, але не єдині в Україні, варті уваги. В невеликих містечках або й селах також є, на що подивитися. Тамтешні маєтки гарно ілюструють українську історію: десь жили польські шляхтичі, десь російські графи, і звісно, українська інтелігенція. З хорошим екскурсоводом у красивих будівлях, з вцілілою ліпниною, коминами, паркетом все ще можна відчути минулу атмосферу. Англійський замок із червоної цегли, гальський – мурований, з башточками, “астрономічний” палац, класичні двірці в стилі ампір, східний – в мавританському стилі, з вежами-бельведерами, з вежами-мінаретами, з готичними вікнами і доричними портиками. Там гостювали королі, розводили коней, випробовували літаки, будували піраміди, в їхніх парках і досі ростуть дерева, під якими сиділи Гоголь та інші знакові постаті.
Я в цих палацах відкриваю для себе нову Україну: родоводи українських династій – Тарновських, Закревських, Розумовських, Терещенків, не вихолощену, а живу біографію її героїв. З ким і в яких палацах пиячив Шевченко? Чиїх дружин любив? Як і де малював Рєпін? Що писав про Україну Оноре де Бальзак, який дуже довго гостював у палаці Ганських у Верхівні?
У всіх цих двірців схожа доля – після революції 1917 року їх розграбували, розібрали на будматеріали, зробили свинарники, склади, училища чи інтернати. Звісно, нікої реставрації і належного догляду. Зараз деяким пощастило, їх реставрують, більшість – руйнується, або вже практично зруйновані. Спішіть побачити!
До речі, виявилося, що найбільше палаців – у Вінницькій області, про них ми напишемо окремий матеріал.
Палац Вишневецьких, Вишнівець, Тернопільська область
Родова резиденція однієї з найвпливовіших династій Східної Європи – князів Вишневецьких, які походять із давнього українського роду. Теперішнє селище Вишнівець колись було важливим торговельним і культурним центром південної Волині. Там народився гетьман і козацький ватажок Дмитро Вишневецький (Байда), у замку Вишнівецьких татари утримували у полоні Богдана Хмельницького, якого зрадив кримський хан. Французький письменник Оноре де Бальзак тут зупинявся проїздом на кілька днів і назвав палац “місцевим Версалем”. У палаці Вишневецьких у 1920 р. розташовувався штаб Отамана Симона Петлюри.
Перед І світовою війною тодішній власник палацового комплексу Демидов намагався здійснити реставрацію комплексу, навіть запросив для цього з Києва знаменитого архітектора Владислава Городецького. Але через війну нічого не вдалося. В Другій світовій залишки палацових цінностей вивезли до Москви, а в пожежі згоріло все решта – від розкішного маєтку залишилися лише стіни.
У радянські часи відбудова палацу відбувалася без врахування мистецької цінності споруди. Зокрема, на місці колишньої дзеркальної зали облаштували кінотеатр. В палацових приміщеннях знаходився будинок культури, ПТУ, галантерейний цех та бібліотека. Нещодавно Міністерство культури виділило для Вишневецького палацу понад 4 млн грн, а також палац виграв грант від посольства США в Україні на майже $160 тис. – на відновлення дзеркальної зали та реставрацію південної підпірної стіни палацу. Зараз у Вишневецькому палаці знаходиться музей.
Палац Вороніна, Білокриниця, Тернопільська область
Одразу кілька відомих родів володіли замком у Білокриниці: Збаразькі, Вишневецькі, Радзивіли. У 19 ст. він майже повністю згорів, а те, що залишилося, купив поміщик Чесновський. Він перебудовав його під красивий неоготичний палац, залишивши від старих замкових укріплень лише деякі мури. Але Чесновський був репресований царським урядом за участь у польському повстанні, а у 1866 р. маєток на аукціоні за 27 тис. карбованців купує граф Олександр Воронін – таємний радник Київського генерал-губернатора. Після смерті власника і за його заповітом, у палаці у 1892 р. відкрили сільськогосподарський навчальний заклад. Зараз це Кременецький лісотехнічний коледж. Серед відомих людей, що гризли граніт науки там були академік Ігор Юхновський та архієпископ Австралії та Нової Зеландії Володимир Дідовий.
Маєток Ганських, Верхівня, Житомирська область
Донька київського губернського маршала Адама Жевуського отримала селище Верхівня у посаг після одруження з польським графом Вацлавом Ганським. Через 13 років під впливом від творчості письменника Оноре де Бальзака вона надішле йому листа, який підпише «Іноземка». Так почнеться їхній багаторічний роман у листах. Коли Евеліна овдовіла, вони подорожували з Бальзаком Європою, а у 1847 р. письменник вперше приїхав у палац Ганських у Верхівні. «Тут я побачив справжні степи, бо Україна починається в Бердичеві. Порівняно з нею все, бачене до цього, – ніщо. Переді мною простягалася пустеля, царство хлібів. Тутешні ґрунти – український чорнозем, шар чорної і жирної землі товщиною до півсотні футів, а то й більше; такі поля ніколи не удобрюють, а сіють на них тільки зернові», – писав Бальзак у захваті.
Сумарно в палаці він прожив три роки, звичайно, багато там писав, досліджував побут селян (в листі другові він розповідав: «В Україні, у цьому раю земному, я запримітив уже 77 способів приготування хліба»), 6 разів їздив до Києва, зупинявся там у маєтку Ганських на Печерську. Вони з Евеліною одружилися у 1850 р. в Бердичеві, у костелі Святої Варвари. Через півроку Бальзак помер у Парижі.
Зараз у палаці знаходиться аграрний технікум. Три кімнати на другому поверсі відведені під Музей Оноре де Бальзака, серед експонатів є особисті речі письменника. Зовнішнє оздоблення палацу непогано збереглося, в будівлі ще вгадується інтер’єр та ліпнина. Навколишній парк має площу 30 га. Там ще росте старий каштан висотою 18 м., під яким любив відпочивати письменник. Одного разу, коли повернувся до Парижа, він написав в листі Евеліні: «Я марив Верхівнею цілий день. Навіть бачу найдрібніші домашні дрібнички. У своїй уяві я відкриваю шафку з цукерками, яка стоїть біля підвіконня в твоїй спальні, перераховую крапельки воску на оксамитовій скатерці столу, за яким ми грали в шахи. Присягаюся честю, любов’ю до тебе – я живу там».
Палац Терещенків, Червоне, Житомирська область
Один із палаців відомої родини українських меценатів Терещенків. За Терещенків село почало розвиватися: тут був цукрозавод, паровий млин, винокурня, цегельня, електростанція, пекарня, кінний завод. Але найцікавіше: Червоне стало центром українського літакобудування.
Випускник Київської політехніки, перший в Україні дипломований пілот Федір Терещенко за власні кошти почав конструювати там літаки. Аеродромом спочатку слугувало поле для худоби. Невдовзі маленьке виробництво перетворилося на справжній авіазавод. Основний вид діяльності – виробництво та ремонт літаків на замовленнями Військового міністерства Російської імперії. У 1913 р. Терещенко уклав контракт на випробування літаків із російською льотчицею Любов’ю Голанчиковою. А сконструйований у Червоному літак «Терещенко №5 біс» навіть був на фронті під час І світової війни.
Усередині палацу особливої уваги заслуговував вестибюль зі сходами, викладеними білим мармуром, а також — велика зала для балів із двома венеціанськими кришталевими люстрами. В часи СРСР від колишнього інтер’єру не збереглося майже нічого, а Федір Терещенко емігрував до Франції. В палаці були дитячий інтернат та ПТУ. Зараз – жіночий монастир Святого Різдва Христового. Деякі кімнати використовуються черницями, однак більша частина будівлі стоїть пусткою. Більше про палац – у цьому сюжеті
Палац Понятовських-Лопухіних, Корсунь-Шевченківський, Черкаська область
Один із найкраще збережених українських палаців. Будівля в непоганому стані, красивий парк, бурхлива річка Рось, «одне з шевченкових місць» і взагалі місто з цікавою історією: Корсунь заснував ще Ярослав Мудрий для захисту південних кордонів Київської Русі від кочівників. Тут воювали козаки з поляками, а у Другій світовій захищалися від німців. У радянський період на території маєтку був створений Музей Корсунь-Шевченківської битви. Біля палацу є виставка техніки часів ІІ світової війни. А в будівлі – зброя, одяг, стяги та історичні відомості про перебіг битви. Також можна оглянути невелику картинну галерею та краєзнавчий музей.
Палац розташований на трьох гранітних островах на річці Рось. Вхід до садиби – це стилізована брама, яка нагадує середньовічне укріплення. Детальніше в цьому сюжеті.
Палац Шувалових, Тальне, Черкаська область
Тальне було у власності Потоцьких, тоді Наришкіних, але коли перейшло до дипломата та графа Миколи Шувалова, почало розквітати. Він збудував тут не лише палац, а й цукроварню, цегельню, броварню, два водяних млини та конезавод. На центральній башті досі зберігся родовий герб Шувалових. Поховані вони тут же – могильні плити знаходяться на подвір’ї палацу.
Мисливський палац збудував голландський архітектор. Будівля має три башти, збережені елементи фахверку, ліпнину. Господарську частину спорудили у стилі англійських котеджів. Над парадним входом – родинний графський герб – срібний єдиноріг із золотими очима. У 2014 р. палац передали на баланс міської ради, там проводилася реставрація.
Замок-палац Даховських, Леськове, Черкаська область
Унікaльнa пaм’яткa Черкaщини з нещасливою долею. Зa рaдянських чaсів пaлaц був режимним oб’єктoм, а у незалежній Україні перейшов на баланс до Міністерства оборони. Активісти та журналісти неодноразово намагалися привернути увагу до поганого стану будівлі. Стaтус істoрикo-культурного зaпoвідникa держaвнoгo значення палац Даховських отримав лише у 2013 р., але і досі залишається занедбаним.
Неоготичний палац із імітацією під англійський замок збудували у 50-х рр 19 ст. на кошти магната Казимира Даховського і з цегли з його заводу – маркування стоїть на кожній. Довкола розбили англійський парк. У палаці були картини, колекції східної та європейської порцеляни, колекція старовинних тканин, на які виділили спеціальну кімнату. Леськівський палац славився стадом коней англійської породи – третину території займав кінний завод Тадеуша Даховського.
Палац Рум’янцева-Задунайського, Вишеньки, Чернігівська область
Вишеньки та сусідні Черешеньки у 18 ст. стали власністю російського фельдмаршала Петра Румянцева-Задунайського. Відомо, що він мав здібності архітектора, тому своїм маєткам надавав чудернацького виду. Палац у Вишеньках має і східні, і європейські риси, місцями нагадує середньовічний замок. Він будувався спеціально до приїзду Катерини II під час її подорожі в Крим.
До наших днів збереглася лише половина будівлі. Син Рум’янцева продав палац поміщику Судієнко, проте потім передумав. Щоб розірвати договір, він вирішив розібрати половину будівлі. У радянські часи і частково зараз на території – дитячий табір. Частина палацу – в аварійному стані, проте досі красуються круглі вежі із зубчастим верхом.
Палац Ґалаґанів, Сокиринці, Чернігівські область
Родове гніздо відомого козацького роду і колишнє місце зустрічі української інтелігенції. Палац на 60 кімнат у стилі ампір з високим декоративним куполом. Колони, балкони, грецькі статуї, флігелі, до головного входу веде алея довжиною 400 м, збереглись службові приміщення, приміщення для худоби, стайня та ворота. Парк на 425 га з альтанками і озерами є пам’яткою садово-паркового мистецтва державного значення.
Колись у палаці була велика мистецька галерея (її взяли за основу під час створення Чернігівського художнього музею), коштовна колекція посуду і зброї. Зараз там знаходиться профтехучилище та музей відомого українського кобзаря Остапа Вересая, а на території проводять кобзарський фестиваль “Вересаєве свято”. Неподалік – Ічнянський Національний природний парк, а також палац Тарновських у Качанівці.
Палац Тарновських, Качанівка, Чернігівська область
В Качанівку варто поїхати, щоб побачити, де Михайло Глінка писав оперу “Руслан і Людмила”, а Микола Гоголь уперше на публіці прочитав повість “Тарас Бульба”. Роботу над «Запорожці пишуть листа турецькому султану» тут продовжував Ілля Рєпін, і один із героїв картини «писаний» із Василя Тарновського, мецената та власника Качанівки. Простіше сказати, хто з української інтелігенції 19 ст. тут не був, всі решта – шановані гості: Шевченко, Костомаров, Максимович, Марко Вовчок, Яворницький, Рєпін, та інші.
Тарновські були колекціонерами, любителями старожитностей. Колись в унікальному зібранні палацу були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацька зброя, клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів Визвольного руху.
Інтерес до цієї колекції у 1880 р. привів у Качанівку Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Протягом майже всього літа художник змальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби (на відоме полотно потрапив навіть кучер Тарновського Нікішка), працював над картиною «Вечорниці».
Сьогодні Качанівський палац – мало не єдиний серед українських, що зберігся майже повністю, усім комплексом. Всередині – фрагменти старовинного інтер’єру: каміни, дзеркала на мармурових підставках, кахельні печі. Мальовничий парк має 12 ставків, павільйони, скульптури, паркові містки, «романтичні руїни», амфітеатр. В одному з флігелів біля палацу можна переночувати. Ціни та фото – на офіційному сайті.
Палац Кирила Розумовського, Батурин, Чернігівська область
Останній гетьман Війська Запорозького, президент Російської Академії Наук, граф Кирило Розумовський отримав місто Батурин у подарунок від російської імператриці Єлизавети Петрівни, яка була таємно одружена з його братом Олексієм. Наприкінці життя, вже при імператриці Катерині ІІ, яка скасувала гетьманство в Україні, граф повернувся до Батурина і побудував там палац за проектом шотландського архітектора Чарльза Камерона.
У 2002 р. Кабінет Міністрів України ухвалив комплексну програму відбудови пам’яток заповідника «Гетьманська столиця», яку втілювали у життя багато років. Зараз палац Розумовського відновлений: там 55 кімнат, оригінальні речі, які належали самому Кирилу – довгоклинкова зброя 18 ст. та документ із підписом. Значну частину нинішньої колекції картин палац отримав у подарунок від Львівської галереї (портрети майже всіх українських гетьманів: Хмельницький, Дорошенко, Конашевич-Сагайдачний та інші). Особливою вважають освячену домову церкву з оригінальними іконами 18-19 ст., до якої Патріарх Філарет передав часточку мощей Святої Варвари. Замовити екскурсію та дізнатися деталі можна на сайті.
Взагалі історія українського роду Розумовських захоплює і в Батурин варто приїхати, щоб більше про них дізнатися. Наприклад, серед багатьох цікавих фактів те, що саме спадкоємцю цього палацу, сину Кирила Розумовського Андрію, який жив у Відні, композитор Людвіг ван Бетховен у 1808 р. присвятив свою знамениту П’яту і менш відому Шосту симфонії, а також три струнні квартети, що отримали назву квартетів Розумовського. Нинішній нащадок роду Грегор Розумовський теж живе у столиці Австрії і опікується там культурним салоном Razumovsky.
Палац Закревських, Березова Рудка, Полтавська область
Засновник відомого українського роду Закревських Йосип, генеральний бунчужний Війська Запорізького, купив Березову Рудку в нащадків її першого господаря – гетьмана Івана Скоропадського. Палац, який опісля тут з’явився, сьогодні не привабить вас вишуканою архітектурою, але він має цікаву історію, як і цікавою є біографія династії Закревських, 5 поколінь якої тут жили.
Унікальність цього місця така: тут знаходиться одна з трьох у Європі єгипетських пірамід-каплиць (друга, до речі, теж у Полтавській області! Третя – в Римі), щоправда дуже занедбана. Гнат Закревський був послом Російської імперії в Єгипті і повернувся звідти справжнім єгиптоманом. У 1899 р. на його замовлення у Березовій Рудці побудували піраміду, де ховали представників роду. На жаль, після революції 1917 р, піраміду сплюндрували, шукаючи дорогоцінності. Врешті хотіли знести взагалі, але бульдозер не зміг зрушити її з місця.
Нащадки Закревських роз’їхалися по світах. У 2004 р. родинне гніздо вперше відвідала внучка Гната Закревського Колетт Хартвіч із Люксембурга. За її кошти перекрито дах палацу, зроблено водовідведення. Це врятувало будівлю від остаточного руйнування.
Окремої уваги заслуговує історія про гостювання у Березовій Рудці Тараса Шевченка. Поет закохався у заміжню Ганну Закревську і почуття виявилися взаємними. Його портрет Закревської зараз експонується в Національному музеї Шевченка в Києві: «Художник мовби розчиняється у своїй моделі», — стверджують фахівці. Зовсім інша історія — портрет її чоловіка Платона Закревського, написаний Шевченком в той же час: холодні тони, владний погляд.
Шевченко присвятив Закревській кілька віршів, один із яких «Якби зустрілися ми знову…» став відомим романсом. Деякі дослідники вважають, що донька Софія, народжена Закревською – дитина Шевченка. Достеменно це не відомо, але Платон Закревський її не визнав і дитину віддали в прийми. Більше про Березову Рудку – в цьому сюжеті.
Палац Штеричевої, Баси, Сумська область
Цю садибу називають найбільш досконалою з усіх збережених на Слобожанщині. Готичний стиль у тих краях – рідкість. А цей псевдоготичний палац зі сторожовою вежею ще й в хорошому стані, хоча й неодноразово перебудований. Власницею садиби була Параскева Штеричева, «весьма набожная, основательного ума дама и примерная хозяйка» – на території маєтку мала свою приватну церкву, освячену на честь Вознесіння Господнього.
Церковний синод, взявши до уваги віддаленість садиби від парафіяльного Спасо-Преображенського собору в Сумах, а також неможливість дістатися до нього під час регулярних весняних розливів ріки Псел, видав дозвіл на будівництво. Поміщиця виділила для майбутньої церкви кімнату на другому поверсі свого будинку завдовжки 12х7 м. і багато оздобила її. Для здійснення богослужінь Штеричева мала заштатного священника, який жив у її будинку. Звичайно, зараз храму уже немає. До недавнього часу в палаці розташовувалося кардіологічне відділення, а зараз його орендує приватна фірма.
Палац Шенборнів, Карпати, Закарпатська область
Колишній замок Берегвар тепер називають палацом Шенборнів, від імені засновника. Ним був граф Ервін Шенборн-Бухгайм, вихідець із аристократичного німецько-австрійський роду, в якому також є кілька високопоставлених осіб римо-католицького духовенства. Представники цієї родини були найзаможнішими землевласниками на Закарпатті.
Вікон у палаці – 365 (як днів у році), кімнат – 52 (як і тижнів), а входів, скільки і місяців – 12. Озеро неподалік створили у формі територій Австро-Угорської імперії. У 1939 р. це місце хотів купити Герман Геринг, але дісталося воно не йому. У 1958 р. тут побував генсек Микита Хрущов, і за його порадою палац перетворили на санаторій «Карпати».
Коли в радянський час палац націоналізували, меблі та інші коштовні речі передали до фондів Ужгородського краєзнавчого музею, але навіть зараз в інтер’єрі все ще можна вгадати колишні розкоші. Сьогодні в палаці і в будинках поруч розташовується сaнaтoрiй «Кaрпaти», де лікують серцево-судинні хвороби та захворювання нервової системи. Фото номерів та ціни – на офіційному сайті. Нaвкoлo палацу, ще зa бaжaнням грaфa Шенбoрнa, ствoрили рoзкішний сaд-дендрaрій. Зараз у сaнaтoрному пaрку теж можна гуляти, там є бювет із мінеральною водою та скульптури тварин.
Палац Попова, Василівка, Запорізька область
Архітектурнa гoрдість Зaпoрізькoї oблaсті, офіційна назва – Вaсилівський істoрикo-aрхітектурний музей-зaпoвідник «Сaдибa Пoпoвa». Тaкoж інкoли мoжнa зустріти нaзву «Тaврійський зaмoк». Належить до популярного у Єврoпі 19 ст. типу зaмків-пaлaців. Споруджений із червоної цегли з власних заводів Василя Попова в Василівці. Замок мав лазні (фінські, римські, російські тощо), бальну залу, вітальні, картинну галерею, бібліотеку, колекцію старовинної зброї, навіть був етнографічний музей із експонатами 15 культур. На даху обладнали астрономічну обсерваторію з телескопом. Також були метео- та електростанції. Метеостанція палацу входила у мережу метеослужб Російської імперії.
Крім основного будинку ансамбль доповнювали стайні, службові приміщення, пейзажний парк і фонтани. Останній власник садиби Юрій Попов організував тут симфонічний оркестр. За переказами, в часи більшовицького перевороту Юрій, рятуючи майно, встиг вивезти один вагон найкоштовніших речей. Книги, меблі, етнографічні колекції, картини, скульптури пограбували або знищили. Найбільших втрат зазнали замок, парк і навколишня діброва, яку вирубали на дрова. До початку ІІ світової війни в палаці зробили свинарник, а згодом у стайнях розмістили школу для психічно хворих дітей. Зараз комплекс частково зруйнований, а будівельні матеріали розікрали місцеві мешканці.
Палац Кеніга, Шарівка, Харківська область
Білосніжний пaлaц ще називають Цукровим. Ще тому, що останнім власником садиби був цукровий магнат Леопольд Кеніг. Передній фасад палацу прикрашений двома баштами з зубцями та шпилями. Багато кімнат зберегли свій інтер’єр. Частково зберігся настінний живопис, кахельні печі, дубова обшивка стін, різьблення та дерев’яні парадні сходи.
Праве крило будівлі – це господарські кімнати. Тут збереглася піч, на якій готували їжу для господарів. Ліве крило – скляна двоповерхова галерея, яку прибудували в радянський час. Вона повторює стиль палацу та додає йому певної симетричності. В 2001 р. передній фасад будівлі був відреставрований. Проте інші фасади, тераси та містки залишаються в поганому стані.
Шарівський парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Площа – більше 40 га. Він прикрашений трьома терасами та підпірними стінами, які, на жаль, залишаються занедбаними. В низині знаходяться два озера, а на схилах розрослись дерева, є алеї з голландських лип. Навколо парку розкинувся ліс із древніми дубами віком 150-300 років.
Палац Фредра, Вишня, Львівська область
Тут жив і творив основоположник польської комедії і літературної мови Олександр Фредро. А також росла його дочка, письменниця, художниця, мати двох відомих українських церковних та громадських діячів, блаженних священномучеників – Андрея та Климентія Шептицьких.
Великий мурований палац Олександр Фредро звів у 1835 р. Дата побудови палацу вибита на скульптурних прикрасах, вмурованих у ліве крило. На відміну від схожих ця будівля відносно непогано збереглася не лише зовні, залишилася чимала частина внутрішнього декорування: сходи виготовлені з червоного дерева, стелі ще досі вкриті ліпниною. З радянських часів у палаці розташована частина аграрного коледжу. Але тут працює і меморіальна кімната, в якій колись багато часу проводив внук господаря – Роман, майбутній владика Андрей Шептицький.
Збереглися приміщення колишньої конюшні та господарської будівлі, де жили та працювали кухарі, покоївки. Площа маєтку становила близько 40 га. Тут росли 300 видів унікальних дерев, корковим і тюльпановим деревами можна помилуватися й зараз, є каштанова та липова алеї. В артезіанському колодязі до сьогодні є вода.
Китайський палац, Золочів, Львівська область
Музей-заповідник «Золочівський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв і входить до відомого туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини». Упродовж віків це місце було фортецею, королівською резиденцією, панською садибою, в’язницею, навчальним закладом. Зараз на території старого замку – аж два палаци: головний Великий і елегантний Китайський. Його у 18 ст. побудував для своєї коханої дружини Марисеньки польський король Ян ІІІ Собеський.
У відреставрованому палаці у 2004 р. відкрили Музей східних культур, облаштували інтер’єр і «чайний зал». У п’яти експозиційних залах представлені близько 250 творів живопису, графіки, скульптури, предметів декоративно-прикладного мистецтва, а також археологічних експонатів, які представляють мистецтво Єгипту, Шумеру, Китаю, Японії, Індії, Індонезії, Османської імперії, Персії. Серед інших — мумія сокола, фрагменти єгипетських саркофагів, японська графіка, лакові вироби Китаю, східні тканини.
Неподалік знаходиться красивий і великий палац у Підгірцях, який теж входить до маршруту “Золота підкова”.
Палац Хоєцького, Томашівка, Київська область
Cело Томашівка здавна належало церкві: спочатку київським православним митрополитам, потім – теж київським митрополитам, але вже католицьким. А коли перейшло до шляхтича Яна Хоєцького, депутата польського Сейму, розрослося. За 100 років Хоєцькі звели на берегах річки Ірпінь декілька садиб і костел, але найкрасивіша будівля – це модерністський палац. Зараз він є Пам’яткою архітектури національного значення.
У 2000 р. комплекс маєтку якимось чином перейшов монахам Свято-Введенського монастиря (УПЦ МП), які влаштували тут свій скит – Ризоположницький чоловічий монастир. Монахи ґрунтовно відреставрували споруду, розбили парк, облагородили територію, відгородивши місцями муром із баштами по кутах. Вхід вільний. Можна прогулятися кількарівневими терасами, прикрашеними скульптурами херувимів та тварин, у маленькому зоопарку живуть лами, страуси, павичі та фазани.
Палац Курисів, Курісове, Одеська область
Коли у 18 ст. Російська імперія відвоювала у турків черговий шматок Північного Причорномор’я, пустельні землі охоче роздавали військовим за заслуги. Одну з таких ділянок отримав і начальником канцелярії Суворова Іван Курис. А розкішний палац у мавританському стилі з каменю-черепашнику звів у 1891 р. уже його онук. Дві вежі, схожі на мінарети, вузькі стрільчасті вікна, східні башточки, широкі тераси, навіть у господарстві – крім корів і свиней – ще й верблюди, тропічні рослини і фруктовий сад. Під прозорим дахом в атріумі був акваріум, рибки плавали прямо під стелею, над головами гостей. Палац був оазою серед південного степу.
Останній власник садиби, правнук засновника палацу разом із сім’єю встиг втекти до Франції. Місцеві селяни розграбували маєток та зруйнували родинний склеп Курисів. У палаці розташувалася сільськогосподарська школа, а незабаром – аграрний технікум. У роки ІІ світової війни – румунська комендатура. Відступаючи, румуни вивезли все, що не встигли розкрасти селяни. Заодно навіщось вирубали англійський ландшафтний парк. Після пожежі і безлічі пограбувань від колишньої розкоші не залишилося і сліду – чудом вціліли тільки стіни.
Зараз унікальна пам’ятка реставрується. У ній планують облаштувати туристичний центр та історико-краєзнавчий музей. За іншою інформацією, руїни палацу нещодавно продали за 1 млн грн.
Фото з сайтів: zruchno.travel, wikimapia.org, wikipedia.org, andy-travel.com.ua, ukrainaincognita.com, ua.igotoworld.com, pizzatravel.com.ua, stezhkamu.com, castles.com.ua, vlasno.info, find-way.com.ua, ukrmandry.com.ua, haidamac.org.ua
Будьте в курсі усіх акцій та розпродажів:
Підпишіться на нашу сторінку у Фейсбук чи Instagram або отримуйте сповіщення про акції використовуючи Твіттер або читайте наш канал у Telegram!
